Неузгодженність дій НБУ та уряду поглиблює кризу

Національний банк України постановою №514 посилив вимоги до формування комерційними банками обов'язкових резервів. Тепер 50% цих резервів має зберігатися на окремому рахунку в Національному банку, а інші 50% – на кореспондентському рахунку банку.

При цьому від банків вимагається забезпечити щоденну наявність коштів на коррахунку у розмірі 90% від суми обов`язкових резервів, що сформовані за попередній звітний період резервування та зберігаються на кореспондентському рахунку в НБУ.

На мою думку, це рішення НБУ, по суті, позбавляє банк будь-якої можливості маневрувати коштами обов'язкових резервів, щоб забезпечити поточну оперативну діяльність і ліквідність.

Світла мета нового заходу НБУ – "зменшення ризиків розгортання інфляційних процесів та обмеження девальваційного тиску на курс гривні". Тобто, іншими словами, він спрямований на утримання курсу гривні.

Проте, чи під силу банківській системі забезпечити стабільність гривні без змін в зовнішньоекономічній політиці і без зменшення емісійних апетитів влади? Адже є інші, набагато важливіші, кроки, які треба зробити владі, і виконавчій, і законодавчій, щоб забезпечити стабільність на валютному ринку.

По-перше, необхідно забезпечити позитивне торгівельне сальдо. Станом на 1 серпня 2009 року дефіцит торгівельного балансу країни склав приблизно 2 мільярди доларів. Країна продовжує купувати більше, ніж продає. Валюти в країні не вистачає.

Це головна причина, що провокує знецінення гривні, і не в банківській системі слід шукати важелі для її зняття. Питання збільшення експорту і зменшення імпорту належить до компетенції інших державних відомств.

По-друге. Чи відомий НБУ, хоча б приблизно, графік надходження валюти від експортерів на наш валютний ринок? Ні. Чому? Тому що Верховна Рада не прийняла закону про обов`язковий продаж валютної виручки експортерів.

Чи знає НБУ графік потреб на валюту, щоб вибудовувати свою політику інтервенцій і стабільності курсу? Не знає. Як за таких умов НБУ і банки можуть забезпечувати стабільний курс? Не можуть. То чому ж перед Національним банком ставиться владою задача, вирішення якої не є в його виключній компетенції?

З іншого боку, залишається чимало запитань і до НБУ. Чому він, намагаючись продемонструвати хоч якусь боротьбу з валютною спекуляцією, насправді не тільки не вирішує проблеми банківської системи, але й створює додаткові? Хіба їх під час кризи мало?

Невже не зрозуміло, що в умовах жорсткої фінансово-економічної кризи, яка аж ніяк не послаблюється, а, за деякими оцінками, навпаки посилюється, при обмеженні фінансових ресурсів, їх подорожчанні, зупиненні активних банківських операцій, описані вище заходи регулятора сприяють погіршенню фінансового стану комерційних банків, згортанню їх діяльності і втраті ліквідності, що негативно відіб`ється на тій же економіці і фінансах країни?

Тому, за нашими оцінками, виконання вимог постанови №514 призведе до:

– погіршення і без того скрутного становища багатьох банків з ліквідністю, через що збільшиться кількість порушень платіжної дисципліни та затримки клієнтських платежів;

– зменшення обсягів вільних коштів, які банки вкладають у депозитні сертифікати НБУ та ОВДП;

– підвищення ставок на ринку міжбанківських кредитів у національній валюті;

– гальмування тенденцій з відновлення кредитування економіки;

– зростання витрат банків, пов'язаних з купівлею коштів (рефінансуванням) для поповнення коррахунку.

Ситуація на грошово-валютному ринку не може покращитись без усунення дійсних причин дестабілізації валютного ринку, якими є:

– фінансування НБУ дефіциту бюджету через монетизацію державних цінних паперів, фінансування НАК "Нафтогаз України" тощо;

– фактичного проведення неконтрольованої емісії, зокрема, на фінансування ЕВРО-2012;

– розкручування девальваційних очікувань експортерами, які стримують продаж валюти та зацікавлені у спекулятивному зростанні курсу долара.

Натомість, дієвими механізмами стабілізації валютного ринку можуть бути:

– державна підтримка підприємств, що випускають імпортозамінюючу продукцію, у тому числі через фіскальні стимули;

– введення обов'язкового продажу частини валютної виручки експортерів;

– скорочення термінів розрахунків за зовнішньоекономічними договорами резидентів;

– посилення контролю за операціями купівлі-продажу іноземної валюти, встановлення першочергового порядку продажу іноземної валюти для погашення кредитної заборгованості та закупівлі товарів критичного імпорту. Уряду необхідно затвердити перелік таких товарів;

– запровадження чіткої постійної практики продажу через цільові аукціони валюти за офіційним курсом НБУ для обслуговування валютних кредитів, що надані приватним підприємцям та фізичним особам.

Саме на впровадженні таких заходів, а не черговому штучному обмеженні ліквідності банківської системи, наполягають банкіри.

Банківській системі, звісно, не вигідний нестабільний курс, бо це призводить до погіршення умов повернення кредитів і погіршення кредитного портфелю.

До того ж, у банках немає вільних великих сум валюти і гривні, щоб дестабілізувати курс при наявних валютних резервах НБУ. Це можуть робити лише їх клієнти і експортери, що затримують валюту.

На міжбанківському валютному ринку банки у переважній більшості виступають агентами виконання заявок на придбання валюти своїх клієнтів. Виконуючи агентські функції, банки, на відміну від кредитних операцій, не є суб'єктами прийняття рішення.

Тому додаткове зв'язування коштів обов'язкових резервів призведе до напруження ситуації з ліквідністю, зменшення можливостей банків у відновленні кредитування, але не звільнить банки від обов'язку виконання заявок клієнтів та не зменшить попиту останніх на валютні кошти.

Тому банки у нинішній ситуацій виступають дзеркалом, у якому відбивається проблема валютного ринку країни. І влада має ці проблеми вирішувати, а не сваритися на дзеркало. А щодо НБУ, то він все ж таки повинен мати позицію, а не позу у стосунках з іншими гілками влади.

Олександр Сугоняко