Обрання президента в парламенті – спроба замкнути коло влади

Презентація ідеї двохпалатного парламенту, яку провів Віктор Ющенко у Верховній Раді під час свого традиційного звернення, вкрай "розчулила" народних депутатів. Настільки, що вони наступного ж дня, з нечуваною одностайністю, призначили президентські вибори на жовтень поточного року, аж на три місяці раніше строку.

Таким самим одностайним стало нерозуміння – навіщо взагалі, і чому саме тепер Ющенко відродив ідею, яку за часів Кучми нещадно критикував, вважаючи сценарієм розколу країни?

Логіка в ініціативах глави держави, звичайно, є – двохпалатний парламент підвищує рівень територіального представництва та збільшує персональну відповідальності депутатів перед виборцем.

Але й спільна особиста мотивація у діях і нинішнього, і попереднього президентів помітна неозброєним оком. Утворення Сенату, наділеного серйозними повноваженнями, виглядає, як спроба забезпечити комфортне політичне майбутнє (адже пропонується довічна присутність у Вищій палаті всіх колишніх президентів) у колі "близьких та рідних".

Втім, недоліків у президентському проекті і без цього вистачає. Це і ускладнення процедури прийняття законів (які мають пройти обидві палати парламенту), і збереження потенційної лінії конфлікту "президент-прем’єр", і ускладнення процедури імпічменту тощо.

Але найголовніше те, що враховуючи рівень підтримки Ющенка і в суспільстві, і в ВР, проект заздалегідь був приречений на поразку, і не розуміти цього в президентському оточенні не могли.

Тому раптове захоплення ідеєю двохпалатного парламенту більше скидається на спробу зіграти на випередження та відвести небезпечну дискусію навколо конституційних змін, пропонованих ПР і БЮТ, в альтернативне річище.

Причини для проведення конституційних змін, звичайно, є – довготривала неспроможність гілок влади до взаємодії, політичні міжусобиці лише поглиблюють фінансову та економічну кризу, а привид соціального вибуху вже давно ходить під вікнами владних інституцій. Інша річ – якою має бути сутність цих змін.

Проект змін до Конституції, підготований депутатами від БЮТ і ПР, передбачає перехід до парламентсько-президентської республіки з опцією виборів президента в парламенті. Ця ідея, згідно соціологічних опитувань, вкрай непопулярна в країні – більше 80% населення України її не підтримує.

Тому політики мають розуміти, що відміна прямих президентських виборів та зменшення ролі голови держави, без сумніву, наштовхнеться на спротив у суспільстві. Втім, незважаючи на громадську думку, в обох політичних силах є бажаючі йти до кінця.

І не треба бути провидцем, щоб побачити в намірах потенційної мегакоаліції БЮТ та ПР бажання не лише розрубати Гордіїв вузол конфлікту Кабміну та Банкової, а й створити замкнуте владне коло, "монопольку", яка на довгі роки отримає під свій контроль всю владу в країні.

Конституція з кулуарів

Останнім часом найбільше зацікавлення змінами до Конституції і, зокрема, виборами президента в парламенті, виказували депутати з Партії Регіонів. За словами одного з головних прихильників трансформації Основного закону, Андрія Клюєва, проект вже готовий на 90%.

В той же час, для завершення політичної реформи треба мати в розпорядженні триста й більше голосів у парламенті. Зібрати таку кількість голосів можуть лише ПР і БЮТ.

Клюєв вважає, що внести зміни в Конституцію реально до виборів президента. На його думку, якщо в квітні пройде перше голосування, Конституційний суд затвердить рішення відносно законопроекту вже в червні-липні, а в вересні ВР вже зможе прийняти остаточне рішення.

В той же час серед регіоналів побутує думка, що проводити Всенародний референдум з цього питання непотрібно. Хоча, згідно Конституції, питання про вибори президента в парламенті, необхідно виносити на затвердження всеукраїнського референдуму, оскільки мова йде про зміну самого принципу виборів.

Щоправда, зі стану регіоналів постійно чути нарікання на те, що з Тимошенко вкрай складно домовлятися. Як висловився Олександр Лавринович, "через бажання прем’єра зберегти назавжди посаду голови уряду і оволодіти за допомогою конституційних змін всією повнотою влади в державі".

Головні речники БЮТ не дуже поспішають коментувати тему своєї співпраці з регіоналами, більше того, всіляко намагаються відхреститися від теми консультацій між політичними силами, які, за повідомленнями ЗМІ, відбувалися протягом тривалого часу.

Приміром, "найрегіональніший" політик з оточення Тимошенко, Андрій Портнов, взагалі відкидає можливість внесення змін до Конституції в найближчі роки (хоча якраз його з Лавриновичем законопроект про двотурові вибори в парламент з подачі МЗС розглядають експерти Ради Європи).

Сама ж Тимошенко акцентувала увагу на тому, що ведуться лише дебати щодо внесення можливих поправок у Конституцію. З іншого боку, той факт, що Тимошенко не поспішає заявляти про свою участь у президентських виборах, може свідчити про те, що на впровадження змін до Конституції вона серйозно розраховує.

Потрібен лише час на переговори і розуміння, яка посада внаслідок реформи, стане ключовою і такою, за яку, згідно девізу БЮТ, "варто боротися".

Не варто забувати й про те, що економічна криза відібрала у Тимошенко значні відсотки народної підтримки. У поточному році прориву у боротьбі з кризою чекають тільки хронічні оптимісти, більше того, балансуючи на грані можливого дефолту і, як наслідок, соціального вибуху, Тимошенко може вперше в житті отримати персональну нищівну поразку на кшталт тернопільскої.

Тому можна впевнено прогнозувати, що консультації, навіть у вигляді таємних переговорів, будуть тривати.

Певний час в українському політикумі ширились чутки, що спільна поїздка Юлії Тимошенко з Віктором Ющенко до Брюсселю (де президент розщедрився і позичив прем’єру власну ручку для підписання угоди з ЄС) може порушити плани стосовно внесення змін до Конституції. Нібито відносини між прем’єром і президентом потеплішали, тому антипрезидентські ініціативи голови уряду на певний час будуть "заморожені".

Можливо саме з кулуарними труднощами у відносинах пов’язано те, що Янукович в ефірі одного з українських телеканалів нещодавно чітко заявив – президента воліє обирати всенародно. Іншим поясненням розбіжностей у поглядах лідера партії з іншими впливовими регіоналами є те, що в самій партії немає спільної позиції стосовно цього питання.

Зважаючи на значне падіння рейтингів Тимошенко, Янукович небезпідставно сподівається здобути перемогу на загальнонародних виборах. Тим показовіше виглядав "момент істини", коли Януковичу "підсунули свиню" у вигляді провального, з точки зору масовості, старту загальнонаціональної протестної кампанії.

Не виключено, що регіонали, орієнтовані на БЮТ, прагнуть показати Януковичу: народні рейтинги – річ дуже ненадійна, осідлати хвилю народного гніву буде вкрай важко, а отже прийшов час забувати образи і ділити владу шляхом компромісів.

До чого призведуть вибори президента в парламенті?

Отже, танці політичних шаманів навколо теми "парламентського" президента продовжуються. Прихильники парламентської республіки полюбляють наводити приклади успішного функціонування такого устрою в розвинутих європейських країнах.

Але треба визнати, що багаторічний досвід парламентських демократій Заходу в Україні вмонтувати важко. І мабуть не одне покоління політиків має змінитися при владі, щоб подібна система нарешті успішно спрацювала у нашій країні.

В той же час, маємо цілий набір об’єктивно негативних наслідків можливого рішення щодо обрання голови держави в Верховній Раді:

Виборця буде практично відсторонено від обрання голови держави, а його основні конституційні права порушено. Враховуючи рівень недовіри до парламенту і парламентських сил, ця недовіра автоматично поширюватиметься і на президента. І вона буде апріорною, незалежно від фігури, якій пощастить стати компромісним кандидатом.

У зв’язку з високим рівнем політичної корупції (якщо дострокові парламентські вибори не відбудуться, це означатиме відсутність змін у особовому складі нинішньої ВР), вибори президента можуть перетворитися в несамовите протистояння між політичними силами (чи навпаки – в довгу і виснажливу кулуарну гру на зразок коаліціади), як і при обранні прем’єра чи спікера з заступниками.

Президент буде надто залежним від політичних сил, а відповідно й від ФПГ, які виступають їхніми спонсорами.

Впливовість президентської посади може бути остаточно нівельована, оскільки залежатиме лише від результату торгів між партіями. Кому потрібно, щоб головою держави, хоча б і формальним, був не моральний авторитет нації, а "технічний президент", який просто всіх влаштовує?

Така конституційна норма стане гальмівним механізмом з точки зору оновлення українського політикуму. Саме великі партії неодноразово проголошували бажання підняти планку для проходження в парламент до 7%.

Якщо конституційні зміни пройдуть в такому вигляді, то відсікти так звані маленькі партії буде лише питанням часу. Таким чином, нові політичні лідери зможуть рости лише в "панівних" партіях.

Згідно одного з пунктів пропонованих змін до Конституції, переможці виборів мають отримати 226 місць (більшість) у ВР, незважаючи на реальний рівень підтримки у суспільстві. Це можна розцінювати лише як пряму спробу викривлення народного волевиявлення. Чому партія, що отримала приміром 20% голосів, має претендувати на 50+%?

Навіть обмеження повноважень президента, не змінює взаємозалежність "тріади" прийняття рішень – Кабінету Міністрів, РНБО і Секретаріату президента. Що з високою ймовірністю гарантує продовження конфліктів.

Вибори в Україні перетворилися в справжню сезонну галузь народного господарства, на кшталт збирання апельсинів у Греції, з тисячами робочих місць і непоганими заробітками. Відміна президентських виборів в нинішніх умовах – це ще один привід для невдоволення громади.

Втім, головний парадокс пропонованої системи виборів глави держави полягає у тому, що таку модель держуправління хочуть задіяти в умовах, коли українська політика цілком і повністю базується не на ідеологічних, а "лідерських проектах". Ні в БЮТ, крім Тимошенко, ні в ПР, крім Януковича, немає знакових фігур, які б мали достатній рівень авторитету, щоб очолити країну.

Враховуючи характерні особливості цих політиків, залежність парламенту від, приміром, президента Тимошенко може згодом стати більшою. Відомо, що лідер БЮТ схильна до авторитарних моделей в управлінні, тому коло влади ("ви обираєте мене, я обираю вас") може бути замкнуте надовго, в тому числі, й за рахунок нового перерозподілу владних повноважень.

Сильний президент=швидкий вихід з кризи?

Більшість експертів погоджується с думкою, що діюча Конституція об’єктивно провокує конфлікт між президентом і прем’єром. Протистояння особистостей через власні амбіції та вузькопартійні інтереси руйнує країну.

В той же час, соціологічні опитування підтверджують – суспільство все більше очікує на появу сильної руки, людини, особисті якості і авторитет якої зможуть якнайшвидше витягти країну з кризового болота.

Зрозуміло, що такий кредит довіри лідер нації може завоювати лише на всенародних виборах, отримавши при цьому як значні повноваження, так і велику відповідальність. Варіант централізації зусиль по подоланню кризи в одних руках виглядає набагато перспективнішим, ніж постійні змагання за владу та фінансові потоки між різнокольоровими політичними силами з непомірними амбіціями.

Таку ідею підтримує цілий ряд українських політиків: Володимир Литвин, Ігор Кріль, Володимир Яворівський, Олег Тягнибок, Станіслав Ніколаєнко, але найповніше вона систематизована в пропозиціях конституційних змін від лідера "Громадянської позиції" Анатолія Гриценка.

На думку Гриценка, президент має бути не лише керівником держави і главою виконавчої влади, а й сам має формувати і очолювати Кабінет Міністрів. Він сам оголошує склад уряду, що не потребує довготривалих коаліційних переговорів, які можуть точитися місяцями.

Програму уряду також не потрібно затверджувати в парламенті – це та програма президента, яку вже підтримали виборці. Як керівник уряду президент повністю відповідальний за його дії.

Зрозуміло, що для запобігання спробам узурпації влади мають бути реальні запобіжники, надійна система стримування і контролю.

В пропозиціях Анатолія Гриценка, зокрема, пропонується обмежити недоторканість президента, поставивши його в один ряд з народними депутатами і суддями, спростити процедуру імпічменту (2/3, а не 3/4 парламенту, як передбачено сьогодні.), та надати ВР право простою більшістю у 226 голосів оголошувати референдум щодо недовіри президентові (і навпаки – президент може оголосити референдум стосовно недовіри парламенту).

Крім того, передбачається механізм подвійної відповідальності – незалежно від того, хто оголошує референдум недовіри, до бюлетеню включаються питання про довіру обом владним інституціям. Але референдум (щоб запобігти зловживанню) можна оголошувати лише раз протягом однієї каденції.

Очевидний позитивний момент такого варіанту змін до Конституції – усунення лінії конфлікту "президент-прем’єр", задоволення суспільних очікувань щодо сильної та ефективної влади, можливість подолати тотальний безлад в країні в найкоротші строки завдяки припиненню політичних чвар і відновленню функціонування держави, як системи.

Натомість зберігаються всі демократичні механізми волевиявлення, посилюється контроль за владними інституціями та взаємний контроль між законодавчою та виконавчою гілками влади.