Хто найбільше винен у владній кризі

Точка зору

Кажуть, що у владній кризі, яка стократ посилює для України згубні наслідки кризи світової, винні нинішні можновладці. Мовляв, у бійці за владу так взяли один одного за барки, що їм не до кризи і не до народу, котрий від цієї кризи потерпає. Справді, таки винуваті. Кажуть ще, копаючи глибше, що винні не просто нинішні можновладці, а вся еліта нації – політична і бізнесова. Мовляв, вона у нас гнилувата (на що є конкретні історичні пояснення), і тому веде націю до прірви. Справді, негарно пахне наша еліта. І веде якщо не прямо в прірву, то в той бік.

Більше узагальнених винуватців владної кризи не називають. Даремно. Є ще один, причому найбільший. Це наш улюблений, наймудріший, майже святий український народ (синонім – народ України), точніше – усі громадяни, котрі мають право голосу. Саме вони, точніше – їх стабільна більшість, постійно виявляє елементарну дурість, коли активно чи пасивно долучається до політичного процесу в країні.

І не все зводиться до загальної конституційної формули «народ – джерело влади». Влада погана, а, отже, і джерело виявилося, образно кажучи, не джерельно чистим. І крапка. На жаль, вистачає і конкретики.

Ніхто не заперечує, що в українській публічній політиці аж буяє популізм, тобто він є всеосяжним, грубим і примітивним. Але ж це неспростовний доказ того, що народ його «хаває»! Це від великого розуму?

Черновецький просто довів український політичний популізм до абсолюту, тобто до такого абсурду, що навіть наш пересічний виборець нарешті, здається, докумекав, кого він двічі обрав мером столиці. Зауважимо, йдеться про киян, про столичних мешканців, котрих небезпідставно вважають і справді найрозумнішими й найосвіченішими виборцями в країні. Скажете, Черновецького обрали «любі бабусі», яких меншість і які справді ладні голосувати «за гречку»? По-перше, не лише бабусі голосували за нього, а, по-друге, де в цей час були «не-бабусі», котрих більшість? Вони вчинили «дуже розумно»: не прийшли на вибори. І ще невідомо, що більше допомогло Черновецькому всістися в крісло столичного голови – дурість бабусь чи «розум» усіх інших.

Те, заради чого мільйони стояли на Майдані – не справдилося. Хай не всі, але більшість майданних обіцянок політиків так ними і залишилися. Це правда. І який висновок мав би зробити розумний виборець? Мене обдурили, отже я знову вийду на Майдан і вдруге у цих політиків «номер не пройде»!

А що вирішує наш виборець? Мене обдурили, отже я більше не піду на Майдан, і мене більше не обдурять! Це називається «на зло кондуктору». Це – мудрість?

Чому абсолютна більшість виборців, як одностайно стверджували соціологи, не підтримали ідею дострокових виборів до парламенту, які хотів провести Президент 7 грудня минулого року. Йдеться не про те, що ці вибори були оголошені з дотриманням усіх норм Конституції. Припустимо, народ не дуже розуміється на правових нормах (хоча це зайвий антидоказ його мудрості). Йдеться про звичайний здоровий глузд.

Якщо ти, народ, невдоволений владою, то ось вибори – йди та міняй цю владу. Тим більше, що економічна криза насунулася. Здоровий глузд мав би підказати, що саме тому, що криза, з протистоянням у владі треба якнайшвидше покінчити.

Замість цього народ прихильно сприйняв демагогію про шкідливість виборів під час кризи, про те, що краще гроші витратити на щось корисне (аж до роздати бідним) і про те, «що нічого не зміниться» (це взагалі дивовижне «роздвоєння особистості» – бажати змінити владу і вірити, що нічого не зміниться). На очах народу і під його оплески еліта похерила Конституцію (і продовжує це робити в питанні існування парламентської коаліції), а народ тепер має наслідки своє «мудрості»: владна криза як була, так і є, тільки ще гостріша. Криза лютує, а ми ж могли покінчити зі чварами у владі ще три місяці тому.

Чому нашому пересічному, тобто кількісно наймасовішому, виборцеві незрозумілі прості й чіткі істини, для опанування якими зовсім не обов’язкова університетська освіта?

За гостротою нинішніх проблем не будемо забувати, що в незалежній Україні політична криза – більш чи менш гостра – була завжди, оскільки останні сімнадцять років ми вперто вибираємо владу – найвищу і регіональну, – якою потім ми ж і невдоволені.

Ми обрали трьох Президентів – хто з них виправдав сподівання виборців? Ми обрали шість складів Верховної Ради – про котрий з них згадуємо з вдячністю?

До речі, ми, тобто виборці, усвідомлюємо, що погана Верховна Рада – наслідок насамперед нашої, виборця, дурості? Напевне, ні. Ми ж мудрі, всі кажуть, а дурні – це десь там.

Взагалі, це дуже по-нашому виходить: купуватися, як «лохи», на дешевий популізм політиків, голосувати «за гречку», не спромогтися за сімнадцять років жодного разу обрати справді нормальну вищу владу, а потім телефонувати на телевізійне ток-шоу і відповідати «ні» на питання «Чи вірите Ви у майбутнє України?» Причому, впевнений, жоден з тих, хто каже «ні» на подібне питання, щиро не вважає, що він особисто в чомусь винен. Це просто брудні політики його, наймудрішого, обдурили. Навіть не кожен визнає, що обдурили, виявляється, не вперше, точніше – що його дурять постійно, причому одним й тим самим примітивним прийомом – обіцянкою-цяцянкою.

Політики не хочуть вголос казати народу, що він не правий. Навпаки, постійно вигукують, що народ, мовляв, у нас дуже розумний, навіть мудрий, а за політиків мудріший – так це вже без сумнівів. Такі твердження вже давно перетворилися на обов’язковий ритуал, що його вітчизняний політик будь-якого рівня має справляти щораз, коли з’являється на публіці. А нині політики навіть лякають один одного мудрістю народу. Мовляв, давайте миритися, а то прийде народ і вижене усіх. Утім, «лякають» – це так, заради гарного слівця. Насправді такі заклики політики виголошують не один одному, а тому самому народу, щоб йому сподобатися. Іншими словами, щоб знову його обдурити… і владарювати далі. Мусимо визнати: народ знову «хаває», йому дуже подобається чуже патякання про його, народу, мудрість, і про те, що він здатний «вигнати усіх».

Зрозуміло, не всі українці дурні. Є й розумні. Тільки що з того?

Розумних – стабільно менше, а країна живе за рішеннями більшості. Демократія. Зрозуміло також, що означена народна дурість при такій гнилуватій еліті – це надовго. Однак це зовсім не означає, що з народом не треба говорити про його дурість. Не дивно, що мовчать політики. Такі неписані правила їхньої професії, які вони засвоїли, образно кажучи, з молоком матері. А всі інші? Політологи, журналісти, громадські діячі включно з тими, про кого кажуть «совість нації»? Хай політикам не можна, але всім іншим – можна і треба!

Розмова буде довгою і неприємною. Навіть дуже неприємною. Але без неї українці мудрішими не стануть.

Новини

26 Січня 2024

У минулому році турецькі металурги виробили 33,71 млн тонн сталі

В Україні завершили монтаж першої вітротурбіни

Уряд розробляє пільгові програми оренди житла для українців

На ЗАЕС може виникнути нова загроза ядерній безпеці

УЗ охоронятиме інфраструктуру за допомогою дронів

Попередньо всі держави ЄС погодили виділення 50 млрд євро Україні

Система бронювання працівників потребує якісного оновлення – Наталуха

Автогаз у мережах АЗС продовжує дешевшати

Вартість фрахту суден з портів Одеси продовжує падати 

США витратить 254 млн дол на декарбонізацію промисловості

Українська промисловість збільшує споживання електроенергії

УГД запустила в експлуатацію нову свердловину

Україна через потепління скоротила споживання електрики

Аграрний комітет Ради схвалив ліквідацію багатомільярдного корупційного ринку – Кисилевський

Tata Steel отримає від Лондону меншу допомогу на декарбонізацію у порівнянні з європейськими компаніями

Підприємства Ostchem збільшили виробництво міндобрив на 19,5% 

ВСІ НОВИНИ ⇢