Юлія Тимошенко та будівельники її рейтингу

Передвиборчий проект Юлії Тимошенко з роздачі житла бюджетникам набирає швидкість.

Зранку середи на сьомому поверсі будинку уряду перед рамкою металошукача зібрався нетиповий натовп трохи знервованих людей.

– Хто це? – перешіптувалися журналісти.

– Проходьте–проходьте, це не ваші клієнти. Вони за житлом… Юля сьогодні роздає квартири міліціонерам, – працівниця Кабміну Дарина говорила так, ніби подібні акції стали буденністю.

– А чому міліціонерам? – не відставали журналісти.

– Воно вам треба? Хай отримують, – з жіночим викликом відповіла співробітниця. – Я подивлюся, як вони будуть розплачуватись за комунальні послуги!

Сум жінки зрозумілий – мешканці столиці вже котрий день стурбовані квитанціями за комунпослуги. І тут складно зрозуміти, кому вірити: власним очам чи Юлії Тимошенко, яка стверджує , що підвищення тарифів не буде.

Тим часом в урядовій залі почали збиратися міністри та будівельники. Урядовці мали схвалити нову партію недобудованих проектів для викупу там житла державним коштом.

Утім, журналістів більше цікавили зовнішньополітичні питання. Редакції продовжують чекати офіційних коментарів на випад російського президента Медведєва.

Обличчя в.о. міністра закордонних справ Володимира Хандогія закам’яніло одразу як він побачив численні об’єктиви телекамер. Він демонстративно дістав свій iPhone і почав переглядати стрічки новин в інтернеті.

– Ніяких заяв не буде!, – випередив питання пан Хандогій, не відриваючи погляд з телефону. – Тут – точно не буде, ми будемо все коментувати на вулиці Михайлівській у МЗС.

– Але це дивно! Заяву вже прокоментували поляк Марек Сівец та МЗС Грузії, а ви все ще мовчите? – насідали репортери на Хандогія.

– А що тут такого? – здивувався дипломат і продовжив тихіше: – Це така тонка справа… Розумієте, треба витримати паузу, обдумати, а не одразу все видавати.

– Але ж якось незручно виходить… Це ж стосується насамперед України, а не Грузії.

– Що ви від мене хочете? Значить, так треба, – з легким сумом відповів Хандогій, поглядаючи на екран телефону.

За мить похмуре обличчя Хандогія прояснилося.

– О! Дивіться, – дипломат протягнув телефон. Посеред екрану великими літерами світилася заява Віри Ульянченко про стурбованість антиукраїнським зомбуванням в Росії.

– Це перша ластівка! – зітхнув Хандогій. Здавалось, що він вже другу добу чекає будь–яких сигналів з гори.

Втім, прочитавши новину, тимчасово виконуючий обов’язки голови МЗС знов засумував:

– Ну от тепер знов незрозуміло: це вона сказала як голова партії чи як глава секретаріату президента? Як це зрозуміти? Їх не розбереш!

Показова частина засідання уряду відбувалось в присутності преси. У своєму вступному слові Юлія Тимошенко назвала придбання квартир у недобудовах "реалізацією антикризової програми уряду". Як і тиждень тому, прем'єр знову пообіцяла купити до виборів помешкань на 2 мільярда гривень.

Це житло, прогарантувала Тимошенко, буде "високої якості й повністю оздобленим", але при цьому перебуватиме в ціновому коридорі від 2 500 до 4 200 тисяч гривень за квадратний метр.

Прем'єр ніяк не коментувала той факту, що квартири в Боярці, які вона вже тиждень під скупчення телекамер роздає міліціонерам, було придбано за ціною 6 900 гривень за метр.

– Хочу вам сказати, – зітхнувши, повідомила Тимошенко, – що цій програмі іде величезний супротив… Були накладені вето на відповідні рішення уряду. Вето, ви знаєте, ким може накладатися…

Тимошенко увійшла в смак – їй подобалося розповідати про вдалу передвиборчу знахідку її уряду.

– Знаходяться будь–які причини, будь–які перешкоди, будь–які зачіпки і крючкотворство, щоб не дати можливість масштабно підтримати будівельну галузь та людей. І щоб продовжувати шлях дискредитації уряду…

Прем'єр не стрималась, щоб не видати домашню заготовку.

– Шановні друзі, ми з вами звикли працювати в такому агресивному середовищі, яке, по суті справи, складається з сірної кислоти…

Після вступного слова Тимошенко провела церемонію вручення міліціонерам ордерів на квартири в Боярці, які були куплені фактично коштом державного бюджету України. Окрім ордерів, кожен щасливчик отримав від прем’єра три гвоздики.

Дійство з роздачею квартир, яке розгорталося на очах уряду, керівниця Державного комітету підприємництва Олександра Кужель прокоментувала своїй сусідці Оксані Продан.

– Це мені нагадує "Простоквашино". Пам’ятаєш, "раніше в мене не було велосипеду і я був злий. А тепер у мене є велосипед"…

– Угу, – відповіла Продан, не піднімаючи очей від паперів, які вона проглядала впродовж вистави.

– …А тепер, я думаю, ми можемо вам подякувати за присутність на уряді, і щоб ви мали можливість піти і родинам передати довгоочікувані ордери. Нехай щастить вам! – попрощалася Тимошенко з міліціонерами.

Одна з жіночок, яка отримала з рук Тимошенко довгоочікуване житло, проходячи повз Кужель, не могла стримати емоцій.

– Я у вас просто закохана! – зізналася вона Кужель і протягнула їй квіти, які щойно взяла з рук прем’єр–міністр. – Візьміть мій букет, я вам його дарую!

Так на столі перед Кужель з'явилося три гвоздики. Але якийсь незнайомий чоловік також вирішив освідчитися Кужель. Він протягнув їй ще свої три квітки. Сумарно на руках у Кужель опинилося шість гвоздик – число, кратне двом. Не дуже добрий знак. Насупившись, Кужель прошепотіла:

– Коли міліція починає нам дарувати квіти – це мене вже напрягає…

Роздавши ордери, Тимошенко запросила до слова заступника міністра регіонального розвитку і будівництва Анатолія Беркуту – представити нові проекти, в які будуть інвестовані кошти Державної іпотечної установи.

Беркута переконував усіх присутніх, щоб їм на рівні алфавітної істини стало зрозуміло, що уряд не купуватиме житло дорожче верхньої планки в 4 200 гривень за метр.

– Дехто приходив і пропонував нам ціну 5-6 чи 7 тисяч гривень за метр. Ми її прийняти не можемо, – пояснював Беркута, а Тимошенко схвально хитала головою. Ніхто не хотів згадувати, скільки коштували квартири для щойно ощасливлених міліціонерів.

Інший критерій, через який Беркута відмовляв забудовникам – це недостатня готовність об’єктів. Бо друга умова Тимошенко – житло, яке купуватиме уряд, потрібно ввести в експлуатацію до 25 грудня. І це дозволить провести церемонію вручення ордерів напередодні першого туру виборів президента.

– Ось на цьому слайді ми бачимо об’єкт, але він ще недобудований, – пояснював Беркута. – Тому ми його не будемо брати. Прошу, наступний слайд.

Але замість іншої недобудови на екрані з'явилося фотографія Будинку уряду на вулиці Грушевського. Міністри почали сміятися.

– Ой, ні–ні–ні! – захитав головою Беркута. – Це просто перебивка між слайдами.

Тимошенко, увагу якої привернув сміх присутніх, підняла очі на чиновника.

– Розумієте, це фото Будинку уряду – це просто перебивка, вона буде відокремлювати слайди один від одного, – взявся повторно пояснювати Беркута.

– А можна взагалі без перебивок? – попросила Тимошенко під гучний сміх присутніх.

Після Анатолія Беркути місце на трибуні зайняли керівники будівельних компаній з презентацією своїх "недобудов". Їхні виступи почали нагадувати уповільнені вигуки зазивал на ринках Стамбулу, які старанно нахвалювали товар, зовнішній вигляд якого на слайдах залишав бажати кращого.

Найбільше здивував будівельник з Івано–Франківщини. Протягом його промови на екрані з’явився слайд… котеджного містечка з таун-хаузами, який дуже віддалено нагадував соціальні помешкання для бюджетників.

– Це дуже–дуже якісне житло! – нахвалював він свій об’єкт.

Присутні почали здивовано переглядатися: підприємець на їхніх очах пропонував профінансувати будівництво напів–елітного містечка, щоб потім роздати їх невідомо кому.

Вочевидь, будівельник відчув напругу у залі і проявив неабияку винахідливість.

– Розумієте, Юлія Володимирівна, котеджні містечка з таун-хаузами – це… Як би вам пояснити? Це, по суті, багатоповерхівки, покладені набік!

З часом присутні почали втрачати інтерес до виступів. Журналісти познімали камери зі штативів та попрямували в кулуарах. Там до них підійшов "голос Банкової" – заступник глави секретаріату Олександр Шлапак.

Було очевидно, що зараз він розкритикує дії прем’єра. Поки Юлія Тимошенко радісно роздавала ордери на квартири, пан Шлапак вчитувався в доповідну про недоліки нової програми уряду. З її тексту випливало, що, виявляється, ініціатором допомоги будівельникам була ніяк не Тимошенко, а Ющенко, який "провів ряд нарад". Тільки гроші треба було спрямувати не на викуп квартир, а на кредитування.

Вийшовши до преси, представник президента почав критичний виступ. Поруч з ним, щоб на власні вуха почути сказане, зупинилася прес–секретар прем’єра Марина Сорока.

– Уряд обрав найпростіший шлях – взяти 1 мільярд з бюджету і роздати житло тим, хто його потребує, – не зрадив передчуттів Шлапак. – Йдеться про хорошу справу, але вона попахує передвиборчим популізмом.

Журналісти, очікування яких виправдав Шлапак, почали виключати камери та розбрідатися по закутках. Але цей хаотичний рух перервала прес–секретар Тимошенко. Вона спробувала загітувати пресу повернутися до Тимошенко.

– Шановні друзі, прошу назад до зали – там ще виступають будівельники.

Журналісти неохоче, але послухались прес–секретаря прем’єра і дуже повільно повернулися всередину, де тривала чергова презентація недобудови. Марина Сорока одразу підійшла до Тимошенко і, схилившись, довго щось доповідала.

Слухаючи її, Тимошенко повільно повернула голову до Шлапака, який щойно зайшов на своє місце. Засудливий погляд прем’єра палав.

Але було вже пізно: критика дій Тимошенко вже транслювалась на стрічках новин. Тому прем’єр вирішила обіграти Шлапака стратегічно. Обірвавши монотонний виступ чергового будівельника, вона невимушено запитала:

– А от скажіть будь ласка, як ви взагалі вважаєте – корисна програма, яку ми придумали, чи ні?

Промовець на мить розгубився. Мабуть, так повів би себе той самий зазивала з турецького ринку, якби в нього спитали, чи любить він туристів.

– Відверто кажучи, це дуже корисна програма! – щиро відповів будівельник. – Ви розумієте, Юлія Володимирівна, це ж наш порятунок!

Ще більш щедрим на компліменти виявився наступний будівельник, з яким прем’єр провела той же експеримент.

– Юлія Володимирівна, ну що ви таке питаєте?! Це настільки потрібна, настільки корисна програма, що чесно – всі будівельники її підтримують.

Останньою крапкою публічної презентації антикризової програми уряду в будівельній сфері стала відвертість прем’єра, якої ніхто від неї не очікував.

– На завершення я хочу сказати одну річ. Якщо хтось з вас розраховує отримати від цієї програми вигоду, я з вами в долю не йду! І хочу сказати будівельникам: якщо хтось візьме з вас хоча би одну копійку, прошу доповісти про це особисто мені – візьміть контакти Михайла Левінського, пана Крупка і дзвоніть. Я хочу все про це знати.

Після такого переконливого виступу уряд одноголосно схвалив виділення державних грошей на 35 недобудов.

– Дякую вам за підтримку! – міністр Кабміну Крупко підійшов після закінчення до урядовців з президентської квоти. Ні Василь Вовкун, ні Іван Вакарчук нічого йому не відповіли – тільки з усмішкою потиснули руку. Ніхто не хотів іти проти хвилі популярних в електорату рішень.

Мустафа Найєм, Сергій Лещенко