Навіщо Україні енергетична стратегія

Точка зору

«Нафтогаз України» знову на вістрі уваги громадськості. Не пізніше 7 березня він зобов’язаний розрахуватися з російським «Газпромом». Але через борги споживачів компанія може не укластися в цей термін, визначений підписаними 19 січня контрактами. І одразу буде покарання: від України почнуть вимагати стовідсоткової місячної передоплати й запровадять штрафи за кожен день прострочення платежу. Що робити? Лунають навіть вимоги націоналізації найбільших неплатників — підприємств теплокомуненерго. Експерт Олександр НАРБУТ вважає, що вирішувати газову проблему Україні слід не лише на шляху посилювання заходів до боржників, а й у іншому напрямку — домагаючись вдосконалення самої системи роботи нафтогазового комплексу країни. Цьому, на думку експерта, може сприяти й Міжнародна інвестиційна конференція з модернізації газотранспортної системи України, яку планують провести 23 березня в Брюсселі.

— Сьогодні вже всім зрозуміло, що українсько-російські газові відносини мають безліч положень, які йдуть у розріз із національними інтересами нашої країни. Тому доводиться починати з банального питання «хто винен?».

— Є велика група людей, на яких падає відповідальність за цю ситуацію. А ще в цьому більш за все винна сама система роботи нафтогазового комплексу, зокрема, НАК «Нафтогаз України». Тут варто пригадати ще й події 2006 року, коли так само, як і тепер, на рівні експертного співтовариства та на РНБО звучало дуже багато правильних висловлювань і намірів, які потім, на жаль, не були втілені в життя.

Усі проблеми залишаються не вирішеними досі. Про що йдеться? Насамперед про відсутність системного підходу до створення нової енергетичної стратегії та розуміння того, в чому полягає стратегія Росії, в чому полягають інтереси європейських споживачів, а головне — усвідомлення того, що Україні не можна ставати між молотом і ковадлом, не виробивши свого підходу, що дозволяє посилити свої позиції.

Нова енергетична стратегія мусить будуватися на прагненні наскільки можливо гармонізувати всі інтереси, враховуючи також і те, що країни Європи мають розвинені відносини з «Газпромом», тоді як з Україною у європейських споживачів на формальному рівні такі відносини геть відсутні. У цьому є частка провини всіх наших інститутів влади, починаючи з Президента, Верховної Ради й закінчуючи урядом. Включаючи до цього списку парламент, я згадую, що в ньому багато разів розглядалася ситуація в енергетиці, а робота «Нафтогазу» могла б також стати предметом обговорення у зв’язку з тим вузлом проблем, які навколо нього зав’язані. У будь-якому разі, законодавці поки що поліпшення ситуації не забезпечили.

— Адже в цьому плані чимало зробила РНБО…

— Я б сказав, що вона також не надто вирізнилася, хоча неодноразово приймала якісь рішення. Зокрема, навесні минулого року там розглядалося фінансове становище НАК. Але поліпшень фактично немає, становище стає дедалі тривожнішим. Достатньо пригадати осінь минулого року, коли компанія фактично опинилася в стані технічного дефолту, оскільки не могла виконувати зобов’язання перед кредиторами й навіть затримала чергову виплату. Занепокоєні інвестори тоді прилітали до Києва й навіть зустрічалися з цього приводу з прем’єр-міністром, а делегація НАК їздила до Лондона й намагалася заспокоїти кредиторів. Підсумовуючи, можна сказати, що газоенергетичної стратегії немає й сьогодні, відсутня методична робота з модернізації системи управління нафтогазовим комплексом, а в уряді навіть немає керівника (крім прем’єра, звісно), який би ніс відповідальність за стан справ у цій галузі.

Свого часу, коли створювався нинішній уряд, чимало говорилося про те, що віце-прем’єром, який координує всі ці питання, має стати Віталій Гайдук. Але він поки залишається головним радником уряду… А що стосується міністра палива та енергетики, то, на мою думку, він, узагалі, лише періодично приділяв увагу цій сфері, за звичкою зосереджуючись здебільшого на електроенергетиці. НАК у цих умовах було практично покинуто напризволяще. Минулого року після уявного врегулювання проблем у першому кварталі була анонсована двостороння експертна група, якій належало працювати над довгостроковою газовою угодою. Але цілком реалізувати цей намір не вдалося, бо керівництво НАК так і не отримало чітких директив. Уряд не дав відповіді на питання, чи зможе НАК у переговорному процесі спиратися на міжурядові угоди, що мають чинність закону в Україні й досі, або ж буде відштовхуватися від хиткого грунту меморандумів, що підписувалися на різних рівнях. (Вони, як відомо, мають не більше сили, ніж звичайні протоколи про наміри.) Переваги, закладені в міжурядових угодах, так і не були використані. А спроба зробити це вже на фініші 2008 року викликала бурю невдоволення в «Газпромі» й навіть використовувалася як привід для припинення постачання газу до України, а потім і до Європи.

— Чи не настав час спрогнозувати, кого в цій ситуації можуть зробити крайнім і на кого покласти відповідальність за невдало проведені переговори?

— Відповідь очевидна. На поки ще хворого главу НАК Олега Дубину найлегше списати всі помилки, яких припустилися чиновники різних рівнів.

— А наскільки ймовірно, що НАК потрапить під контроль групи Коломойського?

— Я не вважаю, що уряд або Президент дозволять якійсь одній групі мати домінанту в управлінні «Нафтогазом». До того ж, бізнес-структури Коломойського більше спеціалізуються на питаннях нафтового бізнесу, тоді як газова компонента ніколи не була предметом їхнього особливого інтересу. Важливо й те, що в цій сфері є багато такого, що Коломойський вирішити не може, оскільки для цього в Росії треба мати зв’язки, порозуміння й рівень довіри, якого в цьому випадку недостатньо…

Можу також зауважити, що якщо проаналізувати діяльність НАК на основі міжнародних правил бухгалтерського обліку, то виявиться, що вона всі останні роки демонструє аж ніяк не системно рентабельну роботу. Це предмет особливого занепокоєння кредиторів і, швидше за все, не дуже вабить до «Нафтогазу» й Коломойського. Достатньо сказати, що зобов’язання НАК сьогодні продаються на біржах за дуже низьку ціну. Багаторазово завищена прибутковість його облігацій (170—180% річних) свідчить про недовіру інвесторів.

— А хто ж тоді конкуруватиме з Дубиною, якщо його призначать винуватцем газових негараздів?

— Тут я б хотів усе-таки нагадати про високий професіоналізм Олега Вікторовича і його риси керівника й перемовника. І якщо проаналізувати його нечисленні інтерв’ю, які він давав як керівник НАК, то можна зробити цікаве узагальнення. Позиції, яких прагнув і був готовий відстоювати пан Дубина, за великим рахунком цілком відповідали національним інтересам. При нормальному забезпеченні й підтримці, а головне — відсутності тертя й збігу позицій між найвищими керівниками країни (така можливість була продемонстрована в заяві Президента й прем’єра, датованій 1 січня) главі НАК, на мою думку, вдалося б відстояти ці інтереси, й ми не мали б тієї ганебної газової угоди, підписаної 19 січня в Москві.

Крім того, в цьому випадку можна було чекати щорічного міжурядового протоколу, в якому йшлося б і про ціну газу, й про тариф на транзит. Відповідно до діючих українсько-російських угод, розробка цього документа залишається завданням уряду, що не було своєчасно реалізоване. Тож без посилення роботи уряду та якісного поліпшення команди НАК (її слабкості, незважаючи на те, що я високо оцінюю потенціал антикризового менеджера Дубини, видно, як то кажуть, неозброєним оком) добитися зрушень на цьому напрямку просто неможливо. Достатньо сказати, що в її складі не було керівника, що відповідає за економічний та інвестиційний напрямки, в результаті управління корпоративними фінансами на рівні НАК здійснювалося далеко не найкращим чином.

Це й дивідендна політика, й цінові розриви, урядова заборгованість за субсидіями населенню 2006—2007 років. А чого варті високі рентні платежі й спроби сконцентрувати всі дивіденди від дочірніх компаній НАК у держбюджеті, а не в бюджеті «Нафтогазу»? Усе це тримало компанію, як то кажуть, у чорному тілі… А Олег Вікторович, звісно, був не в змозі одночасно поєднувати роль ключового перемовника, координатора й керівника цієї команди (йому доводилося більшу частину робочого часу присвячувати переговорам — за його словами, тільки в Москві він пробув більш як 60 днів).

Крім кадрових, не дуже успішно вирішувалися і питання стратегічного управління. Не продемонстрував системної роботи орган стратегічного управління НАК — наглядова рада. Він жодного разу так і не зібрався і, отже, взагалі був створений тільки на папері. Тим часом ситуація була й залишається настільки серйозною, що на допомогу уряду та «Нафтогазу» слід створити так звану групу високого рівня, яка могла б генерувати і для уряду, і для учасників переговорів від господарюючого суб’єкта якусь єдину генеральну лінію. Цього не було зроблено.

Проте є багато бажаючих списати на Олега Вікторовича всі помилки, «списати» і його самого як керівника. Я вважаю, що серед них є деякі з тих, хто свого часу сприяли його призначенню. Сьогодні вони були б не проти позбутися такого норовливого керівника, з його ж слів, не в подарунковому магазині придбаного. А тим більше, що за його плечима досвід роботи першим віце-прем’єром і розуміння всіх привідних ременів роботи уряду. Із задоволенням покерували б у самостійному режимі фінансовими потоками, що йдуть через НАК та деякі безпосередні сподвижники керівника компанії…

— А в якому стані зараз робота над фінансовим планом НАК?

— За моїми оцінками, дефіцит бюджету «Нафтогазу» становить приблизно 35—40 мільярдів гривень, і без системних рішень з боку уряду, зокрема, без корекції цін на газ для споживачів усіх рівнів і, насамперед, бюджетної сфери, поліпшити фінансове становище компанії не вдасться. І взагалі експеримент з НАК час закінчувати.

— Що ви маєте на увазі?

— У нашій державі поки що не вдається продемонструвати приклад ефективного холдингового управління. Негативи, виявлені колись секретарем РНБО Євгеном Марчуком, не усунені й по сьогоднішній день. У країні немає жодної холдингової компанії, яку можна було б поставити як приклад. Якщо копнути НАК «Енергоатом», «Укрзалізницю» або будь-яку іншу компанію з аналогічною структурою, то побачимо велику кількість проблем.

Це — своєрідні чорні ящики, до яких надходять і невідомо куди йдуть величезні фінансові потоки, а результат, на жаль, виходить плачевний. Отже, в НАК давно вже час провести серйозну реструктуризацію із розмежуванням бізнесу, виділенням нафтової компоненти, якою, дійсно, може зацікавитися пан Коломойський. І в цьому, на мій погляд, немає проблеми. Участь приватного капіталу може підвищувати ефективність.

Зрештою держава може й повинна отримувати від бізнесу й податки, й дивіденди, а не тільки дірку від бублика, як у ситуації з НАК, що є за всіма даними найбагатшою структурою. Наприклад, створення вертикально інтегрованої нафтової компанії поки що залишається в стадії розмов. І це замість того, щоб інтегрувати відповідні активи НАК з активами Коломойського, що створило б хорошу основу для вертикально інтегрованої компанії, де інтереси держави й приватного капіталу могли б бути збалансованими, якщо, звичайно, займатися цим професіонально. Крім того, від сьогоднішнього НАК можна відділити транспорт газу з підземними сховищами, виділити в окреме підприємство недоінвестований сьогодні видобуток, перетворивши їх на вельми рентабельні та перспективні в інвестиційному плані компанії.

— Мені здається, що фінансовий план «Нафтогазу» знаходиться у великій залежності від держбюджету, й рішення, спрямовані на реанімацію цієї компанії, мають виходити саме з цього документа.

— Згоден. Хочу також підкреслити, що фінплан НАК найтіснішим чином пов’язаний з тією бізнес-моделлю, на якій будується робота газового ринку, якого у нас, по суті, немає. Монополізм НАК, як і будь-який монополізм, приводить до загнивання.

— Але ж його за декілька тижнів не подолати. А фінплан потрібно було мати, якщо не вчора, то хоча б сьогодні.

— Немає і немає. Реструктуризація для «Нафтогазу» просто таки на першому місці. Тому що ніякий бюджет не повинен рятувати рентабельний і, в принципі, навіть високодохідний бізнес. Якщо подивитися звіти великих нафтогазових компаній світу, то незважаючи на загальну рецесію, ми побачимо або невелике зростання чистого прибутку цих компаній, чиї прибутки вимірюються мільярдами, або невелике, на рівні 3-4% падіння, що залежить від того, скільки коштів було інвестовано протягом останнього року в модернізацію.

Такий бізнес частіше за все залишається високорентабельним, незважаючи на падіння нафтових цін. Отже, нам немає ніякого сенсу навантажувати бюджет таким тягарем як фінансові діри «Нафтогазу». Навпаки, неефективна модель національних акціонерних компаній повинна поступитися місцем ефективній моделі відкритих акціонерних товариств за участю держави на початковому етапі, а далі й без неї.

— Ви вважаєте, що це можна зробити в рамках бюджету-2009?

— На мою думку, це — одне з тих завдань, яке належить вирішити нашому уряду, причому чим раніше, тим краще. А бюджет сьогодні не може бути рятувальним колом і для державної сфери, і для корпоративної. Принаймні у нас сьогодні взагалі немає тих стабілізаційних фондів, які потрібні країні, а отже, немає ресурсів, які можна було б використовувати для того, щоб стабілізувати діяльність національних акціонерних компаній. Отже, завдання номер один — коректувати бізнес-моделі. До речі, є багато критиків цієї ідеї. Вони говорять: цього ніколи не підтримають кредитори НАК.

А я стверджую, що якісно проведену реструктуризацію кредитори не тільки підтримають, вони будуть її вітати. Тому що у них з’являється шанс повернути свої кошти. Розділивши «Нафтогаз» на успішні сфери бізнесу, що генерують грошові потоки, ми даємо можливість інвесторам побачити реальну картину й реструктуризувати боргові відносини з цими компаніями. Я не пропоную проводити реструктуризацію так, щоб всі борги залишилися на вмираючій оболонці НАК, а всі активи були звідти витягнуті. Це копіювало б ті моделі, які активно використовувалися в нашій бізнес-практиці в 90-ті роки. Я кажу про ефективну реструктуризацію, коли розмежування дозволить посилити ділову позицію всіх розділених частин. І без цього не обійтися.

— Зараз більше розмов ведеться щодо модернізації нашої газотранспортної системи.

— Можу вам повідомити, що в проекті тієї угоди, яка буде обговорюватися в березні на конференції з інвесторами, зацікавленими в модернізації ГТС України, на структурному рівні передбачено, що транспортування і зберігання газу будуть відділені від НАК, створенням нової юридичної особи. І буде створено конкретний суб’єкт, який прийматиме інвестиції і займатиметься їхнім поверненням. НАК для цієї мети вже не придатний.

— Таким відокремленням уже намагалися займатися. Чи не для цього свого часу й перетворювали «Укргазпром» на «Нафтогаз України»?

— Насправді це нікого тоді не хвилювало. Як зліпили його більше десяти років тому, з того, що було, так і працює в тому ж потворному вигляді. Завдання полягала в об’єднанні найбільшої кількості нафтогазових активів із максимальним нарощуванням фінансових потоків.

— Отже, дочок НАК просто розселили по різних квартирах?

— Абсолютно вірно. Більше того, централізована система управління означає, що ці дочки не мають права розпоряджатися більшістю ресурсів, які вони заробляють. Усе це робить «Нафтогаз», аж до активного патронування всієї тендерної роботи, закупівель матеріалів та обладнання, вибору підрядчиків. «Укртрансгаз» отримує, тобто отримував, тому що як буде в цьому році — ще невідомо, за «великий транзит» російського газу суму, еквівалентну вартості так званого паливного газу, що використовується для цієї транспортної роботи. Тобто, по суті, всю свою роботу він робив безкоштовно. Гроші заробляли тільки на транспортуванні газу для українських споживачів.

— А чи можна сподіватися, що якась поступова робота по вдосконаленню контрактів нинішнього року між «Нафтогазом» та «Газпромом» у результаті дозволить підтримати НАК?

— Блаженний, хто вірує. Питання в тому, хто буде цим займатися. Пам’ятаєте, яка дискусія розгорнулася на початку 2006 року в пресі навколо тієї угоди. Критики було дуже багато. З’явилося навіть визначення «газовий Перл Харлбор». А в дискусії із запалом брали участь багато хто з професіоналів. Сьогодні їх не чути. З ким дискутувати? З тими, хто фактично не визнає міжурядові угоди, не виконує вітчизняне законодавство, ігноруючи покладену на них відповідальність? Про що можна говорити з урядом, який реагує на будь-які пропозиції щодо цього як глухонімий? Хіба воно коли-небудь дослухалося до цієї дискусії, збирало фахівців для обговорення ситуації? Навіть у ході круглого столу щодо використання транзитних та формульних можливостей, який проводився Центром Разумкова, уряд був представлений на дуже низькому рівні.
 
Неувага до цієї проблематики з боку основних інститутів влади говорить про те, що сьогодні було б наївністю сподіватися, що хтось серйозно може зайнятися цією проблемою. Головне зараз — визначитися навіть не із сьогоднішньою, а з майбутньою владою щодо підсумків майбутніх виборів… А наша нинішня загальнополітична, та й газова дискусія дуже нагадує сцену з кінофільму «Веселі хлоп’ята», де всі без розбору тузять один одного по чому попало. Немає спокійної та вдумливої бесіди, немає бажання принести користь країні. Навіть на РНБО з’ясовуються політичні стосунки… І все це через те, що нинішня правляча еліта віджила своє. Вона жодні стратегічні завдання уже не вирішує.

— А хто може вирішити і як?

— Тут краще говорити без конкретних прізвищ. У нас усе ж немало фахівців, які пройшли велику школу в промисловості, у бізнесі, що сформувалися як люди справи. До речі, досить багато людей, готових узяти на себе тягар відповідальності, є і в експертному співтоваристві. Без уплітання інтелекту та посилення його впливу на всіх рівнях влади не можна вирішити складних завдань, що стоять перед країною. Розсудливі люди є і в органах влади, але, варто зазначити, що до цих «білих ворон» не завжди дослухаються, часто вони знаходяться в тіні свого керівництва й наразі не поспішають із неї виходити. Якщо взяти БЮТ, то там виділяється автор ідеї боротьби за підвищення конкурентноздатності — Юрій Полунєєв. І людей такого рівня можна знайти майже у будь-якій політичній силі. Питання в тому, чи здатні вони якимось чином об’єднатися і взяти на себе відповідальність. Це — головне.

— Чи є зараз у будь-кого плани модернізації нашої газотранспортної системи? Тому що розмов на цю тему багато, а ніякого реального виходу не видно.

— Мене тут хвилює якийсь перекручений порядок денний. Січнева газова криза, інспірована Росією (Україна там була лише невеликим елементом задуманого сусідкою великого плану), переконливо засвідчила прагнення керівництва РФ вийти з тієї системи договірних відносин, які прив’язували газові ціни до нафтових, і, таким чином, вивести газові ціни на більш високий рівень. Не дарма Росія всіляко форсувала створення організації газовидобувних країн, так званого газового ОПЕК.

— Поки що вона себе ще ніяк не проявила…

— Це доволі інерційний процес. Та й не можна передбачати, що Росії вдасться всього лише за три кроки реалізувати свої плани. Але це ще не свідчить про те, що таких планів немає. На етапі створення газової ОПЕК звучало досить багато заяв, причому не лише від російських керівників, але й від газпромівського менеджменту, про те, що ера дешевого газу закінчується. Подібні заяви озвучували також деякі керівники близьких до «Газпрому» європейських газових компаній.

Так і сама дискусія серед членів названої новоствореної організації зводилася, в основному, до того, що енергетична цінність газу, як палива, по відношенню до нафтопродуктів занижена відсотків на 40. Цікаво, що саме такий приблизно спад ціни газу спостерігається сьогодні в Європі. Крім того, була мета продемонструвати утворення газово-енергетичної вісі, яка проходить по меридіану, на якому розташована Москва, а згодом, можливо, вона переміститься ближче до Санкт-Петербургу, якщо штаб- квартира газового монополіста переїде туди. При цьому «Газпром», схоже, переслідував ще одну важливу мету — відволікти увагу світової громадськості від свого фінансового становища. Відомо, що сьогодні капіталізація цієї компанії становить приблизно 75 мільярдів доларів, що у п’ять разів менше, ніж влітку минулого року.

При цьому кредитні зобов’язання «Газпрому» перевищують 55 мільярдів, що робить запозичення цієї компанії практично неможливими. Тому всі розмови про північні та південні потоки виглядають досить сумнівно, так само, як і інвестиції в них. Без підтримки Європи «Газпром» зі всім цим просто не впорається. Так що газова криза була ще й спробою через замерзаючий європейський електорат нав’язати лідерам найбільших європейських компаній свою парадигму — нові маршрути, необхідні в зв’язку з тим, що Україна є, нібито, ненадійним постачальником.

— Що ми можемо протипоставити такій позиції?

— Наша відповідь не повинна була б узагалі розглядати питання надійності постачальника. Усякі сумніви в цьому потрібно виключити. Дивіться, у нас продовжують працювати європейські спостерігачі — ніяких сигналів від них немає. Вони не лише знають, хто був винуватцем січневого припинення поставок газу до Європи, але, головне — бачать і докладають, що і сьогодні система працює нормально, жодних збоїв або зривів немає, в неї висока надійність, а в українських фахівців — висока кваліфікація.

Питання лише в тому, чи буде українська ГТС і далі частиною єдиної енергетичної системи Радянського Союзу, ніби відірваною її частиною, яка працює залежно від обставин (як було в січні цього року) то в аверсному, то в реверсному режимі, чи вона посяде своє місце в інтегрованій енергосистемі Європи. Диявол не лише в організаційному розумінні цього рішення. Візьмемо ту ж саму модернізацію. У цьому питанні все ставиться ніби з ніг на голову.

Ось у березні Україна обговорюватиме з європейцями цю проблему, шукатиме інвесторів. Для цього вже підготовлений майстер-план, що містить різні проекти. На жаль, це не більш ніж обмежені за своїм масштабом технічні рішення для певних ділянок ГТС, де закінчуються терміни роботи обладнання або має місце великий його знос. А щоб скласти й реалізувати стратегічну програму модернізації, необхідно, передусім, дати відповідь на кардинальні запитання. Яким чином ця система працюватиме не лише завтра, а, наприклад, через 10-15 років? Які є вимоги щодо обсягів газу, що подається на вхід і на вихід системи, як працюватимуть підземні сховища газу, чи обслуговуватимуть вони спотовий ринок газу Європи, чи зберігатимуть для неї газові резерви, чи працюватимуть вони, як сьогодні, лише на Україну та «Газпром»? Усі ці та ряд інших питань повинні бути вирішені ще до того, як ми приступимо до постановки завдань із модернізації ГТС.

Тим більше, якщо розглядати її як частину енергосистеми Євросоюзу, тобто й інші елементи модернізації, наприклад, диспетчеризацію всіх процесів. Потрібно також дати відповідь на запитання, що потрібно зробити для збільшення обсягу підземних газових сховищ на сході України, щоб одного чудового дня не виникла потреба терміново перейти у реверсний режим, подаючи газ до південно-східних регіонів нашої країни, як це відбувалося в січні цього року.

Крім того, для розвитку нашої ГТС, я наголошую, питання повинно стояти не просто про її модернізацію, потрібно її інституціювати, тобто створити компанію, яка б повністю акумулювала газотранспортні можливості, включаючи підземні газові сховища. Вона обов’язково повинна бути прибутковою з погляду інвесторів, тому що в іншому випадку не отримає інвестицій, оскільки вони не окупатимуться, і подальша її взаємовигідна інтеграція чи то з європейськими, чи то з російськими структурами стане практично неможливою.

— А як ви ставитеся до ідеї про те, щоб Росія постачала свій газ для Європи лише до кордонів України, а далі, купивши газ і уклавши відповідні договори з європейськими компаніями, на ринок могла б виходити наша країна?

— Я вважаю, це дуже складне й практично нереальне завдання. Як нав’язати «Газпрому» такі умови? Швидше за все, він не піде на це навіть у тому випадку, якщо роль продавця газу в Європі візьме на себе не українська компанія, а структура, зареєстрована в третій країні, але яка містить український капітал. Адже це практично означатиме спробу відлучити «Газпром» від торгівлі природним газом у Європі.

Але тут все ж є шанс. Базисні умови поставки газу, в тому числі для споживачів у Європі, записані в Європейській енергетичній хартії, рекомендують постачати газ на кордон держави-постачальника. Так що сьогодні Росія діє у розріз із цією хартією і, швидше за все, саме тому не бажає її ратифікувати. І тут відкривається широке поле діяльності для нашої газової дипломатії, яка повинна працювати також і на майбутнє. Їй потрібно домогтися, щоб у Європі зробили серйозні висновки щодо енергетичної безпеки, глибоко проаналізувавши колізії, які виникли в період 2008—2009 років, і на цій підставі зайняли більш принципову позицію щодо ухилення Росії від виконання нею цього основоположного документа. Наприклад, їй можна запропонувати ратифікувати хартію з умовою її подальшої доробки, відкривши таким чином для України якісь перспективи… Згадані базисні умови, принаймні, даватимуть можливість наполягати на порівнянності газових цін, тоді як сьогодні «Газпрому» більш ніж вигідно укладати контракти окремо з кожною європейською країною.

— Ви згадали про міжнародних спостерігачів. Навіщо вони «Газпрому» в умовах, коли газовий конфлікт полюбовно залагоджений?

— Слово «полюбовно» я б у даному контексті не став вживати. Росія далеко не випадково наполягала на продовженні роботи цих спостерігачів. По-перше, вони потрібні для того, щоб робота всієї моніторингової групи тривала, і, таким чином, затягнути підготовку відповідних документів, включаючи висновки про винуватця припинення поставок газу до Європи.

Але головне, на мою думку, полягає в тому, що Росія готується до другого акту вистави, яку весь світ бачив у січні. Вона, мабуть, сподівається, що вже в квітні Україна не зможе виконати своїх фінансових зобов’язань із розрахунків за газ. Унаслідок нас «посадять» на передоплату та зменшать поставки газу. А спостерігачі, що знаходяться на своїх місцях, у тому числі — представники законтрактованої Росією французької компанії SGS, «Газпрому» на руку. Ця фірма проводитиме технічний аудит із міжнародних норм і спробує зафіксувати якісь негативні моменти, яким нададуть широкого міжнародного резонансу…

Новини

7 Лютого 2024

Профспілки вимагають навести лад у Liberty Steel

Eurofer закликає Єврокомісію допомогти металургам з декарбонізацією

Власник російського Металоінвесту залишився під санкціями

Рада продовжила дію мораторію на банкрутство держшахт

Український бюджет втратив 20 млн дол податків через закупівлю УГВ китайських труб

У минулому році Метінвест збільшив експорт металу до Польщі на 16%

Із початку війни Україна отримала від ЄС допомоги на 85 млрд євро

Уряд розраховує на скасуванні мит у угоді про асоціацію з ЄС

Україна та Франція готують декілька проєктів співпраці для відбудови економіки

Енергетики ДТЕК ліквідували наслідки ракетної атаки росіян у Києві

Acerinox придбає американського виробника сплавів

Парламент Канади схвалив оновлену угоду про вільну торгівлю з Україною

Ракетна атака росіян не завдала критичних наслідків для енергосистеми

Ворог влучив у промисловий об’єкт у Дрогобичі

ArcelorMittal отримає від уряду Німеччини 1,3 млрд євро на декарбонізацію

Fitch зберігає нейтральний прогноз щодо банківського сектору України

ВСІ НОВИНИ ⇢