Титан для Алієва
Металургія ПублікаціїУряд Дениса Шмигаля здійснив найбільшу приватизаційну операцію воєнного часу, продавши Об’єднану гірничо-хімічну компанію майже за 4 млрд грн. ОГХК входить до топ-10 світових видобувників титанових і цирконієвих руд. Новим власником компанії стало ТОВ «Цемін Україна», кінцевим бенефіціаром якого є громадянин Азербайджану Насіб Хасанов. Його вважають бізнесменом, близьким до правлячої в Азербайджані династії Алієвих. І ця близькість зумовлює як можливості, так і ризики для майбутнього ОГХК.
Актив
До складу проданої компанії входять два гірничо-збагачувальні комбінати: Іршанський – у Житомирській області та Вільногірський – у Дніпропетровській. Вона володіє спеціальним дозволами на користування надрами Межирічного родовища (три ділянки), Малишевського родовища (три ділянки) і Селищанської ділянки. Ресурсні запаси Іршанського ГЗК оцінюються у 38 млн кубометрів руди, що потенційно мало б вистачити на 15-20 років роботи в режимі повного завантаження. У Вільногірського гірничо-металургійного комбінату запасів менше – приблизно 20 млн кубів, тобто на 5-6 років. Щоправда, у 2022-2024 рр. обидва підприємства працюють далеко не на повну силу, відтак і терміни можливої експлуатації видовжуються.
Крім того, на території обидвох комбінатів за десятки років експлуатації утворилися величезні хвостосховища, які при застосуванні сучасних технологій можна прошерстити повторно. Крім того, в «загашнику» уряду є ще Стремигородське родовище ільменіто-апатитових руд у Житомирській області, на яке ОГХК теж може претендувати. Раніше право на його експлуатацію мала компанія «Валки-Ільменіт» Дмитра Фірташа. Але у 2021 році за рішенням РНБО цей дозвіл було скасовано. Фірташеві структури продовжують судитися за нього, як, зрештою, і за Селищанську ділянку, але в нинішній ситуації їхні перспективи на успіх мізерні.
Повномасштабна війна помітно погіршила економічне становище ОГХК. Якщо у 2021 р. компанія змогла реалізувати приблизно 327 тис. т ільменітового концентрату, 40 тис. т рутилового й 27 тис. т цирконієвого, то за наступні роки ці показники скоротилися в рази. Зокрема, у 2022-му сумарна реалізація усіх трьох видів концентрату становила лише 95 тис. т, у 2023-му – 105 тис. т. Але й таких показників досягнуто значною мірою за рахунок розпродажу залишків. Реальні обсяги видобутку були істотно нижчими від обсягів реалізації. Кар’єри Іршанського комбінату торік узагалі не працювали, видобування руди там відновили лише навесні 2024-го. Відповідно й фінансові результати не іскрили позитивом. Доходи від довоєнного рівня скоротилися більш як удвічі: з 4,9 млрд грн у 2021 р. – до 2,3 млрд грн у 2023-му. Якщо за підсумками 2021 р. ОГХК мала прибуток на рівні 413,8 млн грн, то 2023-й вона закінчила з порівнянними збитками – 481,4 млн грн.
Криза збуту зумовлена в першу чергу логістичними чинниками, бо блокада портів відрізала ОГХК від далеких ринків збуту, як-от США чи Китай, а достатньо завантажити ільменітові ГЗК тільки європейськими замовленнями не вдалося. Проте не лише в цьому проблеми. Бо у 2023 році, коли навігація у Чорному морі дещо нормалізувалася, жодним позитивним чином це не вплинуло на стан справ у компанії. Далися взнаки інші чинники. Зокрема, невдала кон’юнктура на зовнішніх ринках та висока собівартість видобутку. До прикладу, зростання тарифів на електроенергію для промислових споживачів в Україні призвело до того, що у витратах на випуск готового концентрату 35-38% припадає зараз на вартість електроенергії. Інший момент – компанія змушено працювати на недосконалому, морально застарілому обладнанні. За словами в.о. голови правління ОГХК Єгора Перелигіна, основна техніка на комбінатах експлуатується ще 70-х років минулого століття, новіша – 80–90-х. Тому й однією з умов продажу компанії стало зобов’язання покупця інвестувати не менше 400 млн грн у модернізацію виробництва.
Конкурс
За 100% акцій ОГХК «Цемін Україна» погодилося заплатити 3,94 млрд грн, що практично відповідає стартовій ціні. Воно й не дивно, бо попри заяви Фонду держмайна, що актив викликав зацікавлення у більш як десятка претендентів, на аукціон прийшов тільки один покупець. У 2021 році була така ж ситуація, але тоді закон забороняв проводити безконкурентні торги. Тим більше, існувала підозра, що покупець діє в інтересах Дмитра Фірташа. Зараз перебирати не доводиться, тому аукціон навіть з одним учасником є законним.
На згаданому тендері 2021 року ФДМ готовий був продати Об’єднану гірничо-хімічну компанію за 3,7 млрд грн. За тодішнім курсом це перевищувало 120 млн дол. Зараз ціна продажу в доларовому еквіваленті не дотягує й до 100 млн USD. Але й таку суму окремі учасники ринку вважають завищеною. Наприклад, Андрій Бродський, засновник приватної компанії «Велта», яка теж видобуває титанову руду в Україні. Він стверджує, що сировинні запаси ОГХК в надрах близькі до нуля. Припускаємо, що це гіпербола. Але вона дає змогу зрозуміти, що родовища компанії значною мірою себе вичерпали, а стан приростом нових запасів критичний. Зрештою, оцінки цих запасів компанії за міжнародними стандартами (JORC) ніхто не проводив. І цей нюанс, можливо, відлякав потенційних західних покупців не менше, ніж війна в Україні. Леонід Гаврюк, директор АТ «Смоли» (Придніпровський хімічний завод) погоджується з тим, що ціна продажу вражає. Тобто очікував меншого. Але не погоджується з категоричністю щодо запасів ОГХК. На його думку, Іршанський ГЗК почуває себе в цьому сенсі цілком упевнено.
Ну, а щодо Вільногірського ГМК, то в українського уряду, ймовірно, є додаткова пропозиція, яка передбачає, що з часом новому власникові ОГХК доведеться докупити розташовані поблизу Демуринський і/або Мотронівський гірничо-збагачувальні комбінати і таким чином вирішити сировинну проблему. За окремі гроші, звісно. Демуринський ГЗК, як відомо, ще у 2022 р. конфісковано у російського бізнесмена Михайла Шелкова. Мотронівський – належить Дмитрові Фірташу. Але, як і в ситуації зі Стремигородським родовищем, РНБО постановила забрати в нього спецдозвіл на надрокористування. Проте Мотронівський ГЗК встиг перепродати його маловідомому ТОВ «Тиберіус Плюс», що вже є сумнівною оборудкою. Тому сторони пішли по судах. Учасники ринку припускають, що за «Тиберіусом» теж стоїть Фірташ. Хоч у держреєстрах власником компанії вказаний адвокат Олексій Шестюк. Він раніше працював у структурах Михайла Фрідмана й Петра Авена, власників російського «Альфа-Банку».
Проте не будемо забігати наперед. Нехай “Цемін Україна” спочатку виплатить всю належну суму за ОГХК. Поки що вони перерахували лише гарантійний внесок у розмірі 185 млн грн. Водночас покупець уже отримав згоду на придбання від Кабінету Міністрів й органів держбезпеки. Залишається ще отримати «добро» від Антимонопольного комітету. І треба розуміти, що видатки нового власника не обмежаться лише 3,94 млрд грн. Як уже згадувалося вище, він узяв на себе інвестиційні зобов’язання вкласти не менше 400 млн грн в модернізацію виробництва. А крім цього, в угоді купівлі-продажу зафіксовано й низку дрібніших витрат. Наприклад, йдеться про погашення боргів перед бюджетом і працівниками, а також протермінованої кредиторської заборгованості перед іншими юрособами й фізособами; рекультивацію земель, консервацію шламонакопичувача в балці «Моргунка»; реконструкцію наявних каналізаційних та очисних споруд Вільногірського ГМК тощо.
Покупець
Засновниками “Цемін Україна” виступають дві нідерландські компанії Cemin B.V. і Telco Investments B.V., а їхнім кінцевим власником є громадянин Азербайджану Насіб Хасанов. В останнього є як позитивний, так і не дуже досвід приватизації в Україні. У 2019 році він опосередковано викупив у власників-росіян другого за величиною оператора мобільного зв’язку в державі – «Водафон-Україна» (колишній МТС). Зараз 100% цієї компанії володіє згадана вище Telco Investments B.V. У 2021 році сини Хасанова – Раміз та Артем викупили український підрозділ російської групи «Ситроникс». Її основним власником, як і в МТС, був один з найбагатших бізнесменів РФ Володимир Євтушенков. Нині бізнес Артема й Раміза Хасанових належить до найбільших надавачів ІТ-послуг на ринку України і працює під брендом «Сітон Груп».
Але у тому ж таки 2021 році ТОВ «Цемін Україна» намагалося придбати й компанію «Івано-Франківськцемент». Проте угода так і не була закрита. Володіння підприємством навіть уже переоформили на швейцарську фірму CemIn West SA, але її єдиним бенефіціаром досі залишається колишній нардеп Микола Круць. Такий юридичний віраж може свідчити, що сторони повністю не відмовилися від оборудки, але з певних причин «заморозили» її до кращих часів. Тим більше, що ця купівля більш-менш вписується в мозаїку профільної діяльності холдингу Хасанова, який володіє найбільшим цементним заводом в Азербайджані під брендом Norm.
Тоді як у титановій галузі пов’язані з Насібом Хасановим компанії досі помічені не були. Вони досить давно вже займаються видобутком нафти й газу у Каспійському та Північному морях (компанія Nobel Oil), надають сервісні послуги іншим енергокомпаніям (Nobel Energy), мають спільне підприємство з азербайджанським державним холдингом SOCAR (SOCAR AQS). Але якщо говорити про гірничо-видобувну галузь, то можна згадати лише про золотовидобувні спроби Хасанова у рідному Азербайджані. Причому не дуже вдалі. Зате у тісному партнерстві з сім’єю президента Азербайджану Ільхама Алієва.
У «Панамських паперах» знайшлися документи на компанію Fargate Mining Corporation, яка належить персонально Насібу Хасанову. На початку 2000-х ця фірма спільно з іншою – Londex Resources S.A. –стали найбільшими засновниками консорціуму, якому передали в розробку 6 золотоносних родовищ на території Азербайджану. Бенефіціарами Londex Resources, згідно з тими ж «Панамськими паперами», були доньки Ільхама Алієва – Лейла й Арзу. За оцінками міжнародної журналістської розслідувальної організації OCCRP, консорціум Хасанов-Алієвих витратив на організацію цього золотого промислу приблизно 230 млн дол (переважно запозичених), а коштовного металу здобув на 30 млн дол. У 2014 році проєкт закрили.
Ризики експорту
До приватизації ОГХК постійно опинялася в епіцентрі корупційних схем, пов’язаних зі збутом титанової сировини. Далеко не факт, що з приходом нових власників ці ланцюжки стануть прозорішими, просто тепер за них смикатимуть уже азербайджанські еліти. Але більше навіть турбує той факт, що через руки Насіба Хасанова сировина з України може потрапляти на російський ринок. Нагадаємо, що 10 років тому основними споживачами продукції Іршанського й Вільногірського ГЗК були російська компанія «ВСМО-Ависма» (зараз входить до складу військово-промислового холдингу «Ростех») та хімзавод «Кримський титан». І навіть після 2014-го регулярно вигулькували підставні фірми, у т. ч. зареєстровані у державах Євросоюзу, які десь вглибині мали російських засновників. Чи може тепер таким транзитним містком стати Азербайджан? Тут думки розходяться.
Михайло Гончар, президент Центру глобальних досліджень «Стратегія ХХІ» переконаний, що угода з «Цемін Україна» – це помилка з погляду національної безпеки. «Азербайджан, як і його головний стратегічний партнер і союзник Туреччина, не помічені у наявності намірів і можливостей розвинути титанову галузь за взірцем російської, хоча для Анкари розвиток аерокосмічної промисловості та ракетобудування є пріоритетом. Однак, масштаб не той. Тож так чи інакше, через азербайджанську «прокладку», росіяни хочуть відновити опосередкований доступ до титанової сировини з українських родовищ», – прогнозує він.
Андрій Бродський із «Велти» вважає інакше. На його думку, зараз це просто неможливо, щоб українська титанова сировина потрапляла до РФ. «Із 2022 року, – прояснює він, – державні органи ретельно перевіряють кінцевого отримувача. Представники ДСЕК мали жорсткі візити з перевірками до наших покупців у Європі та США. І я знаю абсолютно точно, що подібну перевірку проходить ОГХК. Більш того, і це не жарт, підіймалось питання що кожен вантаж може супроводжувати співробітник спеціальних служб».
Такий механізм, можливо, і працював, коли ОГХК було державним підприємством. Але зараз компанія змінює статус. Відтак можна припустити, що мандат на вільний експорт входить до пакету неписаних домовленостей щодо приватизації української титанової компанії. Зрештою, це не означає, що ільменіт прямою дорогою помандрує в Росію, чи навіть непрямою – через Азербайджан. У процесах може бути задіяно і три-чотири перепродажі та гроно фірм з екзотичними юрисдикціями, щоб звести до мінімуму можливість відстежити рух ільменіту. Скажімо у нафтовому бізнесі Насіба Хасанова базова збутова структура (Llamrei DMCC) зареєстрована в Об’єднаних Арабських Еміратах. ОАЕ санкцій проти РФ не дотримується. І там навряд чи з розчиненими навстіж дверима чекатимуть на українських інспекторів.
Ярослав Ярош
Підпишіться на Minprom у Telegram, щоб залишатися в курсі важливих новин
Відкрити TelegramНовини
Зеленський підпише закон про підвищення податкових ставок – Гетманцев
Уряд розглядає всі можливі варіанти зниження впливу СВАМ на виробників України
Каметсталь відновлює трубопровід змішаного газу для безаварійної роботи
ВАКС відмовився закрити справу Роттердам+
НКРЕКП розгляне підвищення тарифу на передання е/е на 25%
До кінця січня 2025 року в Україні відновить роботу аеропорт у Льові або Борисполі
Ціни на будмонтажроботи в Україні в III кварталі зросли на 6,4% – Держстат
Світовий банк надасть багатомільйонний пакет Україні
В ЄС стурбовані масовим імпортом добрив з Росії та Білорусі
Збитки України від агресії Росії сягнули $800 мільярдів, – Зеленський
Єгипет розпочав антидемпінгове розслідування щодо турецького та китайського імпорту
Україна має сама визначити стратегічні галузі розвитку
В Україні близько 8 мільйонів людей не працюють і не шукають роботу
7 Листопада 2024Україна домовилась з ЄС про збільшення обсягів аварійної підтримки в енергетиці
Американські металурги сподіваються на підтримку Трампа
Плацдармом для зростання економіки можуть стати західні регіони України – Кулеба
ВСІ НОВИНИ ⇢