Який проект Метінвест будує в Італії, щоб запустити українські ГЗК?

У січні 2024-го компанії з українського холдингу Метінвест, італійської групи Danieli та представники центральної і місцевої влади Італії підписали меморандум про будівництво у місті Пйомбіно (регіон Тоскана) фактично нового металургійного виробництва. За оптимального сценарію, будівельні роботи можуть розпочатися уже наприкінці поточного року, тоді першу продукцію завод дасть у 2027-му. Інвестиційна вартість проєкту оцінюється у 2,2 млрд дол. При цьому ініціатори частково розраховують і на гранти від італійського уряду.

Green і Digital

Історично Пйомбіно вважається одним із металургійних центрів Італії, за аналогією із Запоріжжям чи Кривим Рогом в Україні. Поклади залізної руди в цьому регіоні виявлено ще до утворення Римської імперії. За часів новітньої історії у Пйомбіно було побудовано два металургійних підприємства, й обидва нині в занепаді. За останнє десятиліття кожне кілька разів змінило власників. Зараз одне належить британській Liberty Steel, друге – індійській JSW Steel. Одна з найбільших проблем – ці виробництва достатньо застарілі і не надто вписуються у нинішній глобальний «зелений» тренд. Аби привести їх у відповідність до вимог ЄС щодо декарбонізації, власникам доведеться піти на значні фінансові видатки й масштабну заміну обладнання. Відтак альянс Метінвест і Danieli перебуває у дещо кращій ситуації: їм доведеться робити те ж саме, але з нуля.    

Власне, екологічна складова є однією з визначальних для задекларованого проєкту. За словами Луки Вільї, генерального директора компанії Metinvest Adria (однієї з тих, що підписала меморандум), очікувані викиди СО₂ на  новому заводі становитимуть 95-130 кг на тонну готової продукції. Зокрема, цього має бути досягнуто завдяки встановленню тут електродугової печі, яка проте працюватиме на українській рудній сировині, а не на брухті. Таке рішення, за словами Луки Вільї, технологічно складніше, але можливе.

Генеральний директор Metinvest B.V. Юрій Риженков на церемонії підписання меморандуму зазначив, що зроблено значний крок на шляху до створення одного з найекологічніших та найчистіших заводів у Європі. «Цей проєкт потужністю приблизно 3 млн т сталі відіграє вирішальну роль у переході Італії до “зеленої” технології за рахунок впровадження стійких та екологічно безпечних промислових методів, – додав він. – Крім того, це допоможе підвищити завантаження наших підприємств з видобутку та переробки залізної руди в Україні, що сприятиме їхній модернізації для виробництва високоякісних окатишів».

Президент групи Danieli Джанп’єтро Бенедетті запевняє, що новий завод, який у презентаціях позиціонують як Digital Green Steel, буде максимально цифровізованим, одним із перших в Італії на такому рівні. У виробничому циклі тут застосовуватимуться інноваційні технології повторного використанням відходів і води та нейтралізації викидів.

Вокзал для двох

Майбутнє виробництво планується розмістити на ділянці 260 га з виходом до моря і портових потужностей Пйомбіно. При цьому має бути створено орієнтовно 1400 робочих місць, що дасть змогу суттєво поправити ситуацію з безробіттям у регіоні. Тим більше, що кадровий потенціал тут високий. У 80-90-і роки ХХ ст., коли виплавка сталі у місті переживала пік розквіту, у галузі було задіяно приблизно 10 тисяч мешканців. Зараз таких лишилося приблизно півтора тисячі і процес подальших звільнень триває. Тож коли Метінвест готовий запропонувати цим людям нове місце праці, фахові сталевари, а головне – профспілки, розцінюють це, як новий шанс.  

Хоч січневий меморандум – це все одно ще не остаточне рішення. З моменту його підписання сторони взяли 120 днів на додаткове обговорення нюансів, пов’язаних із фінансуванням проєкту (зокрема, й екологічним субсидіям з боку уряду), а також із логістикою, майновими питаннями, будівництвом додаткових залізничних колій, страхуванням тощо. Якщо все це вчасно вдасться врегулювати, то уже у червні, за словами  Луки Вільї з Metinvest Adria, можна очікувати підписання програмної угоди. В такому разі з листопада 2024-го інвестори готові приступити до будівельних робіт, які триватимуть 24-30 місяців.

Близьким сусідом проєкту є інший  металургійний завод Пйомбіно, той, що належить JSW. Вони дислокуватимуться в одній індустріальній зоні, на суміжних ділянках. З одного боку, це може створити додаткові юридичні труднощі стосовно землеволодіння, користування інфраструктурою тощо. Особливо, якщо зважати на те, що нині залізничний вузол у Пйомбіно фактично перебуває під контролем JSW. Так само у концесії останньої є кілька земельних ділянок, концесійні терміни на які спливають і місцевий уряд хотів би передати їх тепер консорціуму Метінвест/Danieli. З іншого – італійська влада виношує надії, що обидва проєкти могли б взаємодіяти між собою, дійти до певного ступеня синергії, адже прямої конкуренції між ними немає. Принаймні зараз. JSW сконцетрована у Пйомбіно на виробництві залізничних рейок, Метінвест/Danieli націлені на виробництво гарячекатаних рулонів. 

При цьому індійська група JSW досі чітко не окреслила свої плани присутності у Пйомбіно. Бо у 2022 році, наприклад, вона навіть спробувала виставити на аукціон свої італійські активи – власне завод, а також логістичну і збутову компанію. Проте бажаних покупців не знайшли. Але останнім часом  керівник JSW Steel Саджан Джиндал  також заявляє про готовність модернізувати свої потужності у Пйомбіно та спорудити нову електропіч. У січні 2024-го пан Джиндал теж відвідував Італію. Снували навіть очікування, що і з JSW буде підписано новий меморандум, схожий до того, що було укладено між Метінвестом і Danieli. Але нічого такого не відбулося, сторони просто вирішили продовжити переговори та ще на рік продовжити програму керованого кадрового скорочення на підприємствах групи. Що, як і слід було очікувати, викликало певне роздратування у профспілок.

Від моря до моря

Як відомо, група Метінвест уже володіє в Італії  двома сталевими активами – заводом Metinvest Trametal у Сан-Джорджо-ді-Ногаро та Ferriera Valsider у Вероні сумарною потужністю понад 1 млн т на рік. Перший з них спеціалізується на товстолистовому конструкційному прокаті, другий виготовляє гарячекатаний лист і рулон. Таким чином, новий завод у Пйомбіно мав би стати найбільш потужним підприємством групи на Апенінах. Первісно Метінвест міркував над тим, щоб розгорнути його у тому ж Сан-Джорджо-ді-Ногаро, але не знайшов консенсусу з місцевою владою. Каменем спотикання стали наміри інвесторів розширити канал, який би сполучав промисловий майданчик з найближчим портом Ауза-Корно в лагуні Марано, давши змогу завантажувати судна дедвейтом 20 тис. т. І хоч уряд провінції Фріулі-Венеція-Джулія цей проєкт підтримував, але локальні адміністрації, екоактивісти й місцевий туристичний бізнес виступили проти. У результаті майбутній будівельний майданчик  пересунули на протилежний берег Італії – з адріатичного на лігурійський. 

Італійський ринок після російського повномасштабного вторгнення в Україну набув додаткової ваги для Метінвесту. І раніше він був одним із головних ринків збуту слябів, які виготовлялися на маріупольській Азовсталі. Після захоплення цього комбінату Метінвест започаткував слябне виробництво на Запоріжсталі. Як зазначав операційний директор групи Олексій Мироненко улітку 2023-го, щомісячна потреба італійських заводів у слябах при нормальному завантаженні становить 130-140 тис. т.  У планах Запоріжсталі закривати цю потребу щонайменше на половину – у межах 60-80 тис. т на місяць.  

Натомість за рахунок нового виробництва у Пйомбіно Метінвест прагне стимулювати діяльність свого рудного напрямку. Зараз його гірничо-збагачувальні комбінати у Кривому Розі завантажені лише на 40% своїх потужностей. Але якщо відправляти криворізькі окатиші в Італію, то цей відсоток можна суттєво підвищувати. Особливо зважаючи на те, що внутрішньоукраїнська база збуту ЗРС після окупації Маріуполя кардинально просіла. 

Водночас і для економіки Італії нове виробництво здатне принести суттєві бонуси, окрім очевидних: як-от сплата податків, приріст ВВП, скорочення безробіття. Адже воно мало б стати єдиним заводом у Європі, здатним виробляти плоский прокат завтовшки від 0,8 до 25,2 мм зі змінною шириною до 2134 мм. У свою чергу це дасть змогу країні зменшити імпорт гарячекатаного листа майже удвічі, а зараз його обсяги становлять 6,6 млн т на рік.

Ярослав Ярош