kjsdsf
Подробнее Запомнить город


Конституція України, як шанс цивілізаційного проекту

размер текста:

Політичні ритуальні танці навколо проектів чергових змін Конституції мають лише дві мети: пролонгувати, бодай на короткий термін, формальне перебування на посаді президента Віктора Ющенка та перерозподілити преференції – переважно корупційні, які виникають внаслідок належності до влади, поміж правлячими угрупуваннями, законсервувавши їхнє панівне становище назавжди.

До реального народовладдя, поліпшення якості законодавства, підвищення ефективності держави загалом ця смішна метушня немає жодного стосунку. Беззмістовність балаканини навколо кількох проектів змін Основного Закону зумовлюється цілковитою неадекватністю наділених реальними повноваженнями учасників хронічного конституційного процесу.

Ця неадекватність поширюється, як на уявлення тих суб'єктів про потреби українського суспільства, так і на їхню обізнаність зі світовими тенденціями трансформації ролі влади.

У сучасному світі держави, стрімко втрачають свою ефективність щодо суспільств. Вони полишають дедалі більше сфер суспільного буття, за які традиційно несли відповідальність.

Цей процес почався на зорі європейських демократій із запровадженням перших свобод: самоврядування; свободи слова та зібрань; віросповідання. Він стрибкоподібно, але невпинно прискорювався із розвитком гуманістичних уявлень про інші права людини.

Створення соціалістичної системи в історичній ретроспективі виявилося не більше, ніж відчайдушною спробою зберегти цілковите ідеологічне та адміністративне домінування держави над суспільством. Це здійснювалося шляхом підпорядкування інтересів особистості так званим "колективним інтересам".

Керманичам соціалістичних держав здавалося, що створений таким чином ресурс, який виникає внаслідок примусу до малопродуктивної праці широких верств населення, можна буде використати у боротьбі за світове панування із капіталістичним "суспільством індивідуалістів".

Не вийшло, Богу дякувати, бо забезпечені товаром реальні гроші, отримувані від капіталіста, виявилися ефективнішим стимулом для найманого робітника, ніж соціалістичний перерозподіл матеріальних активів з елементами рабської (безоплатної, себто) праці.

Другою причиною повсюдного краху соціалістичних держав стало те, що їхні панівні верхівки почали довільно та винятково на свій розсуд трактувати суспільні інтереси, часто плутаючи їх з власним прагненням зберегти особисте керівне становище та примножити власні статки й привілеї.

З розвитком засобів комунікації, дедалі більше людей дізнавалися про справжнє обличчя партійних та комсомольських вождів, що й призвело до загального розчарування громадян у соціалістичних суспільних ідеалах та антагонізму між правлячою бюрократією та виробниками матеріальних активів.

Невдовзі, на тлі неефективного способу організації економіки настав соціалістичним державам кирдик.

Рівновагу протистояння двох систем було порушено. Попит західних суспільств на надання державами послуг захисту від соціалістичної загрози зник, а здатність до подолання тими державами нових реальних викликів, що поставали перед суспільствами, виявилася обмеженою.

Отож, у цілковитій відповідності до законів діалектики, наступними у черзі за кирдиком тепер стоять держави капіталістичні. Тобто, майже усі, які є зараз у світі.

Звісно, й тут є винятки. Це ті держави-нації, які являють собою цивілізації, наприклад, Японія.

Саме нації-цивілізації, а отже й утворювані ними держави, показали свою здатність до виживання за найнесприятливіших зовнішніх обставин, навіть, в умовах окупації після ядерного бомбардування.

Крім того, у суспільствах з міцною традицією залучення інтелектуальних спільнот до роботи державного механізму, ця загроза добре рефлексується і вони намагаються їй запобігти. Найяскравішим прикладом тут є США, де давно й стабільно ведуться ґрунтовні дослідження трансформаційних процесів у системі взаємин держава-суспільство.

Як не дивно, (з цього моменту окремі шановні коментатори можуть починати лаятися), потенційну здатність до виживання і, навіть, розвитку у глобальних умовах стрімких суспільних трансформацій демонструє українство.

Немає жодного європейського народу, на долю якого випало б стільки концентрованого горя за такий короткий проміжок часу, і який при тому б зберігся. А ми є! Є, як нація і є, як держава. Остання, щоправда – так собі.

На цьому сайті не заведено цитувати класиків, тим паче, класиків радянських, але краще за Павла Тичину не скажеш:

"Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить — я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу".

Даруйте, але наведу короткий інвентарний опис "біди та чуми" лише за останню сотню років: на початку двадцятого сторіччя українців розділено між двома імперіями – Російською та Австро-Угорською; українська мова перебуває під офіційною забороною для використання у церкві, суді, школі, тощо.

Починається перша хвиля масової еміграції українського селянства до Сибіру та Америки; потім по Україні прокочуються хвилі Першої світової війни та революцій; здійснюється три невдалі спроби організувати власну державу (УНР-ЗУНР, Гетьманат, Директорія) і знову розділ між СРСР, Польщею, Чехословаччиною.

Далі більшовицька навала, колективізація, Голодомор, репресії та депортації. Друга Світова. Знову репресії та депортації. Далі Афганістан, Чорнобиль...

І попри це Україна є. Вона є, перш за все, як суспільство, а не як держава. Ця обставина являє собою свідчення того, що потенціал перетворення України на націю-цивілізацію ще не остаточно сплюндровано. Хоча, останні років п'ятнадцять українські паразити від політики та бюрократії лише тим і займаються. Усі разом, послідовно, наполегливо і з особливим натхненним цинізмом.

Ця їхня діяльність починає давати позитивні результати: громадяни поступово усвідомлюють не лише непотрібність у такий спосіб організації держави, а її зростаючу небезпеку для них. Українська держава є небезпечною для українського суспільства, як своїми діями, так і бездіяльністю.

Про дії написано та сказано вдосталь численними любителями констатувати негативи, починаючи від найвищих посадових осіб згаданої держави, які із задоволенням критикують недолугість будь-яких кроків одне одного, до коментарів на базарах та у маршрутках.

Щодо бездіяльності держави, то це явище потребує детальнішого коментаря.

Отже, українська держава тишком-нишком, крок за кроком, відмовляється від: підтримки конкурентоздатної якості та доступності освіти; медичного забезпечення та стимулювання здорового способу життя; санітарної безпеки та контролю за якістю споживчих товарів; збереження довкілля, охорони національного культурного надбання, тощо...

Таємне поступове дезертирство влади з перелічених та деяких інших зон її відповідальності, під прикриттям демагогічного базікання політиканів про "збереження", "забезпечення", "покращення", "посилення", "сприяння" – створює стратегічні небезпеки для суспільства і може у короткі терміни призвести до його деградації.

Але, сьогодні є три типи послуг держави, припинення надання яких призведе не до поступового, а до раптового колапсу і остаточного зникнення країни, без шансів на її відновлення у позірному майбутньому.

І у цих випадках держава, точніше, люди наділені владою, на диво, зовсім не мають дезертирських намірів. Навпаки, тут вони демонструють неабиякий адміністративний раж. Їхня різноспрямована активність у цих головних сегментах державної відповідальності, на перший погляд, має несистемний та малофаховий характер.

Перш за все, спостерігаємо їхню активність у сфері фінансів. Курсові гойдалки, залучення кредитів на непрозорих умовах, рефінансування обраних банків та фінансові вливання у так само протеговані будівельні кампанії, експерименти з бюджетним законодавством та приватизацією являють собою спроби нажитися, урвати вже від жалюгідних крих суспільного пирога під час агонії держави.

Мародерство замість послідовної цілеспрямованої політики призведе до раптового краху національної платіжної системи, без якої існування держави є неможливим.

Другий напрямок мародерської активності споглядаємо у забезпеченні підтримки функціонування та розвитку трьох основних типів інфраструктур: транспортної, енергетичної, комунально-житлової.

Є ще: медична, освітня, військова, соціальна, інформаційна, культурна, але, як вже було сказано вище, їхній занепад тягне за собою відтермінований, а не миттєвий каюк для держави.

Те, у який спосіб в Україні (не)споруджуються, (не)ремонтуються, (не)реконструюються, а головне (не)проектуються мости, дороги, шляхопроводи, аеропорти, вокзали, морські та річкові порти, ЛЕП, генеруючі потужності, метро, депо, паркінги, сміттєспалювальні заводи та звалища, водогони, очисні споруди, каналізації... є яскравою демонстрацією відсутності у держави наміру брати на себе будь-яку відповідальність за інфраструктурне майбутнє країни.

Імітація діяльності щодо збереження та розвитку інфраструктур має на меті усе те саме банальне перевтілення коштів, з державних на особисті.

Якщо, наприклад, послуги пасажирського транспорту значною мірою можуть бути надані за рахунок приватних перевізників, яким сприяють зацікавлені живою, тіньовою готівкою чинуші з муніципальних та державних установ, то проектування та будівництво мостів у такий спосіб є неможливим.

Ви не повірите, але тіньова економіка не проектує і не будує мостів та залізниць, втім як і: шкіл, лікарень, дослідницьких інститутів..., хіба що – церкви та кладовища. Аби тіньова економіка взяла на себе відповідальність за усю інфраструктуру країни, вона мала б спочатку збудувати державу. Тіньову, паралельну, альтернативну...?

Третім полем відповідальності наявної наразі держави є громадська та особиста безпека. Тут тривалі коментарі зайві. Тому – одним реченням: втіленням "ефективності" правоохоронної системи України є постаті "юриста Зварича" та однойменного судді, міліцейського генерала Пукача з подільниками-перевертнями та депутата-мисливця Лозінського з поплічниками з ментури-прокуратури..., а ще мажори, які потужними машинами вбивають мирних посполитих на автошляхах.

Завдяки усьому цьому громадяни усвідомили, що із гаранта безпеки держава перетворюється на джерело небезпек.

Суспільне розуміння цього доконаного факту живитиме енергетику упослідження "еліти", шляхом громадянської люстрації, за прямолінійним принципом: міністр, нардеп, голова адміністрації... – геть з владно-політичного пляжу, назавжди.

Але це руйнівна, негативна, хоча й неминуча, дія.

За нею обов'язково має бути запропонована позитивна стратегія творення сучасної інноваційної ефективної держави. Саме на розробку її принципів слід спрямовувати свою інтелектуальну, організаційну та фінансову активність численним політологам, імітаторам громадської активності – грантоїдам, справжнім науковцям та тим, хто ними прикидається.

Запропонуємо, наразі, лише три доречних, на нашу думку, засади, на яких доцільно проектувати інноваційну державу:

Принцип дворівневості влади. Є тільки два рівні адміністративних утворень, де людина має отримувати послуги від влади – там, де вона живе. А живе вона лише у двох місцях: у власному населеному пункті – територіальній громаді, та у державі.

Мешканці областей взагалі не мають спільних комунальних інтересів. Тому існування на рівні областей представницької влади – обласних рад є зайвим, а обласних бюджетів та так званих "програм соціально-економічного розвитку регіонів" й поготів.

Державні адміністрації мають функціонувати як мережеві дирекції програм розвитку інфраструктур, що здійснюються за рахунок Державного бюджету та із залученням коштів зацікавлених територіальних громад.

Учасниками цих програм можуть бути й територіальні громади з поза меж області Тому: адміністративні межі областей – анахронізм. Це повною мірою поширюється й на таке адміністративно-політичне непорозуміння від Леоніда Макаровича, як АР Крим.

Певні рухи у напрямку ефективної територіальної організації робить навіть чинний уряд. Ідея прораховувати близько дванадцяти тисяч бюджетів громад безпосередньо у Міністерстві фінансів є правильною.

Інша річ, що ница політична мета, яку переслідує її проголошення – запобігти електоральної ласки місцевих бюрократів від самоврядування на президентських виборах, може призвести до зворотного – чергової дискредитації будь-яких спроб адміністративно-територіальної реформи. Не з того боку узялися, Юліє Володимирівно: спочатку слід було провести територіальну, а потім вже бюджетну реформу.

Принцип однієї законодавчої палати. Якісна та ефективна законодавча робота має більше шансів відбуватися в однопалатному парламенті. Дві палати – від лукавого. Рівне представництво інтересів громадян усієї країни забезпечується шляхом поділу її території на виборчі округи з приблизно однаковою кількістю виборців.

Швидкість проходження законопроектів у двох палатах сильно уповільнюється. Проте, зростають лобіські загрози для їхньої якості – у двох палатах більше "точок входу" для лобістів.

Принцип технічного контролю та технічної комунікації між громадянами та владою. Інноваційна Конституція неодмінно має закріпити принципи електронного контролю та електронного документообігу. Виконання бюджетів он-лайн – дуже надійний засіб від корупції.

Генеральні плани та плани детальної забудови міст, земельні кадастри, засідання рад, їхніх виконкомів, судів, уряду, колегій міністерств та інших колегіальних органів мають бути обов'язково доступні для перегляду в Інтернеті усіма бажаючими.

Звісно, крім випадків, коли йдеться про державну таємницю. Мають бути запроваджені системи електронних референдумів – від рівня, наприклад, мікрорайону до країни загалом.

Нема нічого страшного й у тому, аби задля запобігання тортурам та іншим порушенням прав людини, було запроваджено дистанційний відео контроль за місцями позбавлення волі та іншими зонами ризику щодо цієї проблеми.

Так само слід контролювати вчасність та якість відповідей чиновників на звернення громадян, виконання рішень органів влади, стан довкілля, видатки-доходи державних службовців.

Усі наявні проекти Конституції розвертають громаду назад, до XIX сторіччя. Їхня імплементація не убезпечить суспільство від створюваних державою та інших загроз, а також від деградації.

Розвинутися у націю-цивілізацію зможемо лише проектуючи свою нішу у майбутньому людства, шляхом запровадження інноваційних механізмів здійснення влади.

Костянтин Матвієнко

 


Комментарии
комментариев: 0

...


Дайджест
26.09.17, Financial club
В парламенте ставят правительству условие: пенсионная реформа будет принята при условии введения второго уровня накопительной системы в 2019 году. Но скептики этой инициативы есть не только во власти, но и среди финансистов.
26.09.17, ubr.ua
На межбанке ждут фиксации в рамках 26,30-26,34 грн/долл.
Через найбільші схеми з ухиляння від сплати податків, в яких задіяний великий бізнес, держава недоотримує кожен рік 100 мільярдів гривень.
26.09.17, 112.ua
Зная о типичных схемах работы мошенников, можно уберечь себя и близких.
У премьер-министра Владимира Гройсмана назрела проблема, ошибка в решении которой может стоить ему политического рейтинга и ухудшения взаимоотношений с западными партнерами.
26.09.17, Сегодня
За год цены на мясо и яйца выросли вполовину, на молочку — на треть, а гречка подешевела.
25.09.17
25.09.17, Газета.ru
Порошенко: канадский бизнес готов прийти на Украину.
25.09.17, ubr.ua
Эксперты назвали ТОП-3 изменений, которые помогут снизить цену на газ для населения.
Кирилл Журенков — о сырьевом кризисе, с которым может столкнуться рынок хай-тека.
Начиная с сентября месяца этого года банки существенно ужесточили операции клиентов - физических лиц.
23.09.17
22.09.17
21.09.17


Жми «Подписаться» и получай самые интересные новости портала в Facebook!