Уряд пожертвує економікою заради хіміків і металургів?

Більше року тому Україна розпочала офіційні переговори з Європейським Союзом щодо створення Зони вільної торгівлі (ЗВТ). Хоча вони тривали ще з 1999 року, тільки називались неофіційними консультаціями.

В четвер представники бізнесових кіл зібралися на круглий стіл, щоб подумати, куди ж ці переговори заведуть їхні галузі. Захід організувала Конфедерація роботодавців Україні, щоб зібрати пропозиції від різних галузей – чого вони, мовляв, хочуть від ЗВТ – і все разом передати Міністерству економіки.

"У нас сьогодні багато замін, багато заступників приїхало, тому що хтось вилетів до Цюріха, до Брюсселя, хтось до Бердичева, а хтось – блокувати Раду", – намагався пожвавити атмосферу модератор – відомий телеведучий.

Дехто з учасників досі потирав місця, болісно пришиблені після вступу до Світової організації торгівлі. Як відомо, тяжко стало вітчизняним цукровикам та автомобілебудівникам.

А зона вільної торгівлі – це не більше, не менше, а приєднання України до внутрішнього ринку ЄС. Тобто, вітчизняні підприємства зможуть продавати товар по всіх закутках Євросоюзу, але і на нашому власному ринку їм доведеться конкурувати з панєвропейськими корпораціями.

"Ідея не в тому, щоб знизити взаємно тарифи. Тарифи самі собою впадуть, головне – прибрати нетарифні обмеження", – пояснив на круглому столі член переговорної групи, що займається зоною вільної торгівлі, представник Міністерства закордонних справ Павло Клімкін.

Однозначною вигодою це обернеться лише для традиційних експортно орієнтованих галузей, які вивозять з України низькотехнологічну продукцію. Решті компаній доведеться добре ворушити мізками, щоб зробити свій товар конкурентоспроможним. А це передбачає і дієвий бренд, і енергозберігаючі технології, які зменшують собівартість, і сучасний менеджмент.

Більшість опитаних підприємців ставляться до ЗВТ досить сміливо, адже в Україні – дешева робоча сила, і західні компанії зможуть переносити сюди частину виробництва. Але, скажімо, аграріям, які звикли випускати неякісну продукцію, та й то за підтримки держави, в цій конкуренції не втриматися.

"Ви ж розумієте, що уряд повинен буде чимось пожертвувати, щоб виторгувати преференції для інших галузей", – нагадав директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураківський.

За останній рік стало очевидним, що уряд на переговорах з ЄС догоджає металургам та хімікам, що прагнуть будь-що наростити експорт, а також намагається першим ділом влитися в європейський ринок газу та електроенергії для того, щоб зробити ціни на них справді ринковими. А всі інші галузі мають думати, як у таких умовах вижити.

Скажімо, представник Аграрної конфедерації Олександр Ярославський розповів, що з країнами ЄС у нас і зараз не дуже вдалий варіант співпраці: Україна вивозить сільськогосподарську сировину, а завозить готову харчову продукцію. З приєднанням до зони вільної торгівлі ця тенденція може тільки поглибитися.

"Критикуйте більше уряд! Ми ж тут зібралися, щоб почути ваші конкретні пропозиції щодо переговорів, які лише ви можете сформулювати", – розпинався ведучий.

Але представники галузевих асоціацій ентузіазму не відчували. Речники аграрного, туристичного бізнесу, легкої промисловості обмежилися тим, що звично хвалилися своїми успіхами або скаржилися, що уряд не чує їхніх пропозицій.

"Ми бачимо, що бізнес сприймає зону вільної торгівлі суто як політику. А політики, навпаки, ставляться до неї, суто як до економічної проблеми", – підсумував представник Конфедерації роботодавців Олексій Мірошниченко. Мовляв, європейські бізнесмени самі замовляють аналітичні дослідження на цю тему, а українські не завжди навіть відповідають на анкети.

І з того часу суперечка точилася вже переважно між політиками.

"Є вже такі народні умільці, навіть не розібравшись, яка може бути реальна зона вільної торгівлі між Україною та ЄС, уже пропонують поглиблену зону, зону вільної торгівлі плюс", – обурювався Володимир Щелкунов, президент Українського національного комітету Міжнародної промислової палати.

За його словами, у світі не існує навіть класичних зон вільної торгівлі, описаних у підручниках з економіки. Кожна країна знаходить шлях для якогось протекціонізму. "А ви кажете, що ви розумніші за інших, і зробите особливу зону", – звертався він, натякаючи на Міністерство економіки.

Заступник керівника цього відомства Віктор Пантелєєнко мусив пояснювати, що європейська зона вільної торгівлі передбачає лише об'єднання товарних ринків, а вони під поглибленням зони розуміють іще й вільний рух послуг, робочої сили та інвестицій.

Тобто, це допоможе тим самим турфірмам, які вже розробляють загальноукраїнський бренд, допоможе заробітчанам. І, нарешті, інвестори зможуть без перешкод як вливати гроші в Україну, так і викачувати їх звідси, коли настане чергова криза.

"А чому ІСД та СКМ інвестували кошти в закордонні заводи, коли нам інвестиції були настільки потрібні? Тому, що реальні реформи у нас припинилися 2003 року. Не можна інвестувати в країну з такою судовою або податковою системою", – не витримав Роман Шпек, багаторічний голова місії України при Європейському Союзі, а нині співробітник "Альфа-банку".

Він закликав подумати спочатку про українські недоліки, з якими вільної торгівлі нам не побачити. Але Павло Клімкін, як представник МЗС, був дипломатично сповнений оптимізму.

"Те, що ми пропонуємо, для ЄС – важливий експеримент. Такого вони не робили ні з ким і ніколи", – виголошував він.

В його уявленні, альтернативи ЗВТ просто немає: якщо ми не вийдемо на ринок ЄС, то свій втратимо в будь-якому разі. Та й чутки про те, що так ми посваримося з Росією – перебільшені. Представники бізнесу Росіїї завжди будуть інвестувати до країн з європейським рівнем економіки, як зараз інвестує до Польщі та Словаччини, переконаний дипломат.

Круглий стіл показав, яка прірва між поглядами на зону вільної торгівлі та інтересами в політиків та бізнесменів, у дипломатів та "економічних експертів". Ця тема дискутується набагато менше, ніж приєднання до ВТО: в ній менше підстав для спекуляцій. Але наслідки в неї можуть бути набагато вагоміші.