Подробнее Запомнить город


Потреба справедливості

размер текста:

В поточних клопотах щосекундної боротьби за/проти пролонгації Верховної Ради загалом, чи коаліції зокрема, якось кудись далеко відтерся первинний сенс їхнього існування. А саме ці інституції повинні забезпечити і забезпечувати справедливість в державі – як, зрештою, і вся інша існуюча влада.

Саме у цьому полягає місія Президента (з великої літери), у цьому функція цілої окремо виділеної третьої гілки влади. Воно, оце відтертя, може би і не було великим гріхом у цьому небезгрішному світі, якби така-сяка справедливість в державі була.

Не кажу, що справедливість в Україні начисто відсутня, радше навпаки: якраз кількісно справедливостей не бракує, кожен має кілька своїх, але в тому і проблема, що ця багатомільйонна кількість всупереч законам істматівської діалектики сама по собі в нову якість не переходить.

І виникає запитання: чи взагалі існує оця справедливість і чи таки варто за неї (саме в третій особі в однині) боротися.

В суті своїй справедливість автор бачить – слідом за Аристотелевою "Нікомаховою етикою" – характеристикою обміну чи, уточнюючи класика, еквівалентності обміну.

Ми (кожен по окремо або разом) щось даємо іншим і дещо отримуємо взамін; наше відчуття адекватності обміну і лежить в основі почуття справедливості. Найпростіший в сенсі вимірювання еквівалентності отих згаданих "щось" і "дещо" – ринковий обмін.

Отримуєш гроші за "щось" і купуєш за них "дещо", причому це "дещо" не обов’язково матеріальне і об’єктивне – взамін зовсім адекватно можна отримати і, скажімо, цілком суб’єктивне почуття самоповаги.

При кожній спробі покупки людина оцінює для себе споживчу цінність бажаного "дещо" з виставленою ціною, калькулює порівняння з цінами інших товарів співвідносно з їх бажаністю для себе, і в результаті з’являється певна відносна вартість.

Назвемо її – справедлива ціна для індивідуума з його ієрархічною структурою бажань чи потреб. Якщо виставлена ціна є нижчою за обчислену справедливу – індивід купує і отримує специфічне шопінгове задоволення.

Якщо ціна є вищою, то наслідки можуть обмежитися відтермінуванням задоволення. В разі, коли індивід-покупець увійде на мить в роль продавця і, глянувши на ситуацію його очима, визнає виставлену ціну справедливою. Зокрема, через дію законів ринку.

Справедлива ціна одного не співпадає із справедливою ціною іншого, ніхто ні на кого не ображений, але трансакція не відбулася. Якщо ж покупець не вміє дивитися на ситуацію очима іншого, або цей погляд переконав його в завищені ціни, то в нього залишається осад певного незадоволення (що, зауважимо, є почуттям цілком відмінним від відсутності почуття задоволення) від зіткнення з несправедливістю.

Перевага ринку, власне, і полягає в тому, що він – за деяким винятком відомих "провалів ринку" – зацікавлений максимізувати трансакції і, відповідно, через спонтанні механізми узгодити справедливості цін продажу і цін купівлі, встановивши певну нормативну ціну, знайомою під назвою "ринкової ціни".

Аналогічний (хоча, звичайно, не ідентичний) обмін діє і при інших ситуаціях соціальної взаємодії.

Їдете ви, скажімо, по головній дорозі в безперервному потоці. А якесь авто зі зустрічної смуги хоче перетнути цей потік; більше того, своїм бажанням – точніше своєю незмогою реалізувати це бажання – блокує рух на своїй смузі.

Ви маєте вибір – натиснути на газ чи гальма. Ймовірно, виникає думка: "свого часу я потрачу секунд десять, зате зекономлю сукупно хвилин десять людського часу".

Припустимо співвідношення 1:60 між втратою свого часу і виграшем інших вас задовольняє – ви пригальмовуєте, вдячний водій мигає, всі задоволені (правда, для автівки позаду рівень справедливого співвідношення може бути іншим, і ви ризикуєте почути/відчути її незадоволення).

Якщо ж пропущений водій не дякує, у вас може виникнути певне почуття невдоволення – потри те, що його подяка у вашу калькуляцію не входила. Бо ж не означає це, що отримане в обмін на втрачений час згадуване раніше "дещо" полягає лиш в ефемерній подяці.

Швидше за все предмет обмін полягає у вашому сподіванні на подібну увагу до ваших проблем, коли ви будете в даній ситуації. А вдячність водія, що зауважив добро, йому зроблене, – це разом з тим і суспільна обіцянка виправдати сподівання. Це ж бо буде справедливо: "І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви" (Лука 6:31).

Таким же чином в кожній міжлюдській взаємодії (реальній чи уявній) людина проективно оцінює вчинки і міру в категорії справедливості – співвідносність власних інтересів з інтересами інших: спільноти чи суспільства (проективність полягає в тому як ці інтереси розуміє сам індивід).

Це оцінка власного виграшу/програшу із: 1) сумою програшу/виграшу інших, зваженою на 2) очікувану ймовірність, що інший на вашому місці поступить аналогічно.

Кооперація збільшує суспільний виграш, прогнозованість збільшує рівень кооперації, тому суспільство прагне посилити прогнозованість. Чим вища ймовірність, що ваші сподівання справдяться, тим більше ви схильні будете заінвестувати іншим.

Іншими словами, суспільство прагне підняти рівень довіри як очікування справедливого відношення зі сторони іншого (анонімного іншого). Справедливого відношення як проекції власного розуміння справедливості на іншого, тобто сподівання, що в того, кому довіряють, таке ж співвідношення балансу власного інтересу і інтересу інших, як у того, хто довіряє.

Результатом цього прагнення стають суспільні норми справедливості, які з’явилися (і з’являються далі) як "ринкова" усереднююча цієї міри між власним та суспільним (зауважимо, в старозавітній гебрейській мові "це дек" (tsedeq), тобто "справедливе" є синонімом міри, в тому числі фізичної міри – правильності мір ваг чи об’єму).

Початково, ідеальною моделлю справедливості була рівність. Індивіди архаїчного суспільства з невиділеним поняттям "Іншого" повністю проектували своє розуміння згаданого співвідношення власного інтересу з колективним на інших – інакшого розуміння не існувало, всі акти соціальної взаємодії були чітко регламентовані нормами традиції.

Хто порушував правічний порядок – виключався зі спільноти, переставав бути людиною і ставав для соплемінників вовком, якого, як відомо, треба вполювати, щоби не тягав овець з отари.

Функція справедливості полягала у збереженні правильного порядку, "ряду", як його називали наші далекі (без малого сотню поколінь вглиб) праслов’янські предки.

"Правда" (основним значенням цього поняття тоді було – а в деяких слов’янських мовах є – не істина, а нині реліктовий в цьому слові сенс "справедливості") і означала "повернення до порядку, вирівнювання" ("ліквідувати несправності; виправляти; випрямляти", – пише академічний словник в ряду інших означень слова "правити".

А серед цих інших можна зауважити "вимагати з кого-небудь щось (здебільшого податок, борг тощо", чи "встановлювати ціну на щось").

Зрештою, "правда" – цей відновлений порядок – і стала "тим, що має бути, ідеальним порядком", а на означення того, що спрямовує нас до цього правічного порядку, що виправляє неправильність, "кривду", виникло слово "справедливість" (як зі слова "правити" виникло "справити").

В такому архаїчному суспільстві "справедливий" розумілося як правильний і прямий. І це не було унікальною особливістю менталітету наших пращурів.

Поєднання "правильного" і "прямого" порядку ми знаходимо і в санскритському r̥ju, і в грецькому ὀρθός, ів латинському rēctus, і в прото-германському *rehtaz; зрештою, нетільки в індоєвропейському ареалі – і в єгипетському mAat, асірійсько-вавілонському ešēru, шумерському si-sá та китайському zhèng.

І так само всюди це поняття справедливості як проективної рівності розвинулося в так зване золоте правило етики: "не роби іншим, чого собі не бажаєш", – незалежно воно було сформульоване і китайським мудрецем Конфуцієм, і грецьким філософом Сократом, і гебрейським праведником Товітом.

Потім прийшло розуміння інакшості іншого, а разом з ним інше розуміння справедливості – як міри, доречності – оце згадуване біблійно-гебрейське tsedeq, китайське lǐ, грецьке δίκη чи латинське jūs (звідси англійське та романське justice).

На зміну "культурі стиду" приходить "культура вини". На зміну домінуючій справедливості традиційних норм приходить концепція справедливість раціональності, концепція усправедливлення, тобто раціонального обґрунтування цих норм, їх "оправдання" – як означили цю парадигму Люк Болтанскі та Тевено Лоран.

Тобто необов’язково всі повинні бути рівними – якщо наслідком чиїхось більших прав буде загальна користь (Джон Роулз пізніше узагальнив – буде користь найменш успішним).

Але акцептація суспільної нерівності як справедливої не означає зникнення потреби рівності – ця потреба перемістилася зі справедливості фактичної рівності у вимогу рівності можливостей як істинно справедливої умови розвитку суспільства.

Це все виглядає абстрактно-відстороненим, але згадаймо: ми спокійно толерували депутатську недоторканість – поки розуміли, що вона може бути інструментом відстоювання наших інтересів, ми цілком і повністю сприймали імунітет суддів – поки вірили, що це сприятиме їх незаангажованості.

І різко відчули несправедливість цих раніше емоційно незауважуваних привілеїв, коли побачили, що користі від цієї нерівності для нас немає.

Глянемо тепер на українську державу з точки зору модерної концепції справедливості.

Поява іншого як інакшого в цій концепції (а на словах ми всі відхрещуємося від адептування архаїчної вирівнювальної справедливості заздрості) передбачає необхідність вміти дивитися на світ очима іншого, необхідність емпатії.

Потрібно всім, бо почуття справедливості в суспільстві сприяє зростанню довіри до іншого як віри в те, що він, інший, не зрадить сподіванням щодо нього. Бо почуття справедливості сприяє прогнозованості, а значить оптимізації діяльності кожного, а, значить загальному (і економічного зокрема) поступу.

Але в першу чергу і в найбільшій мірі емпатія необхідна творцям законів, що – за визначенням – мають бути нормами справедливості.

(Чи не тому, зауважмо принагідно, в нас люблять несправедливо ображених – бо вони на власній шкірі пережили несправедливість і більш гостро, ніж інші реагують на неї; і чи не звідси небезпека нарцистичності кандидата, того, що чує тільки себе і думає що пізнав вищу істину, напряму розмовляючи з Богом?).

Звичайно, що всі ці описані процеси вживання в роль іншого, калькуляції користі і втрат, оцінки ймовірностей відбуваються на інтуїтивному рівні, людина не задумується про це і отримує результат у формі емоцій – добре чи зле робити так чи інакше, правильно чи несправедливо чинять навколишні.

Це так як людина говорить – інтуїтивно вловлюючи певні закономірності мови, вона може творити неологізми і оцінювати відповідність нормі мови інших. Словники чи унормовані правила правопису служать лише для точкової перевірки правильності висловлювань, мовець, що має відчуття мови, може без них обійтися.

Але укладачі правил і словників мусять не тільки правильно мовити, вони повинні вловлювати невидимі закономірності мови і вміти їх вербалізувати.

І от скажіть, лишивши в спокої властивість бачити невидиме в суспільних взаємодіях: чи хоч би ці вимоги емпатії і в хоч якійсь мірі беруть до уваги вожді формуванні списків?

Чи є вони для нас – саме нас – чинником, коли обираємо своїх обранців?

Зрештою, не мусите казати. Відповідь – що створена система функціонує з точністю до навпаки – знають усі. І так само усі – хтось більше, хтось менше, але усі – несемо відповідальність за те, що дозволяємо функціонувати оцій несправедливій і несправній системі.

Бо ж замало міняти сантехніків – змінити треба систему. Нам, бо більше нікому. Нам, бо, як казав Гете, традицію не можна успадкувати – її треба заробити. Особливо, коли немає чого успадковувати.

 


Комментарии
комментариев: 0

...


Дайджест
Эпическое противостояние между Украиной и РФ по вопросу выплаты так называемого "долга Януковича" близится к завершению.
Случаи с задержанием украинцев в Беларуси участились. В Киеве уже не скрывают возмущения такими действиями белорусской стороны.
21.11.17, Сегодня
На прошлой неделе американская валюта стабилизировалась.
20.11.17
20.11.17, ubr.ua
Воры создают мошеннические сайты и заражают устройства вирусами.
Кабинет министров планирует расширить список лекарств, которые украинцы могут бесплатно получать в аптеках.
20.11.17, 112.ua
Если посмотреть на структуру инвестиций за последние пять лет, то никак не складывается впечатление, что главной задачей украинских политиков и крупных чиновников были модернизация производств и технологическое преобразование экономики. Но есть надежда, что с приходом инвестиционных денег в капитал приватизированных предприятий будет обеспечена мощная капитализация современных технологий.
У Кабинета министров есть меньше месяца на то, чтобы выбрать четырех независимых членов в набсовет НАК Нафтогаз Украины. Правительству стоит поторопиться, в противном случае, НАК останется без кредитных средств ЕБРР на закупку и закачку газа. Чтобы успеть, чиновники даже пересмотрели процедуру формирования набсовета газовой госкомпании.
20.11.17, 112.ua
В связи с принятием нового закона, правила и процедуры на рынке жилищно- коммунальных услуг существенно изменяются: утверждены формы организации управления домом, расширены обязательства потребителей коммунальных услуг и формы их взаимодействия с поставщиками-монополистами, урегулированы множество других нюансов.
20.11.17, Deutsche Welle
По данным специалистов, потребление электроэнергии в мире продолжает расти. При этом ожидается, что к 2025 году. США обгонят Россию и станут мировым лидером в добыче нефти.
20.11.17, ubr.ua
В Киеве участились случаи прорыва труб, по которым жителям многоквартирных домов доставляют горячую воду и тепло.
18.11.17
17.11.17
16.11.17


Жми «Подписаться» и получай самые интересные новости портала в Facebook!