Подробнее Запомнить город


Тимошенко і Янукович не поділили святе місце

размер текста:

Останніми днями у ЗМІ зчинився галас про так звану "урядову резиденцію "Межигір’я". Тексти і коментарі цілком у загальному дусі навколополітичних розборок: Юлія Тимошенко вирішила виселити Віктора Януковича з його резиденції, а він заявляє, що заволодів нею законно і нікуди не збирається виїжджати.

Проте й автори, й ті, хто коментує, майже не згадують про те, що то за 136 чи навіть 140 га держмайна пішли у приватні руки "за ринковою ціною". Але ж йдеться про Межигір’я! Про ТЕ САМЕ знамените Межигір’я!

Колись тут, десь верст на 18–20 вище за Київ по Дніпру, був один з найславетніших монастирів української землі. Попередником його вважається обитель біля Вишгорода ще домонгольської доби, з кам’яним Спаським храмом ХІІ ст.

За часів Батия її зруйнували, а потім ченці опанували Межигірське урочище та спорудили там церкву понад Дніпром. У XVII столітті тут уже був чималий комплекс Спасо-Преображенського монастиря. Не раз він страждав від пожеж, але незмінно відроджувався – насамперед завдяки тому, що до нього були вельми прихильними українські козаки.

Гетьмани, ще від Богдана Хмельницького, сприяли обителі значними пожертвами, а Січ Запорізька вважала Межигірський Спас своїм військовим монастирем (іноді його називали "Запорізькою Лаврою"). Саме звідси призначали священиків на Січ. Тут-таки лікували покалічених січовиків, а старі, знесилені козаки на схилі років знаходили тут притулок.

Коли ж не стало Січі – припинив існування й монастир. Катерина ІІ у 1786 році закрила його, перетворивши на казенний шпиталь. Наступного року цариця була у Києві та схотіла помилуватися мальовничою обителлю. Але нога її сюди не ступила, бо якраз напередодні цього блюзнірського візиту, вночі, Межигір’я раптово згоріло!

Кам’яні будівлі усе ж вдалося відновити після пожежі. Проте вже не для монастиря, бо на терені Межигір’я вирішили створити фаянсову фабрику (неподалік виявили чималі поклади високоякісної білої глини – каоліну). У першій половині ХІХ століття ця фабрика була доволі потужною, її вироби користувалися широкою відомістю.

У ці часи сюди навідувався Тарас Шевченко, котрий згадував "Межигірський Спас" у своїх творах. Залишився його малюнок олівцем 1843 року.

Ми бачимо тут соборний Спасо-Преображенський храм (у центрі), зведений ще у 1670–80-х роках, а також церкву Петра і Павла та дзвіницю, що їх було збудовано у 1772–74 роках коштом Петра Калнишевського, останнього кошового отамана Січі.

Згодом фабрика занепала, і вже у 1860-х роках уперше розглядали питання про продаж Межигір’я у приватну власність. Православна громадська думка вельми цим обурювалася – насамперед з огляду на те, що за таких обставин фабрика на святому місці може (ач, який жах!) перейти під оруду підприємців-євреїв.

Утім, у наступні роки вдалося відновити тут чернецьке життя. Спочатку, з 1886 року, патронат над Межигір’ям здійснював чоловічий Свято-Троїцький (Іонинський) монастир, а у 1894-му тут було влаштовано жіночу обитель, підпорядковану Києво-Покровському монастиреві.

Від цього часу лишилося чимало поштівок, на яких зображено краєвиди Межигір’я.

Тут у центрі бачимо, зокрема, класицистичний портик колишнього "братського корпусу" – наслідок реконструкції, що її здійснював на терені Межигірського комплексу у 1810-х роках, після чергової пожежі, відомий архітектор Іван Кедрін.

Святість та багата історична пам’ять цього місця разом з чудовою природою та мальовничими краєвидами сприяла численним відвідуванням. Чимало киян користувалися тут дачними приміщеннями, що їх надавав у оренду монастир. Для зручності сполучення у Межигір’ї діяла пароплавна пристань.

А на цій поштівці бачимо (праворуч) трійку заможних панів, які, мабуть, нещодавно прибули сюди на відпочинок. Вони позують на тлі межигірських будівель – але ж добре розуміють, що вони тут не хазяї, а лише гості.

...У радянські роки обитель, як водилося, було ліквідовано. Натомість спробували відновити традиції керамічного виробництва. У 1923 році тут було засновано художньо-керамічний технікум (з 1930-го – інститут), в якому працювали провідні майстри ужиткового мистецтва. Мистецтвознавець Федір Ернст відзначив, що цей заклад "своїм мистецьким рівнем навчання є безперечно найкращий в УСРР".

Комплекс у ті роки в основному зберігав попередній вигляд, про що свідчить поштівка межі 1920–30-х років.

Як бачимо, цей "комбінат" не заважав монастирським будівлям лишатися неушкодженими. Той-таки Ф.Ернст у 1930 році зауважив: "Вважаючи на культурне минуле Межигір’я, тут гадають улаштувати Державний Культурно-Історичний Заповідник".

Проте, у буквальному сенсі, "не так сталося, як гадалося". Коли Київ у 1934-му зробили столицею республіки, переведеним сюди з Харкова урядовцям упала в око чудова місцина. Невдовзі старовинний комплекс перестав існувати. На його місці було влаштовано урядову резиденцію – оту, через яку зараз ламають списи Тимошенко з Януковичем.

Незважаючи ні на які горбачовські перебудови, ні на яку демократію, ні на яку незалежність, місце козацької святині досі залишається за високим парканом, під охороною, в руках купки можновладців. Навколо цієї загадкової території останніми роками поширювалися всілякі чутки, плітки; сенсаційні публікації упевнили частину читачів у тому, що десь там, у підвалах, досі переховується пресловута бібліотека Ярослава Мудрого!..

Разом з цим, ще за часи існування Межигірського комплексу про нього багато писали у солідних книжках – від Андрія Муравйова і Івана Фундуклея до Костя Шероцького та Федора Ернста. Нині історії Межигір’я теж присвячено чимало досліджень; у 2007 році вийшла книжка "Вишгород. Межигір’я" (автори І.Черняков, І.Пироженко). Збереглося доволі зображень та креслень межигірських будівель.

Тому, якби наші політичні і культурні "керманичі" справді дбали про відродження національної духовності, а не про наповнення власних кишень, вони б давно уже прибрали звідси будь-які свої "резиденції" та вжили б заходів до відновлення славетного "Межигірського Спаса". Це було б і природніше, і ефективніше, ніж вбухувати сотні мільйонів у "мистецькі арсенали" чи базікати про вельми витратне "відтворення" незрозуміло де Військово-Микільського собору...

Але спробуйте відібрати в українських "слуг народу" те, що потрапило до їхніх загребущих рук! Дарма сподіватися.

На завершення хочу навести уривок з публікації видатного нашого вченого Михайла Максимовича "Нечто о Межигорьи". Ці рядки написані 1864 року. Чи потрібні коментарі?..

"...Будучи на короткое время в Киеве, я слышал, что через несколько недель Межигорье будет продаваться с публичного торга... Скорбная мысль не покидает меня и в моем хуторском уединении: что, если Межигорье достанетея в руки какого-нибудь предприимчивого жида!... Оскорбительно было бы для нас – его обладание тем дорогим для здешнего края местом, куда являлись некогда на молитвенные подвиги и пострижение такие люди, как патриарх Иоаким Савелов, митрополит Тимофей Щербацкий, епископ Иоасаф Горленко и многие другие; тем заветным местом, которое, в тяжкие времена Киевской Руси, посещал благодетельный для нее иерусалимский патриарх Феофан и подтвердил тут ставропигию, и в беседе с Межигорской братией рассказывал об огне, сходящем перед Светлым Воскресением на гроб Господний...

Но, нет! Межигорью не следует перейти не то, чтобы в жидовские руки, но и в частную собственность всякого торгаша и промышленника; и мне сдается, что до того не допустят ни Печерская Лавра, ни другие монастыри киевские, со своим архипастырем; что они, общими силами, при содействии благотворительных мирян, возмогли бы оплатить Межигорье и открыть его по-прежнему для общежительства братского; что новособранная здесь братия весьма могла бы продолжать с успехом и выработку фаянсовой посуды, подобно тому, как в Оптиной пустыни, среди подвигов благочестия и трудов книжных, работают и над деревом, и над глиной. Тогда ожила бы и в народе прежняя любовь к Межигорью и оно послужило бы для него благотворной и, можно сказать, необходимой в настоящее время школой благочестия и трудолюбия".

Михайло Кальницький

 


Комментарии
комментариев: 1
10:30 | 30.08.2009
дед
Что полукровка беситься что не она купила межигирья? Отсосет она уже -это очередная ее попытка показать какая она курва харошая .Статейка ведь заказная но она выеденого яйца не стоит ВСЕ ТАМ КТО У ВЛАСТИ ГРЕБУТ ПОД СЕБЯ я уже не гаварю о юльке .Возьмите турчинова -продал за 5 милионов квартиру ТАК ЧТО ЭТО -заработал горбом-все уроды вы одинаковые,всех вас нужно гнать от власти тоисть от кормушки-только вопрос КОГО ВЫБИРАТЬ?.Ответа пока НЕТ,,,,

...


Дайджест
24.11.17, ubr.ua
После взыскания залога эти доходы считаются заработком на чужом имуществе.
24.11.17, INSIDER.PRO
Оскар Юнс­сон, кан­ди­дат наук из Ко­ро­лев­ско­го кол­ле­джа в Лон­доне, о том, какое вли­я­ние блок­чейн ока­жет на меж­ду­на­род­ную по­ли­ти­ку и го­су­прав­ле­ние.
24.11.17, ubr.ua
В отдельных регионах страны цены на сало выросли боле чем в 2 раза.
Как чиновники договариваются с депутатами о госбюджете, о проблемах с выплатами субсидий и о финансировании ВУЗов - в интервью замминистра финансов Сергея Марченко.
24.11.17, ubr.ua
Евросоюз вводит новые визовые правила, чтобы решить проблему нелегальных трудовых мигрантов
24.11.17, Сегодня
Заметен ли экономический эффект от ноябрьских распродаж?
24.11.17, ubr.ua
За год самый популярный праздничный салат вырос в цене на 25%.
24.11.17, Сегодня
В Украине есть два способа провезти автомобиль без растаможки. Оба предназначены для иностранцев. Но украинцы нашли щели в законе.
24.11.17, 112.ua
В последнее время разговоры о покупке и строительстве жилья становятся все более популярными. При этом очень много странной риторики. Одни ругаются, что много строят, другие говорят, что все должно рухнуть, но не объясняют, почему раньше не рухнуло. Короче, существует масса домыслов
Ryanair так и не начал полеты в Украину, но желающие занять место ирландского лоукстера уже выстроились в очередь.
23.11.17
22.11.17
21.11.17


Жми «Подписаться» и получай самые интересные новости портала в Facebook!