Чи правомірне підвищення відсотків по кредитам в односторонньому порядку?

Починаючи з кінця 2008 року банки почали піднімати відсоткові ставки за кредитами в односторонньому порядку. Проте, масове неповернення кредитів змусило законодавця прийняти рішення про заборону банкам в односторонньому порядку змінювати відсоткові ставки. У зв’язку з чим 10 січня 2009 року набрав чинності Закон, яким доповнено ЦК України статтею 1056-1, згідно з якою встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Для початку спробуємо знайти відповідь на питання чому банки знову намагаються піднімати відсоткові ставки.

Платити чи не платити за кредитом?

Ось питання, на яке вже дали собі відповідь позичальники, і саме це стало критерієм їх поділу на категорії:

1) ті, хто дійсно не може платити за кредитом у зв’язку із втратою колишніх джерел доходів;

2) ті, хто міг би платити, але навіщо, якщо можна "закосити" під першу групу;

3) ті, хто платив, платить, і збирається платити.

В своїх попередніх публікаціях я приділяла багато уваги першим двом категоріям, в цій статті поговоримо про третю.

До третьої категорії належать позичальники, які бояться втратити те, що придбали за кредитні кошти, які часто ціною неймовірних зусиль, і навіть не завжди керуючись економічною доцільністю (вартість квартир, придбаних до 2008 року майже вдвічі перевищує вартість аналогічних помешкань станом на сьогодні), намагаються зберегти те, що умовно можна назвати "своїм".

Цілком логічно, що банки мали б цінувати такого позичальника, і фактично носити його на руках. Але чи так це в українських реаліях?

Відповіддю на це питання є дії банків починаючи з кінця 2008 року, коли банки почали піднімати відсоткові ставки за кредитами в односторонньому порядку.

З цього приводу Нацбанк листом від 27.02.2009 р. зауважив, що "Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку)", і навіть пригрозив відповідальністю "Також зазначаємо, що у разі виявлення порушень вищезазначених вимог Закону про банки та Правил, Національним банком України відповідно до статті 73 Закону про банки будуть застосовуватися адекватні заходи впливу до банків та їх керівників".

І дійсно банки вгамували свої апетити від посягань на підняття відсоткових ставок, але ненадовго.

Вже в лютому 2013 року свої листи щастя отримали позичальники "Кредитпромбанку".

 

Такими листами банк повідомляє про збільшення відсоткової ставки, мотивуючи об’єктивними чинниками та зростанням вартості економічних ресурсів на фінансових ринках протягом останніх місяців.

Згідно абз.2 вказаного листа, посилаючись на п.3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ №168 від 10.05.2007 року та п.8.1 Кредитного договору, Банк повідомляє про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом з діючої ставки 12.74% річних на 18.74% річних. У зв’язку з чим, протягом 10-ти днів з моменту відправлення Банком листа необхідно звернутись до Печерського відділення для приведення у відповідність Кредитного договору.

При цьому, в листі зазначається що у випадку незгоди, то відповідно до ст. 530 ЦК України та п.8.1 Кредитного договору Банк зобов’язує позичальника протягом 15-денного терміну з моменту відправки Банком листа повністю повернути загальну суму заборгованості за кредитом. В іншому разі буде розпочата процедура стягнення заборгованості.

Виходячи з вищевикладеного, Банк повідомляє про збільшення відсоткової ставки в односторонньому порядку, зазначає строк та спосіб фіксації свого рішення, а у випадку  незгоди позичальника з рішенням Банку, зобов’язує достроково повернути отримані за кредитом кошти, в іншому разі буде розпочата процедура примусового стягнення.

Щодо правомірності таких дій

1. Відповідно до ч.3 ст.1056-1 фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Таким чином, норма про неможливість банками збільшувати розмір відсоткової ставки та нікчемність такої умови в кредитному договорі є імперативною, а отже не передбачає виключень.

2. Відповідно до положень п.10 ст.11 Закону "Про захист прав споживачів" кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі прострочення по сплаті щомісячних платежів за іпотечним кредитом не менше ніж на три місяці або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків.

Тобто, у банку виникає право на вимогу про дострокове повернення коштів за споживчими іпотечними договорами лише у разі порушення позичальником умов кредитного договору. При цьому, обов’язковою умовою реалізації цього права є зазначені умови порушення платіжної дисципліни.

Здавалось б, відповідь на питання чи можуть банки в односторонньому порядку змінювати відсоткові ставки однозначна, проте не зовсім.

НБУ листом від 05.01.2009 р. N 40-210/34-62 залишив за банками право на відступ, зазначивши, що "Якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом: що саме може служити підставою для зміни процентної ставки; фактори, які свідчитимуть про обґрунтованість таких змін; правило впливу ринкових умов на розмір процентної ставки і т. п. У той же час зазначаємо, що Національний банк України не встановлює для банків єдиних вимог щодо формату вищезгаданих Правил зміни процентної ставки".

Вказаний лист є діючим на сьогоднішній день, і, відповідно, може сприйматись банками як спеціальний акт Регулятора який дає право на збільшення відсоткової ставки, але за певних умов.

Висновки та рекомендації

З однозначністю нашого законодавства можна порівняти хіба що можливість його реалізації…

Отримавши такий лист щастя у позичальника може бути три моделі поведінки:

1. Підписання відповідної додаткової угоди.

2. Ігнорування такого листа.

3. Прояв активної позиції, спрямованої на захист своїх прав.

Наслідки першого варіанту поведінки зрозумілі, це плата позичальника за "примарну лояльність" банку.

Другий варіант – може бути розцінений як "мовчазна згода". А якщо наступний місячний платіж буде збільшено на суму збільшеної відсоткової ставки, то оспорити згоду позичальника буде складно.

Щодо третього варіанту, – позиція підкріплена правовою аргументацією, вираженою у письмовій формі (відповідь на оферту), що свідчить про усвідомлене розуміння своєї значимості для кредитора, а також небажання брати на себе додаткові зобов’язання, що виникають внаслідок невиконання своїх зобов’язань позичальниками згадуваних на початку перших двох груп.

Оцінюючи ризикованість такої поведінки, варто усвідомити свою роль у взаємовідносинах кредитор-позичальник. Добросовісний позичальник повертає банку надані кредитні кошти та надає можливість отримувати прибуток. У паритетних відносинах виконанню обов’язків кореспондує наявність прав, в тому числі на збереження статус-кво.

Інна Ліщина