Тимошенко спрацювала на 800

«Тимошенко помирилась із Путіним». Такі та приблизно такі заголовки заполонили сторінки українських газет та Інтернет-видань після візиту українського прем’єра до Москви 29 квітня.

Водночас російські ЗМІ вказують на невизначені результати переговорів двох прем’єрів та те, що після години і сорока хвилин переговорів тет-а-тет обоє співрозмовників не виглядали надто задоволеними.

Власне, різниця підходів помітна уже в тому, як трактують у двох країнах сам факт цих особистих переговорів, котрі взагалі-то не були передбачені протоколом.

В Україні вони зазвичай подаються у двох протилежних ключах: або як свідчення високого рівня довіри між Тимошенко й Путіним, тобто успішності «східної дипломатії» лідера БЮТ, або як доказ «зрадництва» прем’єрки, котра, треба розуміли, більше півтора годин узгоджувала з Путіним умови здачі України «клятим москалям».

Тим часом як у Росії традиційно натякають, що український прем’єр випрошувала від Кремля тих чи інших економічних преференцій. Зокрема, культовою є теза про знаменитий російський кредит в 5 мільярдів доларів, без якого Україна нібито буквально завтра зникне з лиця землі.

Слід зазначити, що напередодні візиту «Дзеркало тижня» з посиланням на свої джерела повідомило про готовність росіян дати такий кредит, але за умови, що 3 мільярди доларів з нього буде використано на оплату російського газу.

Проте, забігаючи наперед, треба також сказати, що ні під час спільної прес-конференції Тимошенко та Путіна, ні наступного дня ніяких заяв на цю тему з жодного боку не пролунало. Інакше кажучи, домовитися поки не вдалося.

В цілому, тем для переговорів було чимало – наприклад, щодо участі РФ у добудові українських атомних станцій.

Проте головною темою, безумовно, був газ. Основні заяви на цю тему прем’єр зробила, уже повернувшись до Києва.

Зокрема, Тимошенко повідомила, що «Україна споживатиме стільки газу, скільки їй потрібно, а не стільки, скільки записано в контракті».

Як відомо, це було одним із головних завдань української делегації. Через економічну кризу та зимову «газову війну» Україна вже недобрала чимало газу в зимові та перші весняні місяці. Насправді це вигідно, оскільки до кінця року ціна палива буде постійно падати, і його краще купувати згодом.

Відтак НАК «Нафтогаз» та уряд оголосили, що проситимуть знизити обумовлені цьогорічним контрактом обсяги в 40 мільярдів кубометрів, які Україна зобов’язалася придбати у «Газпрому», до 33 мільярдів.

За цим контрактом, «недобір» обсягів (як і «перебір») могли тягти значні штрафні санкції. Власне, «Газпром» уже погрожував штрафами на суму більше мільярда доларів.

Проте тепер «недобір» рахуватись не буде. І штрафів не буде теж. Це ще в Москві підтвердив і Владімір Путін. Тимошенко в Києві, в свою чергу, уточнила, що санкції не застосовуватимуться протягом усього 2009 року.

Прем’єр також повідомила, що у квітні в українські газосховища буде закачано 800 млн. кубометрів російського газу, який буде оплачено в рахунок транзиту.

Однак у цій справі конкретики було дещо менше, аніж в питанні обсягів постачання. Вся справа в тому, що напередодні візиту прем’єрка заявляла про необхідність закачати до українських сховищ 19,5 млрд. куб. м. газу.

«Ми повинні продовжити ту добру традицію, яку започаткували 2008 року, коли вперше мали власний газ у сховищах. Ми його купили, закачали, у нас було понад 20 млрд., і це говорило про те, що ми перед будь-якою кризою маємо запас», – заявляла вона.

Водночас питання виникли через механізми сплати цього газу.

Принципово в Москві не заперечують проти оплати в рахунок транзиту. Однак Путін одразу озвучив наявні на даний момент сумніви.

«Що, якщо «Газпром» заплатить за транзит на декілька років вперед, а потім газотранспортна система (ГТС) України зазнає змін і замість НАК «Нафтогаз України» з'явиться інша компанія, то з кого запитати?», – сказав він.

Очевидно, це черговий закид на адресу Брюссельської декларації від 23 березня, якою Євросоюз оголосив про готовність інвестувати в модернізацію української ГТС за умови розділення функцій видобувача та транзитера енергоресурсів (нещодавно Європарламент прийняв аналогічні вимоги до всіх учасників європейського газового ринку, включаючи той же «Газпром»).

У Росії, як відомо, на Брюссельську домовленість відреагували вкрай різко: там бояться, що модернізація української ГТС ще більше знизить актуальність «Північного» та «Південного» потоків, а оперативний контроль над українською «трубою» перейде до ЄС, що зніме можливість тиснути на Європу, звинувачуючи в усьому українську сторону.

Водночас логіка Путіна може мати і приземленіший аспект: сьогодні «Газпром» зазнає неабияких складнощів – як через економічну кризу, так і через тенденцію до об’єднання європейських споживачів та азіатських постачальників газу, що прагнуть знизити свою залежність від Росії.

Не дивно, що в таких умовах Путін погодився скоротити постачання газу Україні в найближчій перспективі. Але так само не дивно, що до укладення довгострокових угод російський прем’єр ставиться обережно, вочевидь, очікуючи на часи, коли «Газпром» знову міцно стане на ноги.

Відтак ідея про закачування газу в рахунок транзиту, за словами Тимошенко, підлягає подальшому обговоренню: проект відповідної угоди знову повезуть до Москви «після травневих свят».

Не стала чіткішою за результатами переговорів і перспектива участі Росії в модернізації української ГТС. Хоча це не завадило більшості українських та російських ЗМІ активно висвітлювати цю тему.

При чому часом це висвітлення зводилось до відвертих дурниць на кшталт того, що Тимошенко, мовляв, злякалась реакції Росії на вже згадану Брюссельську декларацію і тепер «дала задній хід», міняючи участь ЄС на участь Росії.

Насправді, як відомо, і Тимошенко, й інші українські можновладці з самісінького моменту підписання декларації заявляли, що вона ніяк не виключає участі Росії (хоча в РФ активно намагались довести зворотнє – і, принаймні, для росіян, досягли в цьому певного успіху).

Що ж стосується параметрів російської участі в «ремонті труби», то і до поїздки, і після розмови з Путіним Тимошенко говорила винятково про участь РФ в побудові газопроводу «Богородчани – Ужгород».

Саме на цей проект, власне, робив акцент Київ ще за Леоніда Кучми, коли 2003 року було підписано угоду про створення спільного консорціуму з модернізації української ГТС. У той час як Росія прагнула в першу чергу встановити контроль над українською «трубою».

Зараз Владімір Путін заявляє, що його країна на це «не претендує», але навіть офіційно домовленості 2003 року передбачали 50 % участі «Газпрому» в управлінні ГТС. Враховуючи ж, що тодішнє керівництво НАК «Нафтогаз» активно виступало на захист інтересів «Газпрому» не лише в Україні, але й в інших державах, ці 50 % мали набути обрисів реального контрольного пакету.

Сьогодні Тимошенко знову повертається до ідеї залучити росіян до будівництва нової гілки газопроводу; за попередніми розрахунками, вклавши усього лише 300 мільйонів доларів, «Газпром» зможе розширити постачання через Україну на 30 мільярдів кубометрів на рік, або майже на 20 %.

Однак Росія, послідовно прагнучи до встановлення контролю над шляхами постачання палива, не виявляє захвату від такої ідеї – хоча економічна криза та все та ж обережна позиція ЄС згодом і можуть внести свої корективи.

Сьогодні ж прем'єр-міністр України може із чистою совістю заявляти, що не відступала від загалноєвропейського курсу на зменшення впливу «Газпрому», і вже тим більше не «здавала національну ГТС».

Очевидно, аби підкреслити це, Тимошенко навтіь на прес-конференції з Путіним не побоялась нагади про неприємну для того річ – законодавчу заборону на приватизацію української «труби».

Більше того, Тимошенко навіть підвтердила, що з наступного року ціна транзиту газу по Україні для російського монополіста зросте (згідно з домовленостями, від нинішніх 1,7 до 2,5 дол. США за 1000 куб. м. на 100 км.).

Відтак Тимошенко, можливо, і не привезла з Москви стовідсоткових перемог за всіма пунктами порядку денного (хоча так взагалі рідко буває на будь-яких переговорах). Але зате зуміла зберегти «рівнозважений» імідж, не забувши при цьому і про демонстрацію «руки дружби» у відношенні Росії.