Епоха кризового дерибану

Економічна криза вплинула і на ринок hostile takeover, або недружніх поглинань.

Виявилося, що витрачати гроші на захоплення чужого бізнесу зараз немає сенсу, адже бажаючих купити майно за ринкову ціну обмаль. Ті бізнесмени, що полюбляли захоплювати чуже, зараз намагаються врятувати хоча б те, що у них є.

Втім, це затишшя перед буревієм, адже на зміну старим рейдерам приходять нові, які не встигли на розподіл "радянського пирога" і тепер спробують відібрати ласі шматки у "старих вовків".

Економічна криза і недружні поглинання

Атмосфера паніки, яка притаманна економічній кризі, продемонструвала ефективність інструментів атаки, які досі вважалися непридатними. Перш за все, мова йде про інформаційну війну.

Особливо чутливі до неї банки та виробники товарів ширвжитку, які сильно залежать від думки громадськості. Достатньо згадати інформаційні атаки на Промінвестбанк, банк "Надра", страхову компанію "Оранта".

Механізми реалізації були різними. Щодо "Промінвесту" застосували протести міноритаріїв, розсилання смс, флеш-моби поряд з банкоматами та відділеннями, поширення у пресі інформації про проблеми банку. Істерію підтримали чиновники.

Банк "Надра" почали дискредитувати на спеціалізованих форумах, потім були організовані протести вкладників.

"Оранту" атакували через вірус, який співробітники отримали електронною поштою. Після цього усім контрагентам надійшов лист з інформацією про фінансові проблеми страхової компанії.

Іноді рейдери створюють сайт-дзеркало, ідентичний сайту банку, де розміщують негативну інформацію і роблять електронні розсилки.

Фактично, сама банківська криза в Україні почалася з інформаційної атаки на Промінвестбанк. Вміло розповсюджені замовні статті у пресі призвели до паніки серед вкладників, черг біля банку, і врешті-решт, введення тимчасової адміністрації та мораторію на дострокове знаття вкладів.

Слабкість такої великої і начебто міцної компанії поставила під сумнів безпеку інших фінансових установ. Варто відзначити, що ПІБ хоч і не був колосом на глиняних ногах, але славився своєю непрозорою структурою.

Власник не міг розібратися з численними дрібними акціонерами, не пускав їх на збори акціонерів та змушував купувати цінні папери за низькими цінами. Цим і скористалися рейдери.

Ще рік тому придбати чи захопити сильну компанію було складно. Вони мали і надійний захист серед чиновників, і гроші, аби наймати юристів та охоронні фірми. Акції скупити було важко через їх високу ціну, а сама компанія часто-густо вже вела переговори про продаж частини бізнесу впливовим іноземцям.

Але минув рік, і цей рай перетворився на міраж. Нема ні іноземних інвесторів, ні кредитів, ні грошей на оплату послуг юристів та хабарі чиновникам. Проте ростуть борги перед банками, природними монополістами, державою та контрагентами. У таких скрутних умовах компанія – гарна пожива для бажаючих заволодіти чужим.

Зараз дуже сприятлива ситуація для нападу. Через відсутність владної вертикалі можна уміло маневрувати між гілками влади, підкуповуючи чиновників та суддів, благо, хабарі стали дешевшими, ніж торік.

Владі зараз не до рейдерів, бо вона сама перебуває у стані перманентної політичної війни. Сутичка між Тимошенко та Хорошковським за запаси газу, яка вилилася у силове захоплення "Нафтогазу", стала сигналом для нападників у всіх куточках України.

Проте, хоч умови для рейдерства сприятливі, але й сили у самих нападників вже не ті. Замовники атак перебувають у скрутному становищі: грошей на недружні поглинання у них обмаль. Захоплювати підприємство заради контролю над ним немає сенсу, адже туди треба вкладати кошти.

Як тільки вони доведуть своє право власності, до них відразу завітають податківці, пожежні, комунальники і будуть вимагати платежі. Водночас, захоплена власність не принесе потрібних доходів, щоб окупити утримання, витрати на рейд, та ще й приносити певний дохід.

Теорія і практика

Суть рейдерських атак залишається старою: компанія купує невеличкий пакет акцій, що дозволяє їй блокувати легальні збори акціонерів, і намагається провести "альтернативні" збори. Реєстр, у якому міститься інформація про всіх власників підприємства, раптом "губиться" або виправляється на користь рейдерів.

У цьому винні самі власники підприємств. Більшість реєстрів досі перебуває у документарній формі, отож їх легко загубити або переробити.

Штучно змінивши власників, "збори" усувають справжнє керівництво. Кишеньковий суд визнає легітимність нових керівників. Далі рейдери йдуть на штурм, наймаючи для цього хлопців з охоронних фірм, спортсменів або просто бандитів.

Наприкінці 2008 року стало відомо про затримання банди Капітонова, або "Капітошки", який на замовлення відомих бізнесменів займався фізичним захопленням підприємств. Він мав для цього всі технічні засоби – вогнепальну та холодну зброю, рації, автомобілі, гучномовці.

Буває, що під час штурму присутня міліція, але вона здебільшого не втручається, вважаючи це лише конфліктом між акціонерами.

Головне завдання нападників – захопити крісло директора і печатку підприємства. В такому разі новий директор зможе розпоряджатися майном та банківськими коштами компанії, вести переговори та виступати в суді від імені підприємства.

Ще одна цьогорічна тенденція – перехід рейдерів від замкненості до публічності. Якщо раніше вони уникали камер, то зараз відкрито дають коментарі, видаючи себе за ображених співвласників, у яких нечесно відібрали бізнес.

Головна ціль рейдерів – довести ситуацію до абсурду, аби стало незрозуміло, хто правий, а хто винуватий. Це вмить зменшує інтерес до проблеми з боку суспільства та влади, і рейдер залишається із своєю жертвою сам на сам.

Як свідчить досвід, найбільш доступними для рейдерів є підприємства з великою кількістю акціонерів. Приклади Промінвестбанку та підприємств періоду "дикого капіталізму" свідчать про успішність такої схеми.

Але тепер ті, хто успішно захоплювали підприємства у трудових колективів в "лихі дев'яності", самі стають мішенню для рейдерів. Криза виявила слабкість власників, які стрімко накопичували борги та конфліктували з партнерами. Знаходячи "ахіллесову п'яту", рейдери починають атаку.

Ухвалені в останні роки законодавчі зміни ускладнили реалізацію таких схем. Це стосується заборони на розгляд справ, які перебувають не за місцем знаходження підприємства, неможливість блокувати проведення зборів, закон про акціонерні товариства, заборона приватним фірмам супроводжувати державних виконавців.

Отож, часто нападникам доводиться приділяти увагу не стільки судовим та силовим методам, скільки інформаційним, аби дезорієнтувати громадськість та виставити себе в ролі жертви та шукачів правди.

Громадськість не симпатизує рейдерам, але й не дуже переймається такими справами, вважаючи це звичайним корпоративним конфліктом.

На захист підприємства іноді виступає населення, та й то лише тоді, коли рейдер хоче знищити підприємство і позбавивши роботи тисячі людей. Тиск на владу з боку преси може змусити чиновників стримувати нападників. Отож, рейдери приділяють велику увагу не лише судовій, але й медіа-війні.

Кредитна наживка

У 2009 році розквітає кредитне рейдерство. Багато боржників не можуть вчасно розплатитися за своїми позиками, і у фінансистів виникає спокуса відібрати їхнє заставне майно. Для цього вони об'єднуються з конкурентами і намагаються спільно поставити боржника на межу розорення.

Банки та рейдери обмінюються боргами, наче цінними активами, намагаючись накопичити достатню суму "дебіторки" для розорення підприємства. У таких випадках банк-рейдер не йде на поступки, не інформує про заборгованість, штрафує та збільшує пеню навіть за невеликі затримки з виплатами.

Часто цим грішать банки із значною часткою корпоративних кредитів. Великі борги приваблюють і рейдерів, які можуть купити їх за півціни, і банкірів, які хочуть швидко отримати заставне майно, щоб розплатитися вже за своїми позиками.

Загрожують підприємствам не лише борги за банківськими кредитами, але й за корпоративними облігаціями. Оскільки такі емісії не забезпечені заставою, то утримувачі облігацій вимагатимуть сплати боргу, а в разі незгоди емітента, звертатимуться до суду щодо примусового стягнення боргу аж до ліквідації фірми.

Вже зараз покупці облігацій, налякані ризиками дефолту, продають ці активи з дисконтом 20-30%. Ці папери скуповують рейдери, аби вдарити по боржниках. Так вони легше зможуть довести підприємство до банкрутства через суд.

Приміром, торговий центр "Караван" не зміг вчасно погасити свої облігації і запропонував кредиторам викупити їх за півціни. Це їм не сподобалося. Відчуваючи загрозу переходу фірми до рейдерів, "Караван" переоформив активи на іншу компанію. Але навряд чи це врятує його від банків-кредиторів.

"Недавно я зустрічався з представниками російської компанії, яка надає в Україні послуги кредитування під заставу активів. Їхні умови видаються прийнятними, але якщо придивитися пильніше, то стає очевидним: уклавши з ними угоду, підприємство повністю втрачає активи у заставі", – розповів "Економічній правді" член правління Міжнародної асоціації економічної безпеки Захар Чистяков.

Над Промінвестбанком працювали три групи рейдерів. Перша займалася дрібними акціонерами, друга – Держкомісією з цінних паперів, третя – НБУ. Перша – подавала позови і мітингувала, друга – заплутувала стосунки між акціонерами, третя – спонукала Нацбанк відсторонити власника банку від керівництва.

Відповідно, потреба у силовому захопленні установи зникла. Достатньо було вишикувати вкладників перед банком, як НБУ ввів тимчасову адміністрацію. Власникам довелося продати банк за третину російському ВТБ-банку, який, по суті, був замовником цих атак.

Процедура рейдерських кредитів нагадує вилов риби на живця. Якщо клієнт клюнув – взяв позику, його підсікають, тобто роблять все, щоб він вчасно не сплатив борг. А далі вже недалеко до процедури відчуження.

Яскравий приклад – невеликі ринки в Одесі та Фастові, які взяли позики, і зараз їх хочуть захопити банки-кредитори.

Всі проти всіх

Великому бізнесу зараз не до захоплень чужої власності. Більшість олігархів від постійних атак перейшли до глухої оборони.

Так, власник Ferrexpo Костянтин Жеваго захищає перлину свого бізнесу – Полтавський ГЗК від групи "Приват", яка намагається захопити цей цінний актив через придбання акцій Ferrexpo на Лондонській фондовій біржі. Це змусило депутата Жеваго очолити компанію і викуповувати акції з вільного обігу.

Ринат Ахметов, задоволений перемогою у війні з "Приватом" за "Дніпроенерго", тепер структурує СКМ. Сергій Тарута мав проблеми з виплатою за кредитами, але його бізнес був врятований контрактом на реконструкцію Львівського аеропорту.

Дмитро Фірташ, попри образи, завдані йому бютівцями, так і не наважився на рішучий удар у відповідь. Наразі він змагається за контроль над облгазами, але якось нерішуче. Його спроби повернути собі відібраний газ виявилися марними.

"Маски-шоу" у "Нафтогазі" ні до чого не привело. Не вийшло і придбати банк "Надра". А війна за телеканал "Інтер" з БЮТ була вкрай в'ялою. Наразі олігарх займається офісною нерухомістю – завершує будівництво другої черги бізнес-центру "Парус" і, схоже, не планує атак.

Навесні дозволили в'їзд на територію України російському громадянину, колишньому запоріжцю Костянтину Григоришину, що віщувало нову хвилю рейдерських атак. Маючи своїх людей у Мінпромполітики, олігарх міг відновити боротьбу за харківський "Турбоатом".

Але він не пішов на конфронтацію і зайнявся освоєнням свого нового активу – "Укррічфлоту", придбаного завдяки допомозі Комуністичної партії України.

Єдиним серйозним рейдером у країні залишається група "Приват", яка не лише зміцнила свої позиції на ринку під час кризи, але й намагається скористатися нею для захоплення нових активів. Складно знайти цінний бізнес, який би не спробувала відібрати ця група. У сфері інтересів дніпропетровців енергетика і нафтопродукти, феросплави і металургія, медіа та аграрний бізнес.

У 2009 році Коломойський програв у війні за "Дніпроенерго" Ахметову, але переміг в інших конфліктах. Група захопила панівні позиції на ринку нафтопродуктів, зміцнила позиції у банківському секторі та медіа-бізнесі. Новими жертвами групи вважають Трансбанк і телеканал "Тоніс", підконтрольні бізнесмену Костеріну.

Активізувалася також група народного депутата Андрія Портнова. Намагаючись прибрати до рук лісові та мисливські угіддя, вона вже встигла орендувати великі ділянки лісу, які потім зможе приватизувати.

Портнов має зв'язки не лише в судах, але й у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Головою цієї установи є Сергій Петрашко, який працював з Портновим у фірмі "Корпоративні технології". Отож, група має непогані можливості для здійснення системного рейдерського та антирейдерського бізнесів.

Активності російських рейдерів та їхніх замовників варто чекати не раніше 2010 року, коли стане відомим ім'я нового українського президента. Поки-що росіяни тут присутні як розвідники, диверсанти і "легка кавалерія", яка наскоками намагається перевірити міцність вітчизняних підприємств.

"Боротьба олігархів за владу буде нагадувати бій бульдогів. Ніхто з них не готовий на жорстоку взаємну боротьбу. Зараз вони намагаються втримати те, що мають", – вважає голова Антирейдерського союзу підприємців Андрій Семидідько.

Інша річ – молоде покоління бізнесу, яке не боїться зазіхати навіть на власність олігархів. За словами експерта, "ця зубата поросль" не отримала нічого від приватизації, зате має досвід роботи у силових органах. "Такі не церемоняться, вони використовують будь-які методи для досягнення мети", – каже він.

Саме ці "молоді вовки" повернули традицію 1990 років, коли майнові комплекси передавалися як речовий доказ на збереження під час ведення слідства за кримінальними справами. Наразі вони тренуються на малому і середньому бізнесах, але не виключно, що незабаром почнуть зазіхати і на великий бізнес.

Мішені для нападу

Чимало колись гучних корпоративних конфліктів поступово стихає. Сторони сіли за стіл переговорів і шукають компроміс. Гучних рейдерських атак було лише дві – напад на "Квазар" та Федерацію профспілок. У першому випадку нападників цікавила земля, у другому – майно та участь ФПУ у розподілі бюджетних коштів.

Проте, рейдерські атаки не зникли, вони дрібнішають. Нападників цікавить вже не контроль над компаніями, а отримання грошей від майна чи реалізації продукції.

Небайдужі рейдери і до сільськогосподарських земель. Їм не треба купувати землю в селян, достатньо захопити агрофірму. Колгоспники, як відомо, складають свої паї у товариство, у яке входять усі цінні активи.

Рейдери через підкуплених пайовиків подають позов до суду, який приймає сторону позивачів. Після цього підкуповується керівництво, і майновий комплекс разом з орендованою землею переходить до рук рейдерів.

Наразі рейд-придатними вважають підприємства, який мають швидкий та великий обіг коштів – підприємства харчової промисловості та сервісу. Приміром, потрапив "під роздачу" "Київсоюздрук", власник 300 кіосків. Реєстр викупили мешканці Дніпропетровська, які відразу перевели його у своє місто, змінили засновників і перевели у статус заручників 150-200 підприємств.

Схожа ситуація з рибгоспом у Хмельницькому, яким зацікавилася компанія "Приват-Агро". Підприємство тримало реєстр у хмельницького реєстратора, підконтрольного групі "Приват". Не попередивши своїх клієнтів, той раптово перевів список акціонерів до Дніпропетровська.

Бізнесмени зрозуміли небезпеку і вирішили змінити реєстратора, але тепер треба забрати назад реєстр. Фірма більш ніж рейд-придатна: вона має у користуванні 6 тисяч га землі, а її щорічний обіг сягає 5-7 мільйонів гривень.

"Щоб отримати прибуток, не треба сіяти, орати землю та збирати врожай. Достатньо стати рейдером", – каже Семидідько.

Допиляти країну

Рейдерська активність у найближчі місяці залежатиме від результатів президентських виборів та перебігу приватизації. Особливо це стосується останніх цінних державних активів – "Укртелекому" та Одеського припортового заводу.

Не виключно, що зацікавлені особи захочуть переписати умови конкурсу "під себе", або спробують захопити майно ще до приватизації.

Ще один привабливий комплекс – "Укрзалізниця" – поки-що не продається. Але хто знає, може і його теж захочуть "розпиляти" на частини, вивівши всі цінні активи.

Якщо глянути на галузі, які ще перебувають у державній власності, можна переконатися, що і там відбувається "тиха" приватизація.

У космічній галузі працює БЮТівець Олександр Зінченко. Ракетний сектор Україна вже фактично втратила. З проекту "Морський старт" її усунули через штучне банкрутство компанії, яка володіла 25% проекту.

Армійське майно, яке включає лісові та земельні угіддя, розпродається і захоплюється приватним бізнесом. Він бере його в оренду, а потім привласнює.

Авіаційна галузь теж під прицілом бізнесу. "Авіант" і завод імені Антонова вже об'єднали в одну корпорацію. Не виключно, що вона незабаром буде приватизована, напевно, росіянами.

Вугільну галузь, скоріш за все, поділять імперія Ріната Ахметова та представники БЮТ.

Отже, епоха великої приватизації закінчилася і тепер рейдери готуються до старту ринку землі. Тоді вони зможуть легко продати іноземцям за валюту те, що захопили під час добровільно-примусової оренди і нападів на колишні колгоспи.

Обійти заборону на продаж наділів нерезидентам буде неважко: їхні інтереси можуть представляти і громадяни України.

До речі, за допомогою французьких, німецьких та американських грантів сьогодні вже створюються кадастри, де розміщується повна інформація про стан ділянок та про їхніх власників. Тимчасом за право вести державний кадастр ведуть справжню війну Мінюст – креатура президента та Держкомзем – креатура уряду.

У найближчі місяці ситуація на "ринку поглинань", скоріш за все, характеризуватиметься двома трендами.

Перший – передвиборний.

Чиновники та представники силових структур побоюються, що після виборів втратять свої місця, тож намагаються переписати на себе державне майно.

У корупційних схемах почала працювати гнучка система знижок, що обумовлено також коливанням долара. Жертвами рейдерів стає малий та середній бізнес, який захопити набагато легше, ніж великі підприємства.

Другий – інформаційний.

"Партії візьмуть на озброєння гасло "боротьби з рейдерством". Враховуючи, що у кожній партії є свої рейдери, спостерігати за цим буде цікаво. Ми зможемо багато дізнатися про українських рейдерів, оскільки подібні інформаційні війни ґрунтуються на компроматі", – говорить Захар Чистяков.

Сергій Чигир