kjsdsf
Подробнее Запомнить город


Які лідери нам потрібні

размер текста:

Зазвичай лідерство розуміється чисто функціонально. В більшості словників лідер це той, хто має вплив в групі і відтак спроможний нею управляти. Спосіб цього впливу — формальний чи неформальний, універсальний чи ситуативний, емоціональний чи раціональний — найчастіше береться до уваги. Але що таке лідерство змістовно? Хто такий лідер?

Вебер виділяє три типи владарювання, вони ж лідерства — традиційне, харизматичне та легальне. Кожен з типів має свої найбільші ризики. Найбільшим ризиком традиційного лідерства є відхід від традицій. Найбільшим ризиком легального лідерства є порушення законів та обмеження прав прихильників лідера.

Найбільшим ризиком харизматичного лідерства є ситуація, коли удача відвертається від лідера і його ірраціональна привабливість зазнає краху.

Лідер це не той, хто має владу та аморальну здатність до жорстокого примусу, бо будь-яка влада заснована зрештою на довірі до чогось більшого, ніж сила. Коли є тільки сила, то такий лідер не зможе довго втримати владу.

Лідер це не той, хто демонструє розкіш, спокушає ще вищим добробутом чи заможністю, підкуповує опосередковано своїх симпатиків чи прямо роздає їм гроші, аби його любили, бо коли гроші проїдаються, нема більше чим підкуповувати.

Буває так, що такі псевдолідери навіть в борги залізають, щоб не припиняти роздачу манни небесної. Але тим більше буває прокляття їх від нащадків, коли псевдолідерам зрештою перестануть позичати, а діти та онуки віддаватимуть їхні борги.

Лідер це не той, хто миготить на публіці, бо впізнаваність дозволяє тільки здобути вплив на деяку групу, але не дозволяє його втримати. Відома людина стає рабом популярності, змушена витрачати на це все більше часу, відтак на розвиток якостей, які могли б слугувати лідерству, не лишається часу.

Лідер це не той, хто завжди говорить та діє, щоб подобатися публіці. Лідер це не той, хто паразитує на слабкостях людей, бо він може бути лідером недовгий час, і, зрештою, довівши людей до деградації, стає їх жертвою, якій вони дуже жорстоко мстяться.

Лідер це той, хто приймає виклики світу і відповідає на них по-новому. Лідер це той, хто бачить місце своєї групи в світі та у вічності. Лідерство це здатність до стратегування, тобто до глобальної дії, що розрахована на тривалий час.

Справжнє лідерство це демонстрація та поширення складних, але привабливих способів поведінки, нової позитивної етики, нового мислення. Лідер це той, хто є носієм мотивацій, які при їх наслідуванні ведуть до духовного зростання.

Лідер серед лідерів це той, хто не побоїться сказати всьому народу — ви дурні, ви жадібні, ви аморальні, щоб повести за собою тих, хто захоче це визнати і позбутися своїх вад.

Це такий лідер, хто може іти наперекір більшості, діючи незрозуміло для них, відстоюючи та доводячи в тривалому протистоянні своє інноваційне, глобальне та перспективне бачення.

Лідер серед лідерів це той, хто створює та поширює нові ідеали, поступаючись, якщо потрібно, грішми, владою та популярністю, а не чіпляється за них усіма силами. Здатність до самопожертви в ім’я нових ідеалів — ось що таке лідер серед лідерів.

Духовні та світські лідери

Лідерство взагалі не є цілісним. Воно поділяється на духовне та світське. Тобто існують лідери світські, які прагнуть влади, грошей та популярності і спроможні завдяки досягненням у цих прагненнях управляти іншими.

Іноді, в специфічних ситуаціях, виникають лідери духовні, які не обов’язково релігійні, але такі, що прагнуть духовного розвитку та здійснюють його найбільш послідовно.

Духовні та світські лідери в історії завжди йшли поруч. Духовні лідери були байдужі до влади, грошей та популярності, вони уособлювали процес духовного зростання, а світські лідери шукали відносин з духовними лідерами і визнавали їх за своїх вчителів.

Тобто світські лідери завжди потребували духовних наставників, бо від них вони отримували мотивації через релігію та філософію, фундаментальні уявлення про світ та його перспективи, глибинні і почасти таємні знання для своєї діяльності.

Одна з найбільш потужних та послідовних спроб відділити духовний простір від простору світського належить Христу. Його послідовники зберігають це розрізнення впродовж трьох перших століть, являючи зразки духовної сили, яка поширювалася територіально через тих, хто проголошував Його вчення та розширював коло християн.

Однак з часів імператора Костянтина, християнство починає ставати державною релігією в багатьох країнах. Це призводить як до поширення християнства, так і до проблем в структурі лідерства.

Виникає дилема, яка не вирішена досі. Найбільш дієвим та охопним, щодо послідовників, духовне лідерство християнської релігії стає тоді, коли поєднується зі світським лідерством, тобто з державною владою.

Водночас світське лідерство привносить в духовний простір християнства світські проблеми — політичні, економічні та соціокультурні.

Саме таке об’єднання двох непоєднуваних за задумом Христа (Богу Богове, кесарю кесареве) духовного та світського просторів призводить до розколу в християнській церкві, коли з’являються різні конфесії: православна, католицька та протестантська. Це значно послабляє духовний простір християнства.

Світська влада, посилюючи себе зв’язком з духовною владою, починає спотворювати духовну владу. Духовні лідери, стаючи світськими лідерами, втрачають свою духовну функцію, сприяючи поступовому звуженню духовного простору, хоча досягають при цьому і більшого світського розвитку.

З’являються дві традиції поєднання структур духовного та світського лідерства — цезаропапізм (примат світського лідерства над духовним) та папацезаризм (примат духовного лідерства над світським).

Породженням уявлень про справедливе світське лідерство є демократія, яка в ситуації зрощення духовного та світського просторів, нищить духовність в обличчі світської влади, бо демократична більшість має здатність вбивати будь-який дух.

Демократія може бути соціально ефективною тимчасово, але знищуючи духовний простір, вона поступово призводить до страшенної цивілізаційної кризи.

Демократія не є способом існування влади духовної. Христос діяв цілком авторитарно, говорячи для більшості людей речі незрозумілі, розганяючи торгашів у храмі і не застосовуючи при цьому будь-яких демократичних процедур. А от розіп’яли Його цілком демократичним волевиявленням, якому навіть авторитарний Понтій Пілат не зміг запобігти.

Поширення демократії по світу та розвиток засобів масової інформації назавжди змінили зміст та структуру лідерства. Лідерами тепер вважаються винятково світські лідери, хто прийшов до влади на виборах, про кого говорять ЗМІ, хто має грошову підтримку.

Світські лідери вже не шукають знайомства духовних лідерів, не намагаються вчитися у них, ігнорують їх або виказують їм чисто формальну повагу.

Духовні лідери перетворені на маргіналів — їх вплив суттєво зменшився, вони стали не потрібні владі, їх не люблять ЗМІ, їх відверто ігнорує бізнес. Звичайно тут є провина і самих духовних лідерів, які не змогли відстояти свою духовну позицію серед демократичних традицій та демократичних медіа.

Але таке ставлення до духовних лідерів значно погіршило і якість світських лідерів, які стали по суті сліпими вождями.

Сьогодні вважається, що лідерство це велика сила волі у досягненні своїх цілей, яка надихає та підкорює собі інших, безвідносно до сили духу такого лідера. Таке розуміння лідерства є найбільш небезпечним, бо заводить цілі народи у глухий кут історії.

Сумнівними лідерами були Гітлер та Сталін. Кожен з них був талановитим та вольовим світським лідером, але водночас і бездуховним сліпим вождем. Ці світські лідери вороже ставилися до будь-яких духовних лідерів, переслідували та знищували їх фізично.

Здатність світського лідера мислити та діяти глобально та перспективно має дуже суттєві обмеження, не дивлячись на його силу волі. Світський лідер без позитивних ідеалів або з подвійними моральними стандартами духовно губить народ.

Світський лідер, без уявлень про глобальні виклики та майбутні духовні перспективи ,веде народ у прірву історії. Отже світський лідер без духовних лідерів є небезпечним для суспільства.

Ми завжди матимемо сліпих вождів, допоки не повернемо вплив духовних лідерів, які формуються та розвиваються в окремому духовному просторі. Це надзвичайно тонкий момент. Духовне лідерство має свою специфіку, воно не вміє агресивно пробивати собі дорогу до суспільної уваги, як це вміє робити світське лідерство.

Отже мова не йде про те, щоб повернути духовних лідерів у політику, більше запрошувати їх на телебачення чи заохочувати прихильність до них бізнесу. Мова йде принципово про інше — про розвиток духовного простору, який би за своїми правилами, на своїх власних засадах, здійснював та відстоював духовний суверенітет суспільства незалежно від світських справ, поза волею та діями світських лідерів.

Вихід з кризи через відновлення сильного духовного простору

Сьогоднішня світова криза є не стільки світська (фінансово-економічна), скільки загальноцивілізаційна духовна. Ми опинилися в замкненому колі — змінити ситуацію глобальної низької якості світських лідерів неможливо, оскільки її змінити могли б самі світські лідери, але вони не усвідомлюють цієї проблеми через свою низьку якість.

Водночас духовні лідери, які могли б знайти вихід з ситуації, значно втратили духовну силу, перетворилися на маргіналів і втратили свій вплив на світських лідерів.

Сьогодні доводиться заздрити Мартіну Лютеру чи Джордано Бруно, адже в ситуації авторитаризму, де зберігається духовний простір, духовна інновація може з’явитися і через конфлікт пробити з часом собі дорогу.

В ситуації демократії, за фактичної відсутності духовного простору, духовна інновація, навіть коли з’являється, не може бути представлена і викликати конфлікт, бо з носіями духовної інновації не те що сперечатися не будуть, їх просто не помітять, оскільки вони не мають впливу на світських лідерів і не мають доступу ні до влади, ні до грошей, ні до ЗМІ.

Їх навіть не оцінять як духовних лідерів, оскільки духовний розвиток знаходиться поза споживацькими цінностями і демократичною більшістю не може бути затребуваний в принципі.

В ситуації зрощення духовної та світської влади, в середовищі демократії, духовним простором перестає опікуватися як держава, так і релігія. Так, духовна позиція дуже часто стає атеїстичною не тому, що у ній немає віри, а тому, що вона протистоїть церкві та релігії, поєднаним з державою.

Водночас справжня віра має піти проти церкви, аби стати духовною позицією. Держава і церква, що не служать духу, приречені на загибель.

Отже для того, аби відновити та розвинути задум Христа, потрібно зробити декілька пов’язаних кроків.

По-перше, повинно бути здійсненне послідовне розділення інститутів духовного та світського просторів.

Духовний суверенітет будь-якої країни сам по собі має забезпечувати продукування фундаментальних ідей, уявлень, цінностей та "смислів за рамками життя", здійснення фундаментальних перетворень культури та цивілізації, створення та поширення нових стратегій, але не має обслуговувати політичний чи економічний суверенітет, споживацькі чи агресивні мотивації, хоча і може бути використаний для цього світськими лідерами.

По-друге, замість цезаропапізму та папацезаризму має прийти розділення структур духовного та світського лідерства.

Духовні лідери не повинні втручатися в поточну політику і не повинні служити світській владі. Світські лідери мають послуговуватися духовними здобутками та вчитися у духовних лідерів, але не повинні втручатися у їх духовне життя чи залучати їх до поточних справ політики чи бізнесу.

Світське лідерство панує у сьогоденні, а духовне лідерство має більшу силу у віддаленій перспективі з точки зору поступового вільного поширення його здобутків.

Дилема лідерства — між збільшенням глобального впливу духовних лідерів завдяки їх перетворення на світських лідерів та незалежністю локального духовного лідерства від світського водночас з меншим і повільнішим його впливом — має бути вирішена на користь другого підходу.

Духовні лідери не мають гнатися за територіальною охопністю та кількістю своїх прихильників. Не варто жертвувати силою духу та якістю духовного простору в обмін на глобальність одухотворення, вищу якість світського простору та швидкість його розвитку.

По-третє, духовний простір має стати ширшим, ніж релігія, має вміщати також науку, філософію та мистецтво. Звуження духовного простору до винятково релігії чи ще вужче — церкви — це його деградація.

Тобто дух має відтворюватися в усій повноті духовної діяльності, а не в замкнених генетично-спадкових, релігійних чи езотеричних колах. Будь-які ідеї створення "духовного ковчегу", як це наприклад пропонується в деяких книгах, є контрпродуктивними, бо дух не підлягає консервації.

По-четверте, духовний простір має стати глобальним, тобто він має існувати як єдиний в масштабах всього світу, а не в національно-культурних рамках держав. Саме автономний, розширений та глобальний духовний простір вперше породжує духовну конкуренцію різних шкіл різних онтологій (філософії, релігії, науки і так далі) не через інституційно-фінансову підтримку світської влади чи участь у ній, а безпосередньо як різні прояви духу.

Саме такий духовний простір має дозволяти народжувати, готувати та відбирати духовних лідерів.

По-п’яте, замість ситуації, за якої світські лідери є посередниками між духовними лідерами та Світом, має бути створена ситуація безпосереднього доступу до духовних лідерів всіх, хто шукає духовного зростання.

Це означає принципову зміну редакційної політики телебачення та медіа взагалі — культурні, філософські, наукові, мистецькі та дитячі продукти мають отримати таку ж кількість часу чи обсягу викладу, що і продукти, спрямовані на бізнес, політику та споживчу рекламу.

Окрім політичної цензури в правовому порядку має переслідуватись також споживча цензура, тобто така, яка відмітає все, що не підлягає матеріальному споживанню.

Це практично неможливо зробити силами світської влади. Цього неможливо досягнути в масштабах однієї країни. Це не має прямого стосунку до економіки чи фінансів. Водночас це ті цивілізаційні кроки, які, будучи здійснені в глобальному духовному просторі, можуть сприяти виходу світу з ситуації кризи.

Сергій Дацюк

 


Комментарии
комментариев: 0

...


Дайджест
19.08.17, ubr.ua
Попасть в реестр банковских проверяющих станет на порядок сложнее.
В Раду внесены законопроекты, призванные взять под контроль оборот торговли.
18.08.17
Оборонні підприємства країни загрузли в корупції та фінансових зловживаннях. Набіги контролерів не допоможуть. Сектор повинен стати складовою гарантування безпеки держави, а не джерелом отримання прибутку для держбюджету.
Бывшее руководство ПриватБанка считает, что ничего нового национализированный банк предложить не может.
Министр инфраструктуры Владимир Омелян может вернуть контроль над Укрзализныцей, управление которой у него еще в январе забрал Кабинет министров и переподчинил госкомпанию Минэкономразвития и торговли.
Пока мир придумывает новые валюты, а также способы заработать на них, силовики предлагают украинцам довольствоваться дедовскими методами обогащения.
18.08.17, ubr.ua
Казначеи еще не знают, готов ли межбанк двигаться к 25,0-25,20 грн./$, а менялы раскачивают наличный курс на черном рынке.
18.08.17, Газета.Ru
Росстат: реальные денежные доходы россиян сокращаются четвертый год.
Отключение от SWIFT российского Темпбанка – сигнал: за первым опальным банком могут последовать и другие.
18.08.17, ubr.ua
Преступных финансистов увольняют задним числом, чтобы не выплачивать людям возмещения.
17.08.17
16.08.17
15.08.17
14.08.17
12.08.17


Жми «Нравится» и получай самые свежие новости портала в Facebook!