Подробнее Запомнить город


Антикризова боротьба із власної кишені

размер текста:

Недавнє голосування у Верховній Раді за постанову про святкування річниці створення комсомолу України стало сюрреалістичним символом державної економічної політики, яка два десятки років так і буксує між радянським соціалізмом і європейським капіталізмом.

Показово коли "представники народу" в дорогому дизайнерському одязі і діамантових прикрасах, які живуть в розкішних маєтках і їздять на найдорожчих авто, насолоджуючись плодами ліберальної економіки, пропонують, натомість, міфи соціалістичного минулого.

На жаль, таку ж суперечливу політику, з усією притаманною йому непослідовністю й недалекоглядністю, продовжує втілювати й "ліво-ліберальний" уряд напівлегітимної коаліції.

Хоча більшість населення не економісти, але вже на власній шкірі прийшли до розуміння твердження Поля Самуельсона, що "характер кінцевого розподілу доходу значною мірою залежить від первинного розподілу власності".

Це одна з причин підвищеної роздратованості пересічного громадянина України, адже він ще пам'ятає (хоч здебільшого й ілюзорну) соціальну справедливість недалекого минулого.

На українські реалії накладається ще й те, що в процесі переходу до капіталізму через приватизацію відбувся грандіозний грабунок українського народу, в результаті якого створено не державу власників, а державу багатих чиновників й олігархів.

Ба більше, стратифікація суспільства поглиблюється, а намагання консервації привілейованого становища нових скоробагатьків є щораз більш очевидними.

Підтримуючи ці суспільні настрої, політики з невибачальним цинізмом використовують традиції державного патерналізму, експлуатуючи успадковані з радянських часів очікування і надії на державу, чиновників і політиків, маніпулюючи гаслами соціальної справедливості і роздмухуючи ностальгійні настрої походженням з епохи становлення комсомолу – по суті примітивного "розкуркулення".

Відтак, за короткий період кризи винними в стані економіки називалися олігархічні власники експортно-орієнтованих підприємств, пізніше банкіри, зараз підприємці.

Суспільству наполегливо нав’язується спотворене совітське уявлення про бізнес, як про експлуататорів, які отримують наживу на пролетаріаті. "Погані" капіталісти заморожують виробництво, звільняють робітників, спекулюють на валютних курсах, не повертають депозити, не платять внесків в пенсійні фонди.

Звичайно, керуючись такими підходами, недоторканість приватної власності чи порушення законних інтересів власників – не є проблемою. Тому, переслідуючи політичні цілі, можна привласнювати чужий газ в сховищах, ставити рекорди з неповернення ПДВ, переслідувати власників з метою отримати права на їхнє майно, шантажувати їх реприватизацією...

А найцікавіше, що можна усе це робити, попутньо досягаючи поставлених непублічних цілей, не зустрічаючи гострого соціального спротиву.

Втім, незважаючи на усю привабливість гасел "комсомольської" соціальної справедливості для незаможних громадян, в кінцевому результаті такої економічної політики саме звичайні люди постраждають найбільше.

Ще в буремні часи більшовицьких переворотів двадцятого сторіччя всесвітньо відомий український економіст Туган-Барановський казав, що "обидві складові капіталу однаково необхідні для сторення прибутку – нема підстав щоб ставити робітника чи капітал (засоби виробництва) вище або нижче".

І зараз, в запалі антикризової боротьби, "соціально-орієнтовані" кроки уряду мають зовсім мало спільного з тою полум’яною риторикою, якою представники відомих політичних сил заповнюють численні телеефіри.

Не маючи концептуального розуміння призначення податкових платежів, уряд зосередився на тому аби за будь-яку ціну наповнити політичні розрахунки державного бюджету не менш політичним змістом аргументів про їх виконання, а завдяки "реформаторським" зусиллям, навіть, перевиконання.

Коли реальна економіка не здатна забезпечити адекватні наджодження до бюджету, можна проявити дрібку бюрократичної винахідливості і вже наступного дня громадянин відчуває, що боротися з кризою він мусить з власної кишені.

Чи існує легший рецепт наповнення бюджету аніж використання монопольного становища державних органів на надання широкого спектру послуг населенню?

Без зайвого шуму підіймається оплата за будь-який клаптик паперу, на якому повинна стояти печатка або державного органу або, особливо, органу місцевого самоврядування (важко не зауважити як різко зменшились черги на оформлення тих чи інших документів і як збільшилась кількість папірців, які тепер необхідні для узаконення громадянами своїх прав).

Для прикладу, вартість виготовлення закордонного паспорта, на підставі постанови КМУ, збільшилась на 150 гривень, а МВС додатково почало стягувати ще кільканадцять гривень за власні "послуги".

Епопея ж із збільшенням транспортного збору взагалі стала хітом в параді абсурдів діючого уряду. Підприємців, на додаток до того шаленого тиску (в тому числі корупційного), попросили двічі сплачувати пенсійні внески…

Очільниця уряду може нещадно критикувати ініціативність одіозного столичного мера в питаннях стягнення плати за надання послуг комунальними закладами охорони здоров’я, але підписане нею розпорядження № 420-р пропонує надзвичайно схоже запровадження плати за медичне обслуговування.

Урядове ж нововведення щодо можливості стягнення вишами плати зі студентів за складання іспитів та заліків при ліквідації академічної заборгованості, тощо, відверто шокує. Де загубилися голоси протесту студенських організацій в щоденному медіа шумі?

Розпорядженням № 416-р суттєво змешено, а по деяких спеціальностях повністю скасовано, державне замовлення на підготовку фахівців та науково-педагогічних кадрів у 2009 році, бо навіщо країні, яка приймає Євро 2012, наприклад, фахівці з організації туристичного обслуговування, обслуговування у готелях чи в закладах ресторанного господарства.

Для чого молоді вчитися, хай краще йде працювати на будівництво доріг, бо методами постдепресивних США та Німеччини справді можна подолати кризу в 21 сторіччі.

Будь-яку людину, яка можливо має ще наївність вірити в численні запевнення керівника уряду про перевиконання бюджету, повинно, принаймні, насторожити таке витягування коштів з кишень громадян.

Тому критика дій уряду пропонується не з політичних міркувань чи особистої неприязні. Зрештою потрібно навчитись називати речі своїми іменами. І хай це не буде сприйнято піаром дій президента, але його позиція з призупинення окремих положень рішень уряду відповідає не лише інтересам української громади, але й букві закону.

А коли деякі експерти, для яких навіть порушення закону не є достатнім аргументом на користь помилковості дій уряду, доводять, що нічого надзвичайного в актах Кабміну немає, бо за відсутності бюджетного фінансування потрібно шукати альтернативи, то автор запитує: чи буде економічно обгрунтуваним в умовах кризи фінансувати дефіцит держбюджету за рахунок зменшення купівельної спроможності населення?

На порядку денному найбільш економічно розвинених держав світу другим, після рекапіталізації банків, антикризовим заходом є покращення купівельної спроможності громадян. Задля того, аби запустити реальний сектор економіки.

Команда української прем’єрки керується, очевидно, цілком протилежною економічною логікою.

За даними Держкомстату (поки не засекреченими урядом) реальна заробітна плата в Україні в березні 2009 року впала на 11% в порівнянні з березнем 2008 року. А за опитуваннями КМІС, проблема зменшення доходів торкнулась 44,8% громадян.

Чи варто обтяжувати в такому разі їх додатковими платежами, які не мають жодного відношення до підтримки секторів економіки, які знаходяться в кризовому стані?

Особисто автор цієї статті в час кризи підтримував би одне єдине підвищення платежів, а саме тарифів на газ. Згубним популізмом злочинного характеру є утримання найнижчих цін у світі на газ в країні, яка його не видобуває в достатній кількості.

Проблеми, які отримує держава від такої передвиборчої політики уряду, мають купу вимірів – починаючи від економічних і закінчуючи геополітичними, – що це мусило б бути предметом окремого дослідження.

Ймовірно, уряд бореться не з економічною кизою, а з середнім класом. Можливо, це і спосіб консервації правлячої верхівки через зменшення соціальної мобільності, чи одна з політтехнологій збільшення "пролетарського" електорального поля, яка взята на озброєння перед виборами 2010 року?

Свого роду "примус до покори", позаяк заможний майновий стан це ще й засіб до соціальної свободи, який дозволяє ефективніше доносити свою думку, приймати активну участь в політичному житті через фінансування політичних партій та протестувати проти дій уряду?

Вкрай сумнівно, що комерціалізація урядом конституційних гарантій держави чи перекладення тягаря боротьби з кризою на середній клас сприятиме подоланню економічної кризи.

Реанімувати реальний сектор зможе лише заохочення підприємництва, а не навала відеороликів чи вкидання грошей в грубку старих індустрій, які не можуть знайти збуту для своїх товарів.

Ще важливіше розуміти, що лише незалежна людина, здатна відстояти свої права, матиме стимул реалізувати себе через підприємництво. Натомість, за час роботи цього уряду, Україна ще більше сповзла в рейтингах рівня свободи ділової активності.

Призначення бюджетного перерозподілу суспільного багатства полягає в покращенні і доступності економічних і соціальних можливостей для різних верств, а не в тому щоб наповнювати бюджет заради популістського підкупу виборців.

В ліберальній економіці людина має можливість створити багатство власною працею, а не чекати на урядові подачки. Поки політичні та економічні механізми позбавлятимуть пересічного українця такої можливості, доти суспільство буде потерпати від надмірної агресії, хворобливої конкуренції і нехтування правилами, бо "за всяку ціну" люди прагнетимуть "видряпатися вгору".

Економічні та соціальні реформи – це невичерпний ресурс в умовах кризи і найшвидший спосіб з нього вийти.

В країні з таким законодавством щодо підприємництва, власності, податків, тощо, з таким рівнем тіньової економіки (30% ВВП), з таким неефективним управлінням, що тягне ще більшу неефективність використання факторів виробництва, з таким ганебним станом інфраструктури, який не змінюється навіть під загрозою зриву Євро 2012, не потрібно місяцями писати антикризову програму.

Потрібно лише мати уряд відданий ідеології реформ.

Проте, ані політична ситуація, за якої держава дозволяє собі розкіш мати напівлегітимний уряд без підтримки в парламенті, ані низка "ліво-ліберальних" економічних рецептів, які озвучуються прибічниками уряду, не дозволяють очікувати, що до виборів 2010 в економіці щось може змінитись.

Після заяви одного з представників "коаліції" на одному з провідних телеканалів про те, що податок на майно необхідно впроваджувати бо "людина не зможе платити податки і (таким чином) не зможе утримувати майно у власності", українському обивателю требі двічі подумати чи влада з таким світоглядом його дійсно влаштовує.

Інституція приватної власності в цілому світі – це найпотужніший засіб, який гарантує суспільству певний рівень незалежності від держави, тому податки на майно це удар по середньому класу, після якого він ще довго не зможе підвестися.

Якщо хтось думає, що його впровадження сприятиме відновленню соціальної справедливості, раджу задати собі лише декілька запитань: якщо податок прив’язаний не до доходів, а до площі будинку чи навіть його оцінки, то кого цей податок зачепить більше – людину з високим доходом чи з низьким?

Якщо власник майна втрачає можливість отримувати дохід, то хто швидше буде змушений продати майно – заможня людина із заощадженнями, чи найманий працівник, який був звільнений?

Очевидно, впровадження податку на майно буде в інтересах заможних, які прагнуть скупити майно.

Людина, позбавлена нерухомості, буде змушена або її орендувати, або жити на вулиці. Яку систему економічних мотивацій ми тоді будуємо? Звичайно, ряду політиків, які "не володіють жодним нерухомим майном" годі перейматися про такі нюанси.

На жаль, зміцнення середнього класу не влаштовує політичні групи, метою яких є утримання домінування в державному житті, тому за рахунок середнього класу досягаються поточні політичні та економічні цілі.

Втім, бути бідним вигідно лише в час революційних заворушень, і якщо саме до цього країну ведуть політтехнологи, то необхідно дружно їм "подякувати" і врешті навчитися відстоювати власні інтереси.

 


Комментарии
комментариев: 0

...


Дайджест
Готовить новый Избирательный кодекс, который будет делать невозможными влияния, фальсификации, преступления в избирательном процессе.
Маск обещает, что его грузовик Tesla Semi будет не только более экологичным, но и более дешевым в использовании.
18.11.17, AUTO-Consulting
Министр внутренних дел Украины Арсен Аваков подчеркивает необходимость скорейшего урегулирования проблемы с автомобилями с европейской регистрацией, длительное время находящимися в Украине.
Искусственный интеллект, виртуальная реальность, большие данные и цифровая экономика быстро трансформируют сферу занятости.
Парламентские выборы как главная угроза децентрализации.
17.11.17
У крупнейшей госкомпании страны НАК «Нафтогаз України» появилась мечта - найти советников, которые помогут сделать скучную управленческую работу.
17.11.17, ubr.ua
Депутаты перекраивают праздничный календарь, чтобы заставить украинцев работать еще больше.
17.11.17, Deutsche Welle
20 ноября на Украине должно заработать Государственное бюро расследований. Для его создания у властей было пять лет. Но за этот срок бюро появилось лишь на бумаге.
В Украине также не исключают передачу долга третьей стороне.
16.11.17
15.11.17
14.11.17


Жми «Подписаться» и получай самые интересные новости портала в Facebook!