Захід боїться, що Україна і Росія знову воюватимуть

«Любовний трикутник» Україна-Росія-Захід на цьому тижні опинився у самому центрі уваги західної преси. До вже традиційних приводів поговорити про непрості взаємини цієї геополітичної трійці додався ще й демарш росіян на інвестиційній конференції у Брюсселі.

Знову Росія, знову газ

Демонстративне незадоволення росіян підписаною на початку тижня між Україною та ЄС декларацією про модернізацію української ГТС змусив багатьох на Заході повноцінно повернутися до теми «російської сфери впливу» і «газової зброї».

Марі Жиґо із французького видання Le Monde, за якою навіть у сам розпал російсько-української «газової війни» не помічалося особливого бажання критикувати Росію, на цей раз відкрито писала, що для Кремля «газ і нафта замінили ядерні ракети часів «холодної війни». При цьому незадоволення росіян було для неї цілком зрозумілим: співпраця між ЄС та Україною у справі модернізації нашої ГТС може поставити хрест на набагато дорожчих проектах Nord Stream і South Stream. «Росія лютуватиме», – писала Жиґо, помічаючи перші ознаки російського гніву у раптовому скасуванні зустрічі Путін-Тимошенко.

«Росія боїться, що цей хід [підписання декларації] підірве її амбіції контролювати енергетику в Європі від джерела аж до пункту призначення»,

– вторив британський The Daily Telegraph, підкреслюючи, що своєю погрозою «переглянути відносини із ЄС» Путін створив не найкращу атмосферу напередодні саміту «Великої двадцятки».

Для Анджея Кубліка із Gazeta Wyborcza «нервова реакція» Росії на декларацію знову ясно показала, що для Москви важливе не раціональне вирішення транзитних спорів, а втримання України у своїй сфері впливу. «Коли ЄС зробив жест проти цих претензій, Москва одразу ж показала зуби», – підмічав поляк.

Чеський посол з енергетичної безпеки Вацлав Бартушька у своєму міні-інтерв’ю по гарячих слідах для місцевого видання Lidove Noviny сказав, що може зрозуміти переживання росіян, проте Україна – самостійна держава, яка може робити усе, що хоче. «Ми кажемо це дуже ввічливо, але й дуже рішуче», – підкреслив чеський дипломат.

Водночас він, як і деякі інші західні аналітики, висловив побоювання, що

брюссельський демарш Росії може бути сигналом про бойову готовність перед відновленням «газової війни» між Києвом та Москвою.

Проте навіть у якості головуючої у ЄС держави Чехія, на думку Бартушьки, нічого не може зробити для покращення «газових стосунків» між двома столицями.

Шлях до НАТО і до грошей МВФ

Прагнення України до продовження співпраці із МВФ та до залучення у структури Північноатлантичного Альянсу також викликали інтерес західних аналітиків, хоч він і не був настільки загальним, як у попередньому випадку.
Так, британський The Guardian розмірковував: чи «Велика вісімка», що так помітно прагне посилити МВФ і його «невдалу політику зразка ХІХ сторіччя» у той час, коли Україна так сильно потребує від Фонду допомоги, не виказує цим самим своє бажання віддати нашу державу на поталу Росії?

Не надто просторий, та від цього не менш глибокий аналіз співпраці України і МВФ опублікувала на цьому тижні міжнародна консалтингова фірма Oxford Analytica. Тамтешні фахівці зосередилися на розгляді тих кроків, до яких наша держава вдається заради отримання наступного траншу, і відзначили, що ці кроки підняли низку запитань щодо передбачуваності, раціональності і ефективності політики уряду Юлії Тимошенко.

По-перше, оксфордські аналітики висловили невпевненість у тому, що реформи, до яких уряд вдався заради грошей МВФ, взагалі можуть гарантувати Україні наступний транш кредиту. Та навіть якщо це й справді так, то «вражаюча гнучкість політики» українських можновладців, яка місцями призвела аж до повороту їхніх попередніх ініціатив на 180 градусів, може викликати сумніви, що українська влада взагалі знає, що робити з кризою у своїй країні.

«Разом із тривалою політичною нестабільністю, ці швидкі зміни політики можуть лише посилити враження, що Україна – непередбачувана і хаотична», – висновували у Oxford Analytica.

У той же час позитивний сигнал Україна отримала на іншому західному фронті – євроатлантичному.

Засновник Французького Інституту Міжнародних Відносин і один із найбільших сучасних авторитетів у своїй царині Тьєрі де Монбріяль, даючи інтерв’ю для Gazeta Wyborcza, запропонував доволі рідкісну на Заході точку зору: розділити євроатлантичні амбіції Грузії та Україні – адже, як правило, питання про взаємини НАТО із цими двома державами сприймаються «у пакеті».

На погляд де Монбріяля, Грузія завжди знаходилася поза межами Європи, і Захід та США обмежені у можливості їй допомагати, та й саме питання про членство Грузії в Альянсі видається йому «фальшивим». «Україна – зовсім інша справа, бо її місце – в Європі», – наголошував фахівець, водночас даючи зрозуміти, що наша держава насамперед сама повинна визначитися, чого хоче, і лише тоді Захід і НАТО зможуть їй «відповісти на її запитання».

Україна і Чехія: активізація взаємовідносин

Серед менш масштабних гілок зовнішніх відносин України, на які звернула увагу західна преса, варто виділити відносини між нашою державою та Чеською Республікою, наповнені на цьому тижні не лише державним візитом Віктора Ющенка, а й численними подіями другого плану.

Щодо візиту українського президента, то якогось особливого резонансу у Чехії він не мав.

Нечисленні публікації, присвячені цій події, серед яких можна виділити невелику статтю у газеті Lidove Noviny, обмежувалися коротким висвітленням традиційних тем: євроінтеграційних прагнень України та її транзитну роль у газових справах. З нагоди приїзду Ющенка чеські журналісти також нагадували, що програма ЄС «Східне партнерство» є одним із пріоритетів їхньої країни під час головування у Євросоюзі.

Водночас у тому ж самому виданні з’явилася колонка місцевого публіциста Мартіна Вайсса, у якій той гостро критикував колишнього прем’єра Мілоша Земана за його виступ на нещодавніх урочистостях з приводу десятиріччя членства ЧР у НАТО (про цю скандальну промову ми писали два тижні тому). Щоправда, більше обурення Земан викликав не своїм спротивом бажанню України увійти до Альянсу, а фразою про те, що Саакашвілі захоплюється Сталіном. Вважаючи, що колишній глава чеського уряду занадто багато спілкується зі своїми російськими друзями, Вайсс назвав «ганьбою те, що ця людина досі має в цій державі хоч найменший вплив».

Також на цьому тижні у нижній палаті чеського парламенту прозвучало відлуння короткого спільного чесько-українського минулого. Місцеві депутати вирішили, що чеські громадяни (або їх рідні), яких вигнали із Підкарпатської України після того, як Чехословаччина втратила цю територію у 1938 році, матимуть право на грошову «компенсацію збитків». Колишніх підкарпатських українців або їх прямих нащадків у ЧР сьогодні має бути біля чотирьохсот, і усі вони зможуть отримати суму, що не перевищує 2 мільйонів чеських крон (близько ста тисяч доларів США) – повідомила газета MF Dnes.