Британці сваряться через Україну

Точка зору

Неписаний формальний протокол викладу матеріалів за представницьким рівнем вимагає, в першу чергу, звернути увагу на інтерв’ю Віктора Ющенка Associated Press, яке на цьому тижні розповсюдили деякі американські видання – у тому числі і International Herald Tribune.

Опубліковані витримки дозволяють зрозуміти, що Віктор Ющенко відзначився насамперед обіцянкою, що в Україні не буде дефолту, а у якості передбачуваного бонусу потішив американців критикою нинішнього уряду, яка йому самому здалася винятково «конструктивною». Виникає враження, що у статті Ющенка для Wall Street Journal, згаданій у минулому огляді, про Тимошенко не було жодного слова лише через якесь непорозуміння і глава держави поспішив виправитися.

Що стосується публікацій на українську тематику за авторством західних оглядачів, то тут безумовне перше місце належить несподівано емоційній дискусії про Україну, яка розгорілася на шпальтах британської газети The Guardian. Її головними героями були Адам Хаґ, політичний директор британського Центру Закордонної Політики, і Джеймс Марсон, один із найбільших українознавців у сучасній британській журналістиці.

Почалася дискусія з того, що 22 лютого The Guardian опублікував статтю Хаґа «Не забувайте про Україну». Навіть якщо не зважати на реакцію, яку він викликав, цей матеріал вже сам по собі вартий уваги, а тому наведемо розлогі цитати. Спершу містер Хаґ взявся аналізувати вплив «російської руки» у нашій державі в даний період і участь у ньому пані Тимошенко: «Хоч постійні внутрішні напруження в Україні й могли відіграти свою роль в ускладненні [газових] перемовин,

зрозуміло, що російський уряд використовував свій контроль над газовими поставками у відповідь на рішення українського уряду виконати стратегічний поворот на Захід.

Але зараз події зазнали подальшого розвитку. Чому Москва вирішила надати Україні позику у 5 млрд. доларів всього лише через декілька тижнів після нової газової домовленості? Відповідь може критися в особі колишньої союзниці президента Віктора Ющенка з часів Помаранчевої революції, прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, що видається саме тією особою, на яку Кремль робить ставку все більше та більше».

«Те, що росіяни намагаються підтримати фінансовою допомогою традиційно прозахідну Тимошенко, а не свого традиційного союзника Віктора Януковича, повинно викликати у нас запитання: чи бачать вони її своїм потенційним довготривалим союзником, а чи йдеться про страхову стратегію як з боку прем’єр-міністра, так і з боку росіян», – пояснював він свою точку зору.

Після певної кількості роздумів на тему впливу Кремля на Україну, настала черга і для закликів у бік Заходу: «Незважаючи на теплі слова, що супроводжували Помаранчеву революцію, Захід недостатньо зробив, аби допомогти тим в Україні, що підтримували перехід до ліберальної демократії та ринкової економіки європейського типу. За відсутності більшої підтримки з боку ЄС та МВФ у цей критичний час, в України може не залишитися вибору, і вона муситиме прийняти російську угоду, деталі якої все ще є неясними і яка посилила би роль Москви у Києві. Виклик для ЄС і МВФ полягає в тому, чи зможуть вони говорити одноголосно».

«Що стосується реформ, Україна повинна зробити набагато більше, але вона зможе це зробити лише тоді, коли ми підсилимо нашу підтримку України, надаючи додаткову фінансову і технічну допомогу, а також дипломатичну підтримку, яка їй потрібна для збереження своєї політичної незалежності», – писав Хаґ.

Коли головний україніст The Guardian Джеймс Марсон прочитав оце все, він явно не зміг стримати емоцій, і вилив їх у свою статтю «Міф про Росію і Україну» (опублікована 27 лютого). Вже підзаголовок – «Ледачі західні аналітики змальовують українську політику як боротьбу між Росією і Заходом. Реальність набагато складніша» – підказував, що Хаґові дістанеться. І таки справді дісталося.

Та почав Марсон здалеку:

«Хибна концепція, за якою вона [битва між Росією і Заходом] є визначальною для місцевої політики, є головним каменем спотикання для розуміння України, і, отже, для формування чутливої політики по відношенню до неї».

«Звідки ця хибна концепція взялася? На жаль, головним джерелом є тенденційні або ледачі репортажі у ЗМІ, які почалися із спрощеного висвітлення Помаранчевої революції у 2004 році. Російські політтехнологи, що працювали на правлячий клан, цинічно намагалися подати передвиборчу кампанію як сутнісну боротьбу між Сходом та Заходом. Погано поінформовані журналісти, що поспіхом прилітали із Москви, часто переймали цей простий, захоплюючий геополітичний сюжет: Росія і Захід протистояли одне одному в Україні. (Те ж саме сталося після війни у Південній Осетії). Для багатьох це викристалізувало ідею про дві половини України, натравлені одна на одну у битві Сходу проти Заходу. Але з української перспективи історія була не такою: у Помаранчевій революції насправді йшлося про спробу корумпованого і зганьбленого правлячого клану сфальсифікувати вибори».

«Введені в оману російські коментатори стверджують, що президент Ющенко, котрий переміг завдяки цим протестам, зараз є катастрофічно непопулярним через його явний український націоналізм чи антиросійськість. Насправді ж непопулярність Ющенка спричинена тим, що він не зміг порадити собі із проблемами, на які Помаранчева революція була націлена: насамперед, з концентрацією влади і грошей в руках продажної еліти, недоторканної для переслідування», – пояснював Марсон. А далі вже взявся і за самого Хаґа.

«Чому Москва вирішила надати Україні позику у 5 млрд. доларів?», – запитує він [Хаґ]. Вона не вирішила. Тимошенко попросила, Москва сказала, що розглядає це прохання. Вона також надіслала таке прохання і до інших країн. Хаґ також каже, що ключовий момент найближчими днями настане, «коли Тимошенко полетить у Москву, аби знову зустрітися зі своїм колегою і поговорити про політичні аспекти угоди між країнами». Знову? Вона ніколи не літала задля переговорів по позиці, і, наскільки мені відомо, не має жодних планів щодо польоту до Москви», – із непритаманним для британця темпераментом закипав автор. І далі провадив: «Йдеться не про те, щоб відбілити Тимошенко, а про те, щоб відмовитися від практики рамкування українських політиків у категорію прозахідних чи проросійських. Це може допомогти західному читачеві розглядати ситуацію більш різносторонньо, але також може його й заплутувати. Насправді, Тимошенко – ні прозахідна, ані проросійська; вона – про-Тимошенко».

«Звичайно, Росія відіграє роль в українській політиці. Я, звісно, не зміг би не погодитися, що ця роль часто є негативною, і що ЄС міг би і мав би робити більше, аби допомагати Україні і її підбадьорювати. Але, занадто сильно наполягаючи на ідеологічному розколі між Росією та Заходом в Україні, Хаґ парадоксальним чином танцює під московську дудку»,

– підводив Марсон свою статтю до заключного удару по своєму опоненту.

«Чи був Хаґ в Україні? Чи розмовляв він з українцями, з тими, що тут живуть і працюють? Чи він, як видається, грубо збив свої ідеї з декількох репортажів у західних газетах?», – остаточно добивав журналіст аналітика риторичними запитаннями.

Хоч наразі й не відомо, чи отримає ця полеміка продовження, принаймні дві речі у ній можуть справді тішити. По-перше, це її змістовність. По-друге, це те, що на сторінках авторитетного західного видання відбулася така жвава дискусія поміж власне британськими, а не українськими чи російськими авторами. Не кажучи вже про те, що

як у Хаґа, так і у Марсона, попри їхні відмінні точки зору, можна було помітити доволі позитивне ставлення до нашої держави.

Та не сварками єдиними. У той самий час

у польському виданні Gazeta Wyborcza не на жарт переймаються перспективою народних заворушень в Україні, спричинених фінансовою кризою.

Одразу у двох інтерв’ю, що поляки взяли в українських фахівців з економіки на цьому тижні, вони задавали запитання щодо такої можливості. Першим на це питання мусів відповісти економічний експерт Олександр Пасхавер (22 лютого), і ось що він сказав: «Одні кажуть, що до цього не дійде, бо не дійшло в найбільш критичний момент 90-х років. Українці зберегли незвичайну здатність до терпіння і водночас зовсім не були тоді схильними до сильних протестів. Ми погано будуємо державу, суспільство, але чудово даємо собі раду з проблемами наодинці, в сім’ї. Однак, – зауважують інші, – сьогодні українці є значно багатшими. А досвід показує, що людина протестує, коли вже до чогось доробилася».

До речі, пан Пасхавер і загалом висловлювався в доволі оптимістичному ключі – наприклад, коли говорив про системну загрозу, яку несе для України криза: «Протягом 18 років, тобто з початку нашої незалежності, я чую катастрофічні прогнози стосовно України: що вона розпадеться, що ніколи не знайде ринків збуту, окрім Росії, що приватизація призведе до падіння економіки. Жоден із них не справдився. Те ж саме можна сказати і про теперішню кризу. Страх просто має великі очі».

Що стосується іншого українського спеціаліста, Еріка Наймана, то, коли йому довелося відповідати на запитання щодо можливих заворушень, він був навіть лаконічнішим: «Я в це не вірю. Можливо, той чи інший бізнесмен організовуватиме демонстрації працівників своїх фірм, але українці зараз не схильні до протестів. Повторення Майдану є малоймовірним».

Іншим вартим окремої відзнаки «українським» матеріалом західної преси є повідомлення чеської газети MF Dnes про остаточне звільнення українського заробітчанина Володимира Щерби, про жахливий за своєю халатністю перший судовий процес проти якого ми вже нещодавно писав. Розповідаючи про те, що Щерба зараз збирається додому і що його чеський адвокат вимагатиме компенсації за два роки тюремного ув’язнення свого клієнта, видання також писало: «Конституційний Суд раніше зазначив, що поліція і суди часто неналежно підходять до справ, у яких фігурують закордонні робітники, бездомні і люди з «маргіналізованих груп». Згідно із ним, це неприпустимо і не підлягає виправданню». Таким чином, ми бачимо, як хоча б на найвищому щаблі чеського правосуддя хтось нарешті став на захист українських заробітчан.

Завершимо ж на більш легкій ноті, яка прозвучала у недільному випуску The Times. Тамтешній експерт з туризму Річард Ґрін зробив ось таку рекламу Укрзалізниці: «Подорожі на поїзді в Україні є найбільш цікавим, безпечним і доступним способом подорожувати між головними містами». При цьому містер Ґрін явно має особистий досвід таких подорожей, бо про усі можливі нюанси розповідав довго і детально – навіть Джеймс Марсон із The Guardian не зміг би підкопатися.

Так що доки британці лають наших політиків, вони хоча б предметно хвалять наших залізничників. А це вже – хоч щось.

Новини

26 Січня 2024

У минулому році турецькі металурги виробили 33,71 млн тонн сталі

В Україні завершили монтаж першої вітротурбіни

Уряд розробляє пільгові програми оренди житла для українців

На ЗАЕС може виникнути нова загроза ядерній безпеці

УЗ охоронятиме інфраструктуру за допомогою дронів

Попередньо всі держави ЄС погодили виділення 50 млрд євро Україні

Система бронювання працівників потребує якісного оновлення – Наталуха

Автогаз у мережах АЗС продовжує дешевшати

Вартість фрахту суден з портів Одеси продовжує падати 

США витратить 254 млн дол на декарбонізацію промисловості

Українська промисловість збільшує споживання електроенергії

УГД запустила в експлуатацію нову свердловину

Україна через потепління скоротила споживання електрики

Аграрний комітет Ради схвалив ліквідацію багатомільярдного корупційного ринку – Кисилевський

Tata Steel отримає від Лондону меншу допомогу на декарбонізацію у порівнянні з європейськими компаніями

Підприємства Ostchem збільшили виробництво міндобрив на 19,5% 

ВСІ НОВИНИ ⇢