Д.Кисилевський: Високі темпи зростання економіки можливо забезпечити лише розвитком переробки

Стійке економічне зростання України суттєвим темпом здатна забезпечити тільки політика державного стимулювання, спрямована в першу чергу на розвиток переробної промисловості. Що для цього повинно бути на порядку денному у законодавців та економічного блоку уряду в інтерв’ю МінПрому розповів заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський. 

Чи не вважаєте ви що сьогодні надається забагато уваги аграрному сектору, а проблеми промисловості відійшли навіть не на другий план……

Дійсно зараз в обговоренні економічних питань проблематика аграрного сектору переважає, і крім того всередині неї спостерігається абсолютне домінування проблеми “як вивезти аграрну сировину”. Справа в тому, що у нас частка експорту зернових культур у необробленому вигляді складає 60% від вирощеного обсягу, а споживання імпортних товарів в структурі аграрного сектору становить майже 70%, причому це товари з високою доданою вартістю.

Тому той факт, що у нас держава приділяє основну увагу саме такий складовій агросектору є принципово невірною політикою. Державі варто б було зараз сконцентруватись на питаннях переробки цієї аграрної сировини. Потроху вони починають зараз обговорюватись і більше того західні донори, скажемо такі як USAID почали пропонувати невеличкі гранти для розвитку агропереробки. Звичайно це не той обсяг, якого потребує українська аграрна сфера для того, щоб наростити аграрні потужності, але сигнал правильний.

Саме життя зараз штовхає українських аграріїв в переробку, вперше такий сигнал вони почули з початком блокади портів, що значно ускладнило вивіз продукції. А другим сигналом стала заборона на імпорт української продукції, яка була введена з боку деяких країн Європи. Я сподіваюсь що ті, хто мають бізнес в аграрній сфері, ці сигнали мають прочитати таким чином, що час інвестувати в переробку.

На цей рік Нацбанк прогнозує зростання ВВП у 2%, інвесткомпанія Dragon Capital 3%. На вашу думку як заступника голови комітету з питань економічного розвитку який для України повинен бути магістральний шлях щоб мати стійке зростання економіки і більшими темпами?

Зростання економіки на рівні 2-3% навіть до вторгнення, коли обсяг економіки був більшим, це для України було критично малим. А з точки зору відновлення таки темпи зростання є фактично вироком. Сьогодні Україні “потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти хоча б удвічі швидше” – можна так переказати літературного персонажа Льюїса Керрола.

Якщо ми хочемо відновитись побудувати нову економічну структуру то очевидно маємо зростати на 7-10% на рік і це зростання не може відбутися саме собою. Ніякий вільний ринок, невтручання держави у економіку не забезпечать такого зростання. Його здатна забезпечити тільки політика державного стимулювання, спрямована в першу чергу на розвиток переробної промисловості.

У нас до вторгнення частка переробної промисловості у ВВП складала біля 10%, це катастрофічно мало. Бенчмарк щодо частки переробної промисловості у ВВП, який визначає Організація економічного співробітництва та розвитку, повинен складати щонайменше 20%. І метою економічної політики має рух до показників ОЕСР, що передбачає певний набор інструментів промислової політики, які б держава мала запроваджувати.

Необхідною умовою для цього є запровадження страхування інвестицій від воєнних ризиків, доступ до довгих дешевих грошей, тому що ніхто не буде будувати завод за кредит у 25-30%, спрощення підключення до мереж, розвиток індустріальних парків, розширення локалізації, обмеження експорту сировини з одночасним стимулюванням експорту продукції переробки, збільшення експортного фінансування та торгова дипломатія.

Важливою ініціативою є також компенсація капітальних інвестицій через податки. Це фактично імплементація євродирективи, яка передбачає аналогічний підхід в Євросоюзі. Зараз наші сусіди так переманюють до себе українських підприємців завдяки тому що пропонують компенсувати частину інвестицій через податки, які утворюватимуться у результаті діяльності новозбудованого підприємства. В Україні також цей підхід маємо запровадити і зараз ми готуємо відповідну ініціативу до реєстрації в парламенті.

Нещодавно Ви зареєстрували законопроект щодо страхування інвестицій від воєнних ризиків. Які його основні положення?

Тут варто звернути увагу на досвід Ізраїлю, де ракети нажаль іноді прилітають, але заводи будуються тому що місцеві інвестори підприємці мають доступ до страхування воєнних ризиків. В Ізраїлі цей механізм забезпечує підрозділ Світового банку – MIGA, він пропонує інвестору отримати можливість доступу до страхування цих воєнних ризиків.

Зараз ця структура Світового банку декларує свою готовність запропонувати такий самий підхід для України і деякі інвестори вже почали переговори з цього приводу. Окрім MIGA таку опцію страхування воєнних ризиків пропонує Американська корпорація з фінансування міжнародного розвитку (DFC).

Але проблема полягає в тому, що MIGA та DFC готові надавати таки послуги для нерезидентів. Тобто вони готові розглядати поки що лише іноземного інвестора як потенційного покупця страховки інвестицій від воєнних ризиків. Для українських інвесторів така послуга зараз недоступна, і зареєстрованій у Верховній Раді законопроект покликаний вирішити проблему саме для внутрішніх інвесторів. Це важливо тому, що у 2021 році останній рік перед вторгненням, майже 70% інвестицій які були зроблені в Україні, були внутрішніми.

Законопроект пропонує наділити Експортно-кредитне агентство правом страхувати інвестиції в Україні від воєнних ризиків. Сам по собі законопроект дуже простий. Він додає існуючий інституції, яка зараз страхує експортні контракти, новий функціонал, щоб вона могла страхувати інвестиції в Україні. Цей законопроект сам по собі у разі його прийняття не є панацеєю, тобто він не вирішіть повністю питання страхування воєнних ризиків, але він створить правові підстави для цього. Окрім прийняття закону для того, щоб цей механізм запрацював, треба також буде навчитись перестраховувати ці ризики у міжнародних компаній, або уряду необхідно буде сформувати фонд з донорських грошей, який був би джерелом перестрахування для тих ризиків, які буде готове страхувати ЕКА.

Щодо доступу до дешевих грошей. В нас працює програма пільгового кредитування “5-7-9” але левова частка кредитів йде аграріям. Чому зараз цією програмою промисловість майже не користується і де взагалі знайти ці дешеві гроші?

В цьому році на програму “5-7-9” виділяється 16 млрд грн., які витрачаються на компенсацію відсоткової ставки між ринковою і тією, яка передбачена програмою. Тобто гроші хоч і невеликі в масштабах української економіки, але вони є. Ми спеціально провели засідання Комітету економічного розвитку, запросили туди відповідальних за цю програму і заслухали від них дані щодо структури використання цих грошей. Як виявилось, ці гроші держава використовує дуже неефективно – більше 50% грошей забирає аграрний сектор, ще біля 30% сфера торгівлі і послуг и лише 13% припадає на сферу промисловості.

Це дуже нерозумна і нелогічна структура витрачання цих грошей. Тобто ми дефіцитні дешеві гроші, дешевизна яких забезпечується державним бюджетом, використовуємо на ту сферу, яка має найнижчу додану вартість. Ще один момент, який є абсолютно нелогічним і відображає невірні пріоритети державної політики в цьому напрямку – по програмі “5-7-9” аграрії можуть отримати до 90 млн грн., торгівля може отримати до 1 млрд грн., а для цілей промислового виробництва можна отримати всього до 60 млн грн. Я ініціював обговорення змін конфігурації цієї програми таким чином, щоб ті, хто інвестує у розвиток промислового виробництва мали реальний доступ до дешевого державного фінансування.

Якщо говорити з точки зору відновлення, то “5-7-9” це швидкий інструмент, який у нас зараз доступний, а взагалі ми маємо в Україні створити Банк розвитку, або іншу інституцію, яка б виконувала його функції. Тобто через певний механізм забезпечити доступ українському бізнесу до проектного фінансування з такими кредитними ставками, які б були прийнятні для побудови промислового підприємства.

На Вашу думку які необхідно запроваджувати механізми спрямовані на стимулювання переробки сировини всередині країни?

По-перше, варто б було актуалізувати дані стосовно запасів корисних копалин. Бо якщо за Конституцією у нас копалини належать українському народу, то бажано б було, щоб народ знав які насправді копалини є і щоб інформація про це не була предметом якихось корупційних дій. Якщо інформація про ці запаси буде доступною, то більше буде бажаючих інвестувати в їх розробку.

Стосовно того, яку конкретно політику треба проводити по відношенню до кожного виду сировини, будь то видобувна чи вирощена, принцип безумовно один – ми повинні стимулювати переробку, тобто в різних випадках повинні застосовуватись різні механізми. Наприклад раніше у випадку з насінням соняшника спрацювало мито, воно простимулювало тих, хто займався бізнесом на насінні соняшника побудувати маслоекстраційні заводи. У випадку з лісом-кругляком – повна заборона експорту, внаслідок якої деревообробка зростала темпами 50 плюс відсотків в той час коли інша промисловість біля 6%. Аналогічно з митом на металобрухт. А от наприклад що стосується залізної руди такий механізм ймовірно не спрацює, для будівництва нових заводів може бути ефективним запровадження компенсації інвестицій через податки або якихось інших специфічних стимулів для металургії.

Крім того для певних видів сировини може мати місце ініціатива коли держава в плановому порядку поступово відмовиться від відшкодування експортного ПДВ. Це міг би бути ефективний фінансовий стимул для того, щоб вигідніше було переробляти і експортувати готову продукцію.

22 травня Комітет з питань економічного розвитку рекомендував уряду у тримісячний термін розробити план заміщення українськими товарами імпорту з Росії та Білорусі до ЄС та інші західні ринки. Що треба прописати у цьому плані?

В 2021 році сумарний експорт російських і білоруських товарів виключно переробної промисловості становив близько 36 млрд дол. З них на 11 млрд дол. купували ми, що спонукає до певних морально-етичних роздумів наскільки на восьмому році війни це нормально було робити, і на 25,5 млрд дол. купували європейці.

На нашу думку в цьому плані має бути три складових – санкції, забезпечення доступу українських товарів до відповідних ринків і промислова політика. По першій складовій ми маємо проаналізувати які товари з Білорусі та РФ на західних ринках досі не обкладені санкціями. Це одна множина. І інша множина це ті товари, які виробляються в Україні. Добиватись введення санкцій має стати пріоритетом уряду в першу чергу там, де є перетин по цим позиціям. У нас є товари металургії, деревообробки, хімічної та харчової промисловості, які росіяни постачали на західні ринки, і по цим товарам ми маємо пропонувати нашим західним партнерам запроваджувати санкції. І наш аргумент до них дуже простий – ми просимо вас запровадити санкції проти цих товарів, але ми готові замістити їх відповідними українськими, які нічім не гірше, а частіше ще й кращі, ніж російські і конкурентні по ціні і тому європейські споживачі не помітять якогось дискомфорту.

Також необхідно звернути увагу на те, що ембарго на торгівлю з Росією ми запровадили ще минулого року, але контрабандою в Україну продовжують поступати певні російські товари, зокрема є інформація, що коли ви їдете на автомійку, то скоріш за все вам помиють машину хімією походженням з країни-агресора. Тобто є питання роботи правоохоронних органів і знову до тих, хто провозить контрабандою до України російські товари, сьогодні це просто аморально.  Є питання і щодо Білорусі. Комітет з питань економічного розвитку вважає, що уряду було б доцільно розглянути питання на запровадження ембарго на торгівлю з Білоруссю. Ми маємо бачити наш економічний інтерес в цьому.

Щодо доступу до ринків. Буквально днями Європарламент затвердив продовження ще на рік безмитного доступу українських товарів до ЄС. Ми за це європейським партнерам нашим надзвичайно вдячні і Мінекономіки молодці, що змогли цього домогтись, але хотілося б мати такий режим аж до нашого повноцінного вступу до ЄС і це має бути завданням уряду. І також має бути завданням робота по усуненню тих заборон, які запровадили наші сусіди проти української аграрної продукції.

Скільки ми реально зможемо замістити товарів з цих 25,5 млрд на західних ринках?

Всі ці товари українські виробники навряд зможуть миттєво замістити, наприклад якщо ми візьмемо металопрокат, то там можуть бути якісь специфічні марки сталі. Але є дві мети – перша, зробити погано окупантам, тобто домогтись припинення поставок їх товарів на європейські ринки, немає чого їм там заробляти. А друга мета – максимально замістити можливі ніші українськими товарами. І в цьому у нас є потенціал в короткостроковій перспективі близько 10 млрд можна замістити навіть без якихось значних інвестицій.

Чи варто Україні застосовувати протекціоністські заходи навіть у відношенні до країн ЄС?

В силу бажання українських політиків сподобатись європейцям ми вже давно максимально відкриті для європейських товарів. Це стосується і доступу на ринок взагалі і доступу до публічних закупівель. Ми приєднались до угоди GPA – угоди СОТ про публічні закупівлі, на максимально невигідних умовах, тобто ми фактично в односторонньому порядку зобов’язались допускати їх товари на свій ринок, не отримавши аналогічного доступу для вітчизняних товарів. Тому на мою думку ми свій план по відкритості вже давно перевиконали.

І разом з тим ми маємо дуже уважно дивитись на поляків, яким чином вони захищають свої національні інтереси. Є правило ЄС, яке говорить, що європейська країна не може в односторонньому порядку і тим більше без дозволу Єврокомісії застосовувати заборони на імпорт товарів. Що зробили поляки? Вони просто їх застосували. Вони нікого не питали, не радились, не питали дозволу, а просто ввели заборону. А чому ввели? Тому що прийшли польські фермери і сказали “ці українські товари нам не подобаються. Ви наш уряд, ми своїми податками вас фінансуємо будь ласка зробіть з цим щось”. І польський уряд відповів “добре”. Український уряд в таких випадках зазвичай каже “європейці будуть проти”. Так що такому підходу у відстоюванні інтересів нам варто повчитись у наших сусідів.

Верховна Рада вже прийняла низку законів щодо розвитку індустріальних парків. Яких результатів було досягнуто?

Якби не було повномасштабного вторгнення, то б було краще, але нам вже під час повномасштабного вторгнення вдалося прийняти пакет законодавства, зокрема щодо фіскальних стимулів. Уряд також розробив всі підзаконні акти по індустріальним паркам і зараз цей механізм працює.

Вже під час війни було зареєстровано більше 10 індустріальних парків. Вони стали хорошим інструментом для релокації підприємств, зокрема в Білій Церкві в одному з індустріальних парків місця фізично закінчились. Там був майданчик до якого підвели мережі і збудували промислову будівлю, яка прийняла релоковані підприємства з регіонів де йдуть бойові дії. Зараз вони будують новий виробничий корпус під замовлення підприємств, які чекають того, щоб розміститись у цьому індустріальному парку.

Аналогічна ситуація у Львові де індустріальний парк Sparrow вже прийняв кілька підприємств, які розпочали роботу. Також у Львові розвиває індустріальний парк M10 компанія Dragon Capital разом з ЄБРР, який придбав частку у проекті і планує інвестувати у його розвиток 24,5 млн дол. Тобто системні фінансові організації бачать перспективу розвитку індустріальних парків і входять туди грошима.

І також ми бачимо значний інтерес громад до розвитку індустріальних парків. Тут можна навести приклад Вінниці де міська рада за муніципальні кошти будує інфраструктуру для того щоб зробити ці майданчики більш привабливими для інвесторів. Тобто в індустріальних парках життя є, і я переконаний що і поки йде повномасштабна війна і під час відновлення вони відіграватимуть значну позитивну роль для промислового відновлення України.

Василь Январьов