Ющенко розповів Європі про діоксин, а Тимошенко – про косу

Затишшя, яке на цьому тижні утворилося навколо України у західній (насамперед – американській) пресі, українці розганяли самотужки.

Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко дали інтерв’ю для авторитетних західноєвропейських видань: швейцарського Le Temps і британського The Guardian відповідно.

Діоксин та коса

Інтерв’ю Ющенка для газети Le Temps загалом мало чим відрізнялося від його інтерв’ю для будь-якого іншого західного видання. Президент запропонував швейцарським кореспондентам вузький набір давно звичних тез, а кореспонденти, у свою чергу, не спромоглися задати жодного справді провокаційного запитання.

Навіть тоді, коли мова зайшла про майбутні президентські вибори та про можливого наступника Віктора Андрійовича на найвищій державній посаді, швейцарці не наважилися запитати Ющенка про його низький рейтинг і про те, за рахунок чого він збирається його підвищувати. Оскільки вступний редакторський текст торкався саме популярності ВАЮ, цей брак проступав доволі яскраво.

Зміст публікації звівся до стандартних запевнянь Ющенка про європейські пріоритети України і про те, що його нація з часом обов’язково прийме ідею членства в НАТО. Коли ж настав час поговорити про його конфлікт із Тимошенко, Віктор Андрійович так само передбачувано розповів про ідеологічні підвалини цього конфлікту і про відсутність підвалин особистісних.

Єдиним більш-менш яскравим моментом опублікованої розмови став пасаж про розслідування справи про отруєння діоксином. «Розслідування триває. Йде гарна робота. Усе дуже складно. Занадто важко сказати, хто це зробив», – розповів Ющенко, а потім поділився з журналістами особистим. Вони довідалися, що його отруєння було настільки унікальним, що Віктор Андрійович навіть дозволив публічно використовувати дослідження по його справі швейцарському університету.

Тим часом Юлія Володимирівна зустрічалася з кореспондентом британської газети The Guardian Джонатаном Стілом. Строго кажучи, публікацію, що з’явилася в результаті цієї зустрічі, слід вважати не стільки інтерв’ю, скільки репортажем про розмову, адже автор перемежовував поодинокі цитати Юлії Володимирівни великою кількістю авторського тексту.

Таким чином автор зміг розповісти читачам про те, як тюрма зробила із пані Тимошенко радикального політика, як її відносини із Кремлем з відкрито ворожих поступово перетворилися на майже дружні і про аналогічну метаморфозу у її ставленні до Януковича.

Стіл наголошував, що з Віктором Федоровичем діюча прем’єр-міністр знайшла спільну мову не лише у прохолодному ставленні до НАТО, а й, як подейкують деякі українські ЗМІ, у формулі «Янукович – президент, Тимошенко – прем’єр».

Зі сказаного безпосередньо Юлією Володимирівною автор виділив частину розмови, що стосувалася українських акцій протесту через кризу: Тимошенко сказала, що право на такий протест народ, звісно, має, але вона особисто хотіла б, щоб народ і уряд стояли разом із високо піднятими головами. Також Стіл виокремив її обіцянку: «Ми однозначно підемо на президентські вибори і мусимо перемогти».

Однак найбільше британського журналіста непокоїло зовсім інше запитання: чому Юлія Володимирівна прийшла на зустріч з волоссям, зібраним у пучок, а не заплетеним у косу. Саме з цього він свій репортаж почав, і саме це запитання задав пані Тимошенко наостанок. Коли ж глава уряду пояснила йому, що просто не мала часу на заплітання, містер Стіл запитав, чи її коса дійсно справжня. У відповідь Юлія Володимирівна розпустила волосся, і вражений британець порівняв її з казковою Рапунцель.

Холодний трикутник

Ющенко та Тимошенко, як і Україна в цілому, були незримо присутні і на саміті Росія-ЄС, що днями пройшов у Хабаровську. Принаймні, західна преса давала ясно зрозуміти, що дух України був такою собі третьою стороною на цій двосторонній зустрічі, підкреслюючи ключову роль нашої держави у сучасних відносинах між ЄС та Росією.

Так, в одній із низки присвячених саміту статей у французькій газеті Le Monde Наталі Нуґаред писала, що об’єднаній Європі дуже бракує широкої стратегії з безпеки у нашому регіоні. У той час, коли Грузія і Україна є надзвичайно нестабільними зонами, «Східного Партнерства» у цьому плані просто не вистачить – надто, якщо порівняти цю програму із методами Росії, писала французька журналістка.

У тій самій статті також наводилося слова одного західноєвропейського дипломата, який тлумачив сигнали, надіслані Кремлем напередодні саміту: «Якщо Європа хоче, щоб сусідні країни були стабільними, то повинна перестати втручатися у їхні справи».

У іншому матеріалі, автором якого був Філіп Рікар, наголошувалося на вагу енергетики у відносинах ЄС-Росія і на пов’язаних із нею конфліктах. З одного боку, писав Рікар, європейці все більш незадоволені тим, що Росія використовує енергетику як політичну зброю; з іншого, Росії зовсім не подобаються нові контакти між ЄС та Україною стосовно модернізації ГТС.

Варте уваги те, що при згадці про січневий газовий конфлікт французький автор зовсім не критикував Україну, а от щодо Росії зазначив, що вона таки втратила імідж надійного постачальника газу в очах європейців.

Торкнулися теми складних взаємовідносин між Росією, Україною та ЄС і у польському виданні Gazeta Wyborcza. У розлогій аналітичній статті Мірослав Чех засуджував намагання польської владної верхівки певною мірою «остудити» відносини з Україною для того, щоб «розігріти» відносини із Росією. Зокрема, не сподобалася йому нейтральна позиція Радка Сікорського під час згаданого вище газового конфлікту, адже нейтралітет, на думку автора, де-факто означав підтримку Росії.

«Політика нейтральності стосовно України і Грузії принесла лише тимчасові дивіденди у справі покращення відносин із Росією. Але не досягнуто жодної із принципових цілей», – писав Чех. На його думку,

Польща так і не змогла позбутися антиросійського іміджу за рахунок України – через що, зокрема, Сікорські так і не став генеральним секретарем НАТО.