Українська справа і вибори-2010

Був чоловік у країні Уц, на ім'я йому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав.
Старий Заповіт, Книга Йова 1,1

 

Перший тур закінчився. Громадяни зробили свій вибір, фаворити їхньої волі відомі.

Аналізувати циніків Противсіха і Пабата, фантомів Супрун і Рябоконя, ексцентриків Бродського, Богословську і Ратушняка, політичних пенсіонерів Мороза і Симоненка – нецікаво. Вони – паразити виборчого процесу, присутні в ньому з ностільгічних чи комерційних мотивів.

Інші гравці – реальні люди, за котрими стоять структури, кошти, ідеї чи специфічні стилі риторики, і – "маленькі" українці, котрі за них проголосували. У цій статті – аналіз їхніх кампаній з гуманітарного ракурсу і трохи емоцій.

Загальний фон кампанії

І сказав Господь до сатани: Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає… І відповів сатана Господеві й сказав: Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою. Але простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?
Старий Заповіт, Книга Йова 2, 3-5

Плюралізм тотально контрольованих медіа забезпечується лише участю їх власників в конкуруючих політичних командах, а поодинокі безсторонні ЗМІ залишилися лише в Інтернеті. Журналісти покидають професію або ховаються в політично нейтральних темах.

Огидна практика "технічних кандидатів"; кооптовані на базі персонального фаворитизму державні органи – ЦВК, Верховний і Конституційний суди; судові війни, які тільки починають розгортатися – це системні ознаки цих виборів.

Дрібнуватий місцевий адмінресурс і масоване використання грошей і можливостей держави свідчить про те, що нижня ланка примусу зруйнована, але верхня діє злагоджено – як і подобає державній машині, котру використовують в приватних цілях.

Вбитий виборчим заробітчанством моральний дух місцевого активу; непрозора фінансована компанія; уникання пожертв звичайних громадян і волонтерської участі (за кошти доведеться відповісти, а волонтери вимогливі до своїх лідерів) – це специфіка діяльності гравців вищої політичної ліги (окремі винятки лише підтверджують правило).

Торгівля членами комісій і голосами виборців засвідчила нову тенденцію: після епохи рабства-2004, котре базувалося на грубому примусі, починається епоха громадянської проституції.

Національний табір: війна на знищення

І почули троє приятелів Йовових про все те нещастя, що прийшло на нього, і поприходили кожен з місця свого: теманянин Еліфаз, шух'янин Біддад та нааматянин Цофар. І вмовилися вони прийти разом, щоб похитати головою над ним та потішити його. І звели вони здалека очі свої, і не пізнали його… Йова 2, 11-12

Три "гетьмани національного фронту" – Ющенко, Костенко і Тягнибок – програли кампанію. Боротьба між собою і з конкурентом по електоральному полю Тимошенко так захопила їх, що стала ледь не вістрям кампанії (особливо це стосується Ющенка).

Завдяки цим політикам національна демократія знову стає опозиційною, а не державною, ідеєю, а національні питання знову зведуться до регіональної і партійної політики.

Нацдеми пожинають плоди своєї 5-річної присутності при владі чи біля влади. Адже не секрет, що саме представники "Нашої України" мали і все ще мають реальну владу на місцях – і люди бачать наслідки такої влади. Не було критичного звіту за вже зроблене. Не було запропоновано нових ідей і нових команд, подальшої перспективи.

Певною мірою наростив свою популярність тільки Тягнибок, котрий поєднує націонал-демократичну риторику з націонал-люмпенськими підходами, котрі хибують на агресію. Саме таким – в межах тривідсоткового радикального гетто – хотіли б бачити український національний рух його опоненти.

Старі нацдемівські партії – о НРУ, УРП, КУН, а великою мірою й УНП – фантоми, неіснуючі структури, що просто паразитують на національній ідеї, їхні "полковники" і "сотники" – вже давно на підтанцьовках в чужих проектах.

"Наша Україна" – єдина реальна всеукраїнська структура з армією депутатів в місцевих радах, мерів і фракцією у Верховній Раді, перебуває в стані напіврозпаду, і, вірогідно, може служити лише гумусом для майбутніх проектів. Її громіздкий партійний апарат, спаралізований невиплатою зарплат, уже давно живе паралельним життям, виживаючи, а не виконуючи свою функцію.

Старий політикум цього флангу явно потребує оновлення. Та чи можна залити молоде вино в старі міхи?

Нові політики: конкурс на кращого "ніякого"

І заговорив шух'янин Білдад та й сказав: Як довго ви будете пастками класти слова? Подумаймо, а потім поговоримо! Чому пораховані ми, як худоба? Чому в ваших очах ми безумні?
Йова 18, 1-3

Лакмусом на "ніякість" "нових" політиків була російсько-грузинська війна. Саме вона показала, як поставляться "новачки" до аналогічних викликів для України.

Тігіпко виграв нішу "нового", "технократичного" політика, посівши третє місце і взявши досить рівномірний результат по всій Україні. У його програмі – багато економікоцентризму, трохи про демократичні процедури, непомітна і невиразна фраза "поверну російській мові статус мови міжнаціонального спілкування", і більше нічого конкретного.

Він жодним словом не обмовився про свої активності в штабі Януковича в 2004-му. Його результат – це очікування тих виборців, котрі ще не мають чітких переконань, але кому вже набридли старі важковаговики.

Яценюк фінішував другим у конкурсі на "нового". Він максимально цурається спадку Революції, всіляко підкреслюючи свою непричетність до неї, втікає від питань національної історії і ідентичності. Від Тігіпка його відрізняє колір біл-бордів і ненаявність власних сотень мільйонів доларів.

Втім, навіть абсолютно провалена кампанія, розгін адекватних кадрів з власних штабів і втрата галицького електорату, де він певний час домінував, не помножила його на ноль, що свідчить: запит на національного модерніста є.

Гриценко відрізняється від "ніяких" тим, що спробував підняти тему демократичного громадянського протесту і покласти її в основу своєї кампанії. Втім, в питаннях історичної пам"яті і національної ідентичності він рівно настільки ж "ніякий", як і його конкуренти за статус "нового".

Литвин – еталонний "ніякий", але він програє своїм конкурентам за критерієм "новизни", і балансує на межі політичної пенсії.

Всіх цих кандидатів об'єднує одне: вони зацікавлені в тому, щоб Україна була ніякою і не могла чітко сформулювати, яку політику вона хоче. Тоді вони зможуть використовувати зміст лише як фантик, приманку, ФОРМУ.

Переможці: тріумф безнаціонального

І Йов заговорив та й сказав: Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік! Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!… Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!…
Йова 3, 2-5

Найуспішнішим "ніяким" політиком України, втім, є не Тигипко, а Тимошенко. Ніщо не завадило її фракції подати законопроект про статус учасників УПА, а трошки раніше проголосувати за святкування 90-річчя комсомолу. Вона пожинає плоди своєї непослідовної політики – загравання з Кремлем, задирання ціни на газ, голосування за двомовний закон про держслужбу, піару на грипі, якшання з ПР у вересні 2008-го.

Вона пожинає плоди дій своєї різношерстої "каманди" – мисливців на людей, учасників педофільського скандалу, земельних баронів. І тільки секонд-хенд "голосуй, или проиграешь" а ля Єльцин-1996 дає їй якісь шанси.

Янукович і його супутники – послідовний антиукраїнець Табачник, совєтофіли Клюєв, Колесников і Азаров – показали приклад того, як особисті конфлікти можна відкладати задля перемоги (інше питання –  якою ціною).

Послідовно проводячи час за спостеріганням гризні в "помаранчевому" таборі, вони на контрасті взяли своє і впевнено прямують до перемоги.

Від Януковича можна очікувати неорадянщини, від Тимошенко – неокучмізму. І одне і друге буде абсурдним і неуспішним.

Це чужа війна двох олігархічних сил.

Що далі?

І відповів Господь Йову із бурі й сказав: Підпережи-но ти стегна свої, як мужчина: Я буду питати тебе, ти ж пояснюй Мені! Чи ти хочеш порушити право Моє, винуватити Мене, щоб оправданим бути?
Йова 40, 6-8

І знову вкотре постає питання: хто замість них?

Є певний запас міцності – тому людям зі схожими цінностями треба шукати один одного і народжувати спільноти довіри і дії.

Теза "політика – брудна справа" є політтехнологією брудних політиків. Україна потребує людей, які своєю професією виберуть політику, людей, котрі справою докажуть, що варті людської довіри. І саме місцева політика, де найбільш реально видно результати, здатна народити таких людей.

Місцеві вибори є шансом сформувати місцеві блоки, добиватися влади на місцях. Це не потребує великих грошей, натомість потребує великої праці з людьми. Далі – творіння нових партій. Без партій не буде демократії, без демократії не буде української влади, без легітимної влади не буде України.

Майдан – це генеральна репетиція Нормальної України. Ми побачили, скільки нас є, і що ми можемо зробити, коли ми разом. То ж "по вірі нашій нехай буде нам".

Остап Кривдик