kjsdsf
Подробнее Запомнить город


ПРіБЮТ: що насправді ділили Тимошенко і Янукович

11.06.09 , forpost
размер текста:

Передчасно побачивши світ на сторінках «Дзеркала Тижня», недоношений проект конституційної реформи від БЮТ та ПР, здавалось би, так і сконав від руки (язика) свого батька – пана Януковича. Проте насправді навряд чи варто так легко вірити словам Віктора Федоровича – ми добре пам’ятаємо, чим обернулася його попередня заява про припинення переговорів із БЮТ.

Маємо й ще один привід поки що зачекати зі свідоцтвом про смерть:

мама конституційного законопроекту, пані Тимошенко, дала зрозуміти, що не змириться так просто з втратою дітища, на яке вона покладала стільки надій.

А раз так, то вже найближчим часом цілком можна сподіватися «несподіваного» повернення цього проекту із мертвих.

Однак навіть якщо припустити, що ніякий Орфей вже не витягне його із царства тіней, то цей текст втратить лише частину своєї важливості. Інша ж частина залишиться недоторканою, бо у проекті навіки задукоментований не лише намір конкретних політиків, а й особливості національного підходу до творення Конституції України. Відтак, немає жодних причин, аби знову і знову не розглядати цей текст під лупою.

Отже, найперше, що цей проект при такому розгляді демонструє читачеві – це вкрай недбале ставлення авторів до його написання. Такі недогляди, як пункт 94 законопроекту (там автори переплутали статтю 92 чинної Конституції із статтею 90), у правовому полі неприпустимі й красномовно свідчать про рівень професіоналізму людей, які цей текст писали.

Цей момент – якраз із розряду тих, що матимуть значення навіть після остаточного поховання документу, бо у ньому проступає відсутність будь-якої пошани до Конституції з боку тих, хто наміряється стати її авторами. Звичайно, хтось може захотіти списати цей недолік на неофіційний статус документа, і з цим навіть можна погодитись – але «списати» зовсім не означає «виправдати».

Власне зміст оприлюдненого проекту залишає не менше приводів не лише для зауважень, а й для відвертого неспокою. Так, вже у пункті 20 перед читачем постає пропозиція включити у Конституцію нову статтю 34-1, згідно з якою

ЗМІ караються за дезінформацію позбавленням ліцензії.

Визначення «дезінформації» при цьому, що цікаво, відсутнє, хоча далі у тому ж таки законопроекті автори не полінувалися пояснити набагато банальніше поняття «страйк».

Тут прикметні дві речі: по-перше, відсутність будь-якої згадки про масштаби дезінформації (слід розуміти, що навіть помилка у даті може стати приводом для позбавлення ліцензії); по-друге, визначення відповідальності у самій Конституції, а не традиційне посилання «відповідальність визначається законом». Таким чином Основний Закон мав би відкрити широкі ворота бажанню влади тиснути на ЗМІ – не забуваймо ж, що його норми мають пряму дію.

Така «деталь» не губиться навіть на фоні кардинальних змін, які автори проекту запропонували внести у політичне життя України, і не стає від них менш істотною. Однак саме уявлений ними перегляд повноважень і способу обрання президента і парламенту цілком природно викликає найбільші знаки запитання.

Передусім не можна не зауважити такого дотепного задуму, як 5-ий пункт законопроекту. Згідно з ним, 22-а стаття Основного Закону мала б включати в себе твердження, що передбачена Конституцією процедура призначення осіб на владні посади й обов’язки таких осіб «не є обмеженням прав і свобод людини і громадянина». Таким потужним ляпасом по 157 статті діючого Основного Закону автори тексту вирішили убезпечити себе від будь-яких нарікань на запропоновані ними нижче процедури.

Варто замислитися: якщо будь-яка передбачена Конституцією процедура призначення на посади можновладців в принципі не є обмеженням прав і свобод громадян, тоді наступною конституційною реформою можна запровадити в Україні хоч спадкову абсолютну монархію, а українцям, чисто для проформи, залишити право обирати ляльковий парламент?

Запропонована норма, принаймні, робить такий варіант цілком реальним…

Отак не обмежуючи права та свободи українців, батьки законопроекту вирішили просто позбавити їх права обирати президента. За задумом, сам Президент таким чином повинен стати повним політичним імпотентом – зовсім не секрет, що глава держави, обраний парламентом, а не народом, практично позбавлений політичної легітимності. Це набагато більша фактична втрата, аніж будь-яке юридичне обмеження його повноважень.

Взагалі, роль, яку автори тексту відводять для уявленого ними Президента, залишається не до кінця зрозумілою. Залишаючи його з мінімумом повноважень (за законопроектом навіть підпис глави держави для скріплення законів є, по суті, зовсім необов’язковим), вони водночас позбавляють його об’єднуючої ролі «символу нації», зате ускладнюють Верховній Раді життя процедурою його обов’язкового обрання двома третинами голосів. Навіщо ж?

Адже, з одного боку, автори конституційного законопроекту ніби намагаються створити враження, що інститут Президента залишився б чимось більшим, аніж додатковою до Кабінету міністрів похідною із Верховної Ради, з іншого ж – відведених йому повноважень не вистачало б навіть для того, щоби як слід плутатися у парламенту під ногами. Бо парламент у їхній уяві постав майже всемогутнім.

Забезпечити Верховній Раді (чи, вірніше, правлячій у ній більшості) цю всемогутність батьки тексту вирішили насамперед через нову виборчу систему. Парламент мав би обиратися у два тури, причому партія-переможець одразу ж отримувала б у ньому 226 голосів. Усі інші партії – як ті, що у першому турі набрали 3%, так і партія-невдаха другого туру – ділили б між собою місця відповідно до кількості набраних ними голосів.

Таким чином, усі переваги пропорційної системи здобували б переможці, а від усіх недоліків страждали б переможені.

Для того, щоб володарювати, більшості навіть не потрібно було б ділити опозицію – такі вже особливості пропорційної системи, що вона виходить поділеною апріорі. А строга партійна дисципліна, запроваджена прямісінько у Конституцію (автори завбачливо прописали можливість виключення з партії навіть за недотримання членом партійної передвиборчої програми), гарантує самим переможцям повну внутрішню ідилію.

Отакий «чіткий розподіл владних повноважень», на необхідності якого наполягають ідеологи конституційних реформ в Україні, на ділі здійснюється за дуже простою формулою: усе – для парламентської більшості та обраного нею Кабміну (суміщати депутатський мандат з міністерським у проекті пропонується дозволити). Ясна річ, що такий «розподіл» не може не гарантувати повної стабільності в українській владній верхівці, бо, по суті, обертається на абсолютну владу представників однієї політичної сили.

За законом збереження влади у природі те, що відбирається в президента, ділиться між ВР та Кабінетом, тому влада переможців виборів постає всеохоплюючою.

Отже, ідеологи проекту продемонстрували, що можливість для врівноваження політичної ситуації в державі вони бачать в отакій неврівноваженій моделі влади. Замість того, аби насправді розподіляти повноваження між різними політичними інститутами, вони просто склали майже усе на одну-єдину шальку терезів. Якщо такий вихід – усе, що можуть запропонувати Україні її сучасні найпотужніші політичні сили, то це, щонайменше, сумно.

При цьому не можна не згадати й про ще один дуже показовий нюанс – так звану «економність» цього законопроекту: мовляв, продовження повноважень нинішньої ВР і обирання Президента у парламенті збереже кошти, які Україна зараз просто не може дозволити собі витрачати на вибори. Що ж, такі запевняння є щонайменше лицемірними, і підтвердженням цьому слугує якраз сам законопроект.

Річ у тім, що він просто рясніє «косметичними» змінами до тексту Основного Закону, які далеко не усюди видаються необхідними, і мають часто досить неясну мотивацію (як от часте, але вибіркове вилучення із Конституції згадок про «громадян»). А кожне змінене у Конституції слово – це зміна конституційного принципу, яка переважно веде до зміни або доповнення цілої правової процедури, що, у свою чергу, зумовлює чималі видатки. Враховуючи кількість таких змін у законопроекті, про економію говорити просто не доводиться.

Втім, зрозуміло, що законопроект цей написаний зовсім не для держави і не для економії, а «під» інтереси конкретних політичних сил – як це було і у випадку прийнятої у 2004 році політреформи. Саме через те, що ця його риса є добре помітною, ми й не згадували тут про інші, теоретично позитивні, запропоновані у ньому зміни – головним чином, створення на конституційному рівні більш-менш дієвого інституту опозиції. Вони-бо були б справді позитивними лише тоді, якщо б не пропонувалися у пакеті з розглянутим вище.

З наявного ж тексту доводиться констатувати лише вже звичні і майже остогидлі речі: замість того, аби справді працювати над зрівноваженим Основним Законом, українські політичні сили продовжують бавитися у гру «Напиши собі Конституцію», не гребуючи при цьому жертвувати демократичними принципами. Мабуть, покращити цю ситуацію вдасться лише тоді, коли конституційною творчістю перестануть займатися самі політики. Тоді, можливо, ми нарешті побачимо проект Конституції для держави, а не для влади, для демократії, а не для квазі-авторитарної «стабільності».

 


Комментарии
комментариев: 0

...


Дайджест
17.10.17, Дело
Украина пока даже не приступила к внедрению у себя плана BEPS по борьбе с агрессивным налоговым планированием. Тем не менее некоторые из его мероприятий напрямую коснуться украинского бизнеса уже в 2017 году.
Кабинет министров подготовил жалобу в ВТО на Россию из-за ограничения импорта украинских товаров в РФ и их транзита в другие страны.
Несмотря на санкции США против России немецкий бизнес закрепляется на просторах Евразии.
17.10.17, Сегодня
Эксперты считают, что оптимистичные показатели достижимы, но нужны реформы и новые рынки
17.10.17, 112.ua
В течение пары недель украинские депутаты зарегистрировали сразу два законопроекта по регуляции криптовалюты. Редакция 112.ua обратилась к мировому опыту и украинским экспертам, чтобы разобраться, насколько хороши текущие инициативы.
17.10.17, Сегодня
Оклад парламентариев будет расти только вместе с прожиточным минимумом.
Инфляция в сентябре уже превысила базовый прогноз НБУ на 2017 г.
17.10.17, Сегодня
Девять бюджетных месяцев для местного самоуправления стали плодотворными, считает координатор по финансовой децентрализации.
14.10.17
14.10.17, 112.ua
Дипломат Вадим Трюхан рассказал о том, почему сейчас не удастся быстро снять напряжение с украинско-венгерских отношений.
Политические силы никак не поделят между собой должности в ГБР.
13.10.17
12.10.17
11.10.17


Жми «Подписаться» и получай самые интересные новости портала в Facebook!