Літій без рожевих окулярів

Ілон Маск назвав літій новою нафтою. А прихильники конспірологічних теорій навіть стверджували, що Росія напала на Україну задля того, щоб захопити унікальні українські літієві родовища. Проте літій – не місячний камінь. Насправді поклади цього рідкоземельного металу є досить поширеними у світі. Тому значення має не стільки наявність запасів, як низка інших чинників – їхня якість, вивченість, легкість видобутку тощо. І тут Україні ще далеко до світових літієвих лідерів. Хоч потенціал, безумовно, є. Шкода, шо не вдалося розкрити його до початку повномасштабної війни. А зараз це буде суттєво складніше. 

Юань диктує правила

Як і на багатьох сировинних ринках, попит і ціни на літій нині формує Китай. Недарма ж індикативні ціни на карбонат літію (ключовий компонент при виготовленні батарей для електрокарів) визначаються в юанях. І власне наприкінці 2022 року вони досягли свого історичного максимуму, впритул наблизившись до позначки в 600 тис. юанів за  тонну. Варто пригадати, що на початку 2021 р. за тонну цієї ж сировину давали лише 50 тис. юанів. Стрімкий підйом цін спричинила потужна субсидійна політика китайського уряду щодо виробників акумуляторів. Це одразу позначилося як на обсягах виробництва літієвих батарей, так і на продажах електромобілів. 

За підрахунками Міжнародного енергетичного агентства, торік у Китаї було зареєстровано приблизно 6 млн нових електромобілів, шо на 83% більше, ніж у 2021-му. Для порівняння: у США у цей же період з’явилося лише трохи більше 750 тис. нових електрокарів (+57% до показника попереднього року). Зрозуміло, хто перехопив першу скрипку у сфері переведення автотранспорту на електрику.

Але на початку 2023 р. у цієї медалі проявився й зворотній бік. Як тільки влада Китаю згорнула свою субсидіарну програму, ціни на карбонат літію рухнули. У квітні вони були вже втричі нижчими, ніж у січні. Щоправда, надалі розпочали поступове відновлення і в червні уже перевищили 300 тис. юанів за тонну. Навряд чи цьогоріч ми дочекаємося повернення до пікових значень, але плавний висхідний тренд, за оцінками експертів, триватиме до кінця року, а скоріш за все, і кілька наступних років. Наприклад, у недавньому звіті Головного економічного управління Австралії прогнозується, що глобальний попит на літій у 2023 р. сягне 989 тис. т вуглецевого еквіваленту (LCE – Lithium Carbonate Equivalent), тоді як виробництво очікується лише на рівні 964 тис. т LCE. Австралія нині є найбільшим постачальником літію на глобальний ринок. Й урядові економісти цієї крани очікують, що дефіцит пропозиції літію триватиме до 2027 р., коли виробництво нарешті перевищить попит. А отже й ціни на цей метал з високою ймовірністю зростатимуть.

З іншого боку уже відкриті запаси літієвої сировини здатні з лишком перекрити потреби виробників акумуляторів для електрокарів – і нинішні, і перспективні. Тобто мова йде не про дефіцит виявлених покладів, а про брак освоєних. Зокрема, та ж Австралія, яка продає майже 50% усього карбонату літію у світі, має далеко не найбільші запаси. Згідно з оцінками Геологічної служби США, сумарні поклади літію в Австралії становлять 7,3 млн т, у Китаї – ми 5,1 млн. т, тоді як основна частина цього металу зосереджена в надрах так званого «літієвого трикутника» у Південний Америці. До нього входять Болівія з приблизними запасами в 21 млн т,  Аргентина з 19 млн т та  Чилі з 10 млн т. Більшість із цих багатств  ще чекають на своє освоєння. Й одна з проблем літієвого видобутку в Україні полягає  в тому, що за гроші інвесторів і за нішу на глобальному ринку, йому доведеться конкурувати зокрема і з цими латиноамериканськими державами.  

За деякими параметрами ми все ж поступаємося. Наприклад, якщо йдеться про Полохівське родовище у Кіровоградській обл., найбільш вивчене в Україні, то в тутешніх рудах вміст літію досягає в середньому 1,2% Li₂O. Це нормальний показник за світовими мірками. Але в чилійських родовищах він зазвичай вищий. Буває, що й удвічі. Крім того, у «літієвому трикутнику» метал традиційно видобувають методом вилужування зі соляних озер. Місцеві екологи вважають такий метод згубним для навколишнього середовища, але водночас він дешевший, ніж кар’єрний чи шахтний видобуток, який застосовується в інших регіонах і мав би застосовуватися в Україні.

Крім економічних, варто зважати й на певні геополітичні моменти, які впливають на цей ринок. Зокрема, в останні роки торгівельні стосунки між Китаєм та Австралією значно погіршилися. Тож у Пекіні воліють бути якнайменше залежними від австралійського літієвого імпорту. Так само побоювання Китаю викликає й занадто великий вплив США в тих же Чилі й Аргентині. Тому в останні роки китайці активно інвестують у менш потужні, але більш лояльні літієві проєкти в Африці. У цьому контексті, зокрема, можна згадати про участь китайського капіталу в розробці родовищ у Зімбабве спільно з Premier African Minerals,  у Малі (з Kodal Minerals) чи у Демократичній Республіці Конго (з АVZ Minerals). І це ще не весь перелік.

Україна на низькому старті

У 2021 році одна з китайських компаній – Shenzhen Chengxin Lithium Group – зверталася до Держгеонадр України щодо можливості розробки на уиовах розподілу продукції значної частини українських літієвовмісних площ. Йдеться про ділянки Надія і Добра та Шевченківське родовище. Але далі звернення справа не посунулася. Крім того, на два останні блоки уже кілька років поспіль претендують і компанії Михайла Жернова, близького до бізнес-оточення попереднього президента України Петра Порошенка, відомого також як власник страхової компанії «Країна».  

Ще у 2018 р., контрольоване Жерновим  ТОВ «Петро-Консалтінг» отримало спецдозволи на пошук та видобуток літію на ділянці Добра і Шевченківському родовищі. Проте зроблено це було без проведення конкурсу. Тож згодом ці рішення Держгеонадр були оскаржені в судах. І судові перипетії тривають досі. За цей час «Петро-Консалтінг» змінило назву на «Європейський Літій Україна» й залучили в партнери австралійську компанію European Lithium. У недавньому інтерв’ю українському Forbes Тоні Сейдж, СЕО European Lithium, заявив, що готовий інвестувати 1 млрд дол в український літієвий проєкт. Але не варто надто серйозно ставитися до цієї цифри – вона радше для привернення уваги. У суму, зокрема, входить побудова  заводу з виробництва гідроксиду літію, з чого власне й виготовляють літієво-іонні батареї. Але це питання вельми далекої перспективи. В інвестора наразі навіть нема повної певності, що літій з ділянки Добра годиться на таку переробку. Тому більш-менш реально говорити зараз про 15-20 млн дол інвестицій на бурові роботи, щоб підтвердити запаси. І то лише в тому разі, якщо український партнер австралійців відстоїть свої права на Добру.

Приблизно за 70 км від ділянки Добра знаходиться Полохівське родовище, спецдозволом на яке володіє компанія «Укрлітійвидобування» родини Табалових. Зараз основним бенефіціаром тут зазначений Сергій Табалов. Його батько був депутатом Верховної Ради, а дядько – першим заступником мера тоді ще Кіровограда (тепер – Кропивницького). Зараз у сім’ї кілька різних бізнесів, й один із них – літієвий.  

За твердженнями керівника «Укрлітійвидобування» Дениса Альошина, видобуток на Полохівському родовищі може розпочатися у 2027 р. До того часу планується спорудити шахту і збагачувальну фабрику, оскільки місцевий літій знаходиться у складі пегматитової руди. «Укрлітійвидобування» уже провело оцінку запасів Полохівського родовища за міжнародними стандартами JORC: результат непоганий – 75 млн т руди. Але надалі цю руду ще треба перетворити у придатний для переробки в літій концентрат, чим власне й займатиметься фабрика. Відповідно вартість інвестицій у проєкт оцінюється орієнтовно у 300 млн дол. Тож зараз «Укрлітійвидобування» займається пошуком додаткового фінансування ззовні. Після 24.02.22 зробити це буде складніше. Хоч науковці з Національного інституту стратегічних досліджень наводять і серію аргументів на користь того, що привабливість українських літієвих ресурсів є досить високою для іноземних споживачів навіть в умовах воєнного стану в Україні.

Зокрема, за їхніми розрахунками, українські поклади літію становлять приблизно третину від загальноєвропейських. Щоправда, два з чотирьох розвіданих родовищ нині перебувають у зоні бойових дій (Крута Балка, Запорізька обл.) чи на окупованій території (Шевченківське, Донецька обл.). Але навіть за таких обставин ресурсна база двох інших є потужною. При цьому імпортозалежність держав ЄС за концентратом літію становить майже 90 %, а за рафінованими сполуками – 100 %. До речі, до повномасштабної українсько-російської війни 20 % оксиду літію до Євросоюзу завозили з РФ. Але зараз їй самій бракує цього товару. На руку Україні грає й те, що на території європейських держав заплановано будівництво ще кількох заводів з виробництва батарей для електрокарів. А вже існуючі потужності значною мірою зосереджені у Польщі та Угорщині – логістично наближених до України державах.

Ярослав Ярош