Агробізнес і влада: навіки разом?

За даними моніторингу Інституту соціології НАНУ, у 1994 році негативно до інституту приватної власності на землю ставилось 26,8% українців, а у 2008 році – вже 52,1%, тобто удвічі більше.

В Україні поки відсутнє право приватної власності на землі сільськогосподарського призначення, тому найбільші гравці ринку контролюють угіддя шляхом довгострокових договорів оренди.

Щорічне продовження Верховною Радою мораторію на продаж угідь плутає плани найбільшим гравцям аграрного ринку та потенційним іноземним інвесторам, які тільки й чекають на старт великої приватизації.

Втім, світова фінансова криза так чи інакше сплутала карти найбільшим власникам землі, які чекали її подальшого подорожчання.

За даними аналітичного звіту The Wealth Report 2009, укладеного британськими компаніями, в Україні на початку 2008 року договори оренди на 2-20 років продавалися за ціною до 1 тисячі доларів за гектар. Тепер ціна обвалилася на 75% до 250 доларів за гектар.

Тимчасом в інших країнах, за винятком Бразилії, земля суттєво не подешевшала.

У Польщі гектар ріллі коштує 4 800 євро, у Румунії – 3 500 євро, у Росії – 800 доларів, у Бразилії – 200 доларів. За оцінками інвестиційної компанії "Сократ", середня ціна гектара землі в Україні після зняття мораторію становитиме 500-1000 доларів.

Всього орних земель в країні – 31,5 мільйона га, або 53% від загальної площі держави. При цьому, за даними Держінспекції з контролю та використання земель, близько 75% української ріллі вже перебуває у приватній власності.

Чиїми стали поля

Найбільші лобісти АПК, а також теперішні та майбутні власники українських земель, так чи інакше мають стосунок до владних структур.

Зокрема, міністра аграрної політики Юрія Мельника та керівника Державного управління справами Ігоря Тарасюка називають лоббістами "Миронівського хлібопродукту", ТМ "Наша Ряба".

Сьогодні це один з найбільших агропромислових комплексів України, до складу якого входить 20 підприємств по всій Україні. В одному з інтерв'ю Тарасюк розповів, що володіє акціями компанії, але віддав їх в управління.

АПК є одним з головних напрямків бізнесу для голови Ради НБУ Петра Порошенка. Основні профільні активи – компанія "Агропродінвест" та корпорація Roshen.

До сфери впливу підприємця також входить кілька цукрових заводів, головним чином у Вінницькій області. За словами Порошенка, всі його активи перебувають у фонді, яким керує незалежна інвестиційна компанія.

Агропромисловим бізнесом вирішив зайнятися й екс-банкір, радник прем'єр-міністра Сергій Тігіпко. Разом з неназваним іноземним інвестфондом він має намір вкласти 80 мільйонів доларів у створення сільськогосподарської фірми.

Під майбутню компанію він з партнерами 2008 року орендував понад 30 тисяч гектарів землі. У планах – концентрація 200 тисяч гектарів. Крім того, Тігіпко допускає придбання кількох птахофабрик.

Партія Регіонів

Традиційними представниками галузі можна назвати Тетяну Засуху, дружину колишнього губернатора Київщини, та Павла Сулковського, члена парламентського комітету з питань аграрної політики та земельних відносин. Свого часу останній перейшов у фракцію ПР з "Нашої України".

Аграрне лобі Партії Регіонів також представлене іншим депутатом-перебіжчиком, цього разу з БЮТ, Михайлом Зубцем.

Вагомий бізнес в секторі переробки зернових та масляних культур є у донецького олігарха Олександра Лєщинського. Також варто згадати екс-голову спостережної ради Миколаївського комбінату хлібопродуктів Юлію Новикову.

Безперечно, лобіює інтереси аграрного бізнесу і колишній віце-прем'єр з питань АПК Віктор Слаута. Класичним землевласником від Партії Регіонів є Юхим Звягільський – власник агрофірми "Шахтар" володіє 60 тисячами га землі.

Партія Регіонів має землевласників не тільки у Верховній раді, але й на місцях.

Так, голова Севастопольської міської держадміністрації Сергій Куніцин нещодавно заявив, що регіонали отримали не тільки "Золотий пляж", але й 19 тисяч га лісових угідь, 50 га землі у Балаклаві, 4 га на березі Балаклавської бухти та землю "Золотої балки".

БЮТ

Переважна більшість великих землевласників в Україні зосереджена у Блоці Юлії Тимошенко.

За інформацією видання proUA, до складу аграрного лобі БЮТ входить група Богдана Губського – Валерій Писаренко, Ігор Савченко та Сергій Осика.

До обрання депутатом Савченко очолював Київський науково-дослідний інститут землеустрою – ця установа контролювала законність операцій з землею. Осика ж фактично контролює більшість у Київській обласній раді.

Губського, одного із співзасновників СДПУ(о), а нині представника БЮТ, називають рекордсменом серед латифундистів. Його ім'я пов'язують з численними земельними скандалами та рейдерством.

Опоненти Губського звинувачують його в купівлі у селян десятків тисяч сертифікатів на землю у декількох районах Київської області.

Представники НУНС подейкують, що Губський навіть почав призначати у регіонах своїх представників на посади керівників місцевих відділень Держкомзему.

У Львівській області скандал виник через те, що на цю посаду Губський висунув представника компартії.

Особливо гучним був конфлікт навколо будівництва у межах міста Фастова Київської області заводу всесвітньо відомої фірми Knauf. У забудовника були на руках угоди на використання землі на 49 років та дозволи відповідних служб. Тим не менш, це не завадило втрутитись Губському.

За заявами мера міста Володимира Тимофєєва, представники Губського пропонували йому суттєву винагороду в обмін на договір довгострокової оренди на 1,5 тисячі га землі у межах міста. Після відмови лунали погрози та вимоги "відкатів" за будівництво.

Місто ледь не втратило стратегічного інвестора, який все ж призупинив інвестиційну програму до 2012 року у зв'язку із фінансовою кризою.

Про володіння Губського у Черкаській області ходять легенди. Кажуть, що великі території прибережної частини Кременчуцького водосховища повністю підконтрольні йому ще з часів Леоніда Кучми.

Нині увага депутата зосереджена на Київській області. Призначення на початку 2008 року на посаду керівника Державної агенції із земельних ресурсів Володимира Воєводіна, яке пролобіював Богдан Володимирович, дозволило останньому ще більше розширити свої володіння.

Варто також згадати креатуру Губського – депутата Валерія Писаренка, який виконує роль ключового спікера блоку. Його ім'я теж фігурує у фастівському конфлікті навколо будівництва заводу Knauf.

Не слід забувати й іншого бютівця – цукровиробника Євгена Суслова. Інтереси ж вітчизняних виробників соняшникової олії та експортерів зернових у блоці відстоює Андрій Веревський – засновник холдингу "Кернел Групп".

Впливовими аграрними лобістами від БЮТ є співвласник "Гаврилівських курчат" Євген Сігал та хлібний магнат Юрій Триндюк.

Неможливо не згадати також Сергія Буряка, голову ДПАУ, та його брата Олександра Буряка, народного депутата від БЮТ. Обидва вони близькі до агрокорпорації "Сварог Вест Груп".

Прикрашає аграрне лобі червоно-білих Іван Кириленко, що має значний досвід роботи у виконавчій владі у сфері АПК.

НУНС

На перший погляд, великі землевласники у цій фракції відсутні. Якщо ж придивитись пильніше, можна побачити Петра Ющенка, брата чинного президента.

Депутат, зокрема, є акціонером компаній "Слобода", "Сулла", "Хоружівка", "Житняк". Політичні опоненти також закидають йому наявність значних інтересів у сфері аграрних земель на Київщині.

Ще можна відзначити Олега Гуменюка та Михайла Полянчича, котрих пов'язують з компаніями-зернотрейдерами та хлібозаводами.

Блок Литвина

Блок Литвина політично позиціонує себе як захисник селян, тому в його лавах присутній не один великий український землевласник.

За даними інтернет-видання proUA, яскравим представником блоку, що виявив себе на ниві АПК, є Сергій Гриневецький, під контролем якого перебуває ряд елеваторів.

Із зернотрейдерами та переробниками зерна пов'язаний Олексій Гаркуша, який також володіє великою частиною курортної зони в Коблево.

Значну вагу в аграрному світі має і глава Шевченківської районної адміністрації столиці Віктор Пилипишин.

Також ціла низка депутатів від Блоку Литвина – Василь Шпак, Микола Шершун та Сергій Терещук – за часів Кучми займала різні керівні посади у сфері АПК.

Нарешті, сьогодні блок отримав одну з ключових "аграрних" посад. В кінці 2008 року за квотою Блоку Литвина уряд призначив Олега Кулініча головою Державної агенції із земельних ресурсів.

КПУ

З-поміж майже трьох десятків народних депутатів-комуністів до аграрних лобістів можна зарахувати Олександра Ткаченка, колишнього міністра сільського господарства, та голову селянського фермерського господарства "Марс" Марину Перестенко.

Окремо варто відзначити головного земельного лобіста КПУ регіонального штибу Леоніда Грача.

Він, за словами екс-віце-прем'єра Криму Андрія Сенченка в коментарі журналу "Експерт", разом з нинішнім головою міської адміністрації Севастополя Сергієм Куніциним долучився до дестабілізації роботи кримського центру земельного кадастру.

Грач та Куніцин, стверджує Сенченко, свідомо йшли на формування "чорного" ринку землі, оскільки воліли бути його головними операторами.

Сам Грач неодноразово заперечував своє відношення до земельної та іншої власності, проте замовчував власність своїх дітей – сина Олексія та доньку Тетяну.

Остання, зокрема, володіє аквапарком, фірма "Кримболгарюгсервіс", розташованим у Сімеїзі на землях Ялтинського гірсько-лісового заповідника.

Країна втратить село

Дискусії щодо вільного продажу аграрних земель вже давно стали розмінною монетою українських депутатів.

З-поміж двох важливих для себе сценаріїв – здобуття голосів виборців і приватизації підконтрольних земель – депутати досі вибирали перший.

Тож у випадку проведення одночасних виборів президента і парламенту та отримання п'ятирічних гарантій перебування при владі рілля, ймовірно, таки надійде у продаж.

Ціни, підкошені кризою, будуть низькими, а потенціал для зростання – значним.

Також не варто відкидати тиск західних інвесторів та урядів, які хотіли б контролювати головний посткризовий ресурс – землю.

Багато економістів стверджують, що посткризова економіка при оцінці національних валют має шанси повернутися до золотого стандарту, тому роль землі в системі економічних відносин буде лише зростати.

Які це матиме наслідки для України? На жаль, не надто втішні.

Вітчизняні олігархи радше перепродадуть землю західним інвесторам і покинуть Україну, ніж залишаться господарями. Власники паїв після їх продажу будуть або працювати за наймом або, отримавши на руки "шалені" кошти, придбають середні квартири у Києві і назавжди покинуть зубожілі регіони.

Держава ж втратить село як підґрунтя української ментальності, отримає ще більш урбанізований, некерований і голодний Київ. Так, саме голодний.

Аргентина теж свого часу пустила на власний ринок земель іноземних інвесторів. Незважаючи на рекордні врожаї, 2001 року вона опинилася на межі голоду, адже власники земель продавали всю продукцію за кордон – туди, де ціни були вищими.

І справді: навіщо продавати кілограм м'яса на внутрішньому ринку за 17 песо, коли його можна збути в Іспанії за 17 євро? Для довідки: євро дорівнює 3,5 песо.

У підсумку, внутрішні ціни в Аргентині піднялися до небувалих висот. В поєднані з високим рівнем безробіття та низькими зарплатами це призвело до голоду.

З економічної точки зору, земля, можливо, і має бути товаром. Втім, якість української еліти наштовхує на думку, що голодна Аргентина 2001 року здаватиметься раєм порівняно з Україною 2010 року.