Євро 2012 – інформаційне самознищення?

Інформаційна війна – елемент української буденності. Щодня суспільство отримує новий скандал (інформаційну бомбу), який провокує хвилю емоцій, пошук винних, і залишається без жодного рішення в кінці.

Град інформаційних бомб, який вкриває поля української свідомості, вже давно зробив українців апатичними і зневіреними. Бої на фронтах НАТО, мова, УПА стали позиційними і становлять інтерес хіба що для голодних на провокації, сенсації журналістів.

Фактично, всім зрозуміло, що поперемінний успіх учасників цих інформаційних війн не може призвести до їх закінчення. Ці питання не мають дедлайнів, не мають відповідальних, не мають критеріїв, а тому вони просто підвішені в просторі історії. Цього, однак, не можна сказати про Євро-2012, яке, схоже, стало новим інформаційним фронтом українських політичних реалій.

Інформаційні бомби навколо української підготовки до Євро починають падати все частіше і все з більшою потужністю. Гадання на кавовій гущі щодо кількості міст, звинувачення в корупції, спекуляції навколо заяв Платіні – підтверджують, що політичні гравці стягують свої сили для активної боротьби на цьому фронті.

Найстрашніше, що жодна зі сторін не буде змінювати свої підходи до ведення боротьби. Тоді як ситуація в питанні Євро кардинально відрізняється від інших. По-перше, тут встановлені чіткі дати і рамки, порушення яких, чи залякування таким порушенням відразу викликає негативні результати.

По-друге, серед учасників підготовки до Євро-2012 не тільки українське суспільство та його "безталанні" політики, а мільйони європейських вболівальників. Останні майже ніколи не цікавилися Україною та її політичним "цирком", однак, підготовка української інфраструктури і всі події пов’язані з цим перебувають в їхньому фокусі.

По-третє, єдиний безапеляційний дивіденд від проведення чемпіонату – це позитивний імідж країни. Тобто сам по собі прибуток – це всього-на-всього позитивна інформація. Чи отримає Україна цей прибуток, коли щотижня європейські газети рясніють новинами про неспроможність підготуватися до Євро, про корупцію, про політичну нестабільність тощо?

І для цього європейським репортерам не потрібно шукати інформаторів – все це валяється в українському інформаційному просторі.

Антиполітика

Із рішенням про проведення Євро 2012 в Україну приїхали "варяги", які, як і тисячу років назад в Київській Русі, заходилися нас вчити розбудовувати державу. Ці "варяги" якісно відрізняються від інших, які приїжджають і розповідають про демократію.

У них є чіткі плани, чіткі вимоги, високооплачувані експерти, досвід, і найголовніше – у них є прагматичний інтерес. Євро – це не просто футбольне свято, в першу чергу, це бізнес. А європейці вміють робити бізнес. Це вам не про свободу виборів і преси говорити, тут треба будувати конкретні об’єкти за конкретними вимогами.

У них немає часу розбиратися де правда, а де брехня – час є тільки щоб будувати. Тому будь-які інформаційні битви, скандали, навколо підготовки, підвищують ризик проекту, зменшують його рентабельність і змушують європейців коригувати їхні плани та рішення на майбутнє. Політика для них – це процес прийняття та втілення рішення, а не з’ясування стосунків та "перетягування ковдри".

Однак, очевидно, європейські аналітики помилися в своїх розрахунках, оскільки не взяли до уваги особливості регіональної ментальності. Українська політика нагадує ковбойський бар, де вибори – це причина бійки, а в цій бійці пускають в хід все і нічого не залишають цілим.

Схоже, що саме така доля чекає на Євро-2012, чия вага все більше зростає із наближенням виборів, і кожен кандидат спробує взяти його в свої руки і надавати іншому "по рейтингу". Для європейських "варягів" такі методи самознищення – це антиполітика, руйнівна діяльність проти суспільства та перспектив.

За таких умов не можна досягнути успіху, прагматичного інтересу. Їм важко зрозуміти, чому президент вимагає від прем’єра знайти кошти на Євро, а потім ветує спеціально зроблені зміни?

Їм важко зрозуміти чому парламентська комісія кругом розповідає про корупцію, але нікого не садять? Навіть більше, самі парламентські "слідчі" Томенко та Сафіуллін, які розкрили факти неймовірної корупції на НСК "Олімпійський"», голосують за виділення 9,8 мільярдів гривень, якими, безумовно, будуть розпоряджатися "корупціонери".

Все – це не доступне раціональним європейським мізкам, які розцінюють невідповідності як фактори ризику.

Антиполітика, як постійна взаємна боротьба, знищує шанси на проведення Євро, або точно знищує перспективи проведення його в чотирьох містах. На даному етапі, очікування важливіші за вкладені в інфраструктуру кошти.

Інформаційна бомба щодо корупції на НСК "Олімпійський" та історія про "золотий туалет" накрила не тільки українське суспільство, а досягнула Відня, Парижа, Мадрида тощо. І жодних позитивних очікувань та бажань відвідати Україну там не виникло.

Одним з прямих наслідків цього можна вважати відсутність Платіні на фінальному матчі Євро-2009. Адже тиждень назад він знайшов час не просто приїхати в Польщу, а й особисто проінспектувати міста та наговорити багато компліментів.

Короткозорість, з якою борються один проти одного українські політики в питанні Євро, має значно ширші наслідки. І відповідальність за результат покладена на всіх, хто починає війну на цьому фронті.

Волею випадку, кінцева дата затвердження українських приймаючих міст припадає на 20-ті числа грудня – за місяць до президентських виборів. Чи є ще якісь сумніви, що ця тема уникне передвиборчих спекуляцій?

Антижурналістика

Політичну безвідповідальність верхів підтримують українські журналісти. Бульварне бажання знайти чергові "помиї" українських політиків і вилити їх на голову деморалізованого суспільства, також завдає шкоди підготовці до Євро.

В своїй гонитві за негативними сенсаціями українські журналісти часто не помічають як самі стають жертвою інформаційних провокацій. Одна із таких провокацій відбулася в лютому, коли польська газета "Виборча" надрукувала статтю про те, що розподіл міст відбудеться 4 до 2 на користь Польщі.

Приводом для цієї публікації став … коментар депутата львівської міської ради, який навіть не займається Євро. Тим не менше, польська публікація викликала інформаційний шквал в українському просторі, а чиновники та ФФУ витратили багато часу на її спростування.

Або зовсім свіжий приклад: польське радіо вирішило перекрутити слова Платіні і подало їх як сенсацію про те, що в Києві не буде фіналу. Насправді, Платіні сказав всього лише усім відому інформацію про те, що фінал у Києві не затверджений. Однак, один за одним українські ЗМІ почали "смажити" цю провокацію для суспільства.

Взагалі, польські журналісти демонструють приклад успішної інформаційної стратегії. У більшості політиків і журналістів існує чітке усвідомлення того, що необдумані кроки можуть завдати серйозної шкоди підготовці, а отже, і іміджу держави. З іншого боку, незалежна преса не може забезпечувати владі "одобрямс", оскільки ніхто не має ілюзій щодо чесності та відповідальності чиновників.

Тому гарний вихід із цієї ситуації знайшли в тому, щоб весь негатив брати з України. Так, тільки починають загострюватися питання щодо проблем будівництва стадіону у Познані, міністр Джєвєцкий інформує всіх, що Рінат Ахметов банкрот.

Чим не сенсація для поляків, українців та самого Ріната Леонідовича?

Однак, поки відбувалося з’ясування правди, ситуацію в Познані утрясли. Ще один приклад: після зменшення кількості міст в Польщі, як і в Україні, почав назрівати скандал зі звинуваченнями в лобізмі. У відповідь влада сказала, що Краків та Хожув продовжать підготовку, оскільки навряд чи Україна упорається з 4 містами.

В підсумку виваженого інформаційного підходу, 51 % поляків вірять, що Польщі все вдасться з підготовкою, не впевнені 39%. Щодо України, то не вірять в її успіх 39% поляків, а вірять 38%. Позиції українців поки що ніхто не вимірював, однак, на тлі загального стану справ, навряд чи тих, хто вірить в успіх більше, ніж песимістів.

Справжня журналістика – це завжди розумний баланс між викриття фактів зловживання у владі та підтримкою держави, громадянами якої є і самі журналісти. Інформаційні "ріки" негативу, знову ж таки, розливаються не тільки на українські береги, а сягають в глиб європейського континенту, впливаючи на очікування та рішення європейців.

В питанні Євро учасників більше ніж зазвичай, а саме: українці, влада та європейці. І цей третій багато в чому визначає сам факт доцільності проведення Євро, та формує для себе образ приймаючої країни.

До 30 листопада Україна перебуває на випробувальному терміні. В продовж цього періоду європейці головним чином аналізують раніше не враховані фактори і обчислюють ймовірні ризики.

Тому тільки відповідальність кожного політика та чиновника за його коментарі, журналістів за баланс позитивної та негативної інформації може зменшити ймовірність видати неприємне для України рішення. Тільки вивівши підготовку до Євро-2012 за межі політики та таблоїду, його можна врятувати від інформаційного самознищення. Але хіба це не утопія для нашої реальності?

Віктор Андрусів