Нестійкий тренд. Про 2019 рік в енергетиці України – дуже коротко

"Український уряд та парламент зробили для реформи енергетичних ринків за два місяці 2019 року більше, ніж минулі уряд та парламент за три роки", – така оцінка останнім часом дуже часто звучить від експертів енергетичного ринку, представників Європейської комісії та Енергетичного співтовариства, європейських політиків, що слідкують за реформами в Україні.

Новий уряд та новий парламент фактично стали до роботи із вересня 2019 року. Треба визнати, у спадок від минулого покоління можновладців вони отримали вкрай складну ситуацію, щедро приправлену корупцією.

Напередодні опалювального сезону на складах електростанцій не вистачало вугілля. Гідроелектростанції працювали на межі водного балансу і реально могли перестати працювати через нестачу води. З 15 атомних енергоблоків 4 стояли на ремонті. В результаті на тільки-но запущеному ринку електроенергії ціни швидко зростали, а споживачі рахували збитки.

Одночасно, до вересня 2019 абсолютно не рухався процес відділення оператора магістральних газопроводів від державної компанії НАК "Нафтогаз України" в рамках реалізації третього пакету Енергетичної хартії Європи (так званий, третій енергопакет).

Фактично, за два місяці негативні тренди – як технічні, так і законодавчо регуляторні – Верховній Раді та уряду вдалося змінити.

В день, коли пишеться ця колонка, вугілля на складах теплових енергетичних станцій вдосталь для проходження зими навіть за холодів, ремонти атомних енергоблоків завершуються (ще 2 блоки в ремонті, але наразі це вже не критично для енергосистеми).

Одночасно Верховна Рада фактично завершила імплементацію третього енергопакету. Всі ключові закони проголосовані і підписані Президентом. Національний регулятор енергетичних ринків адаптує українські регламенти до європейських із завидною швидкістю та цілком пристойною якістю.

Представники Єврокомісії та Енергетичного співтовариства – ледь не вперше в історії України – не втомлюються повторювати як вони враженні швидкістю реформ.

Але…

Справжня битва за українську енергетику як частину європейської системи енергетичної безпеки тільки розпочинається. На жаль, в ній зусиллями самих українців перемогу здобути не вийде.

Тим часом, відсутність досвіду в молодих членів уряду вже генерує проблеми на міжнародному полі. Саме там, де буде вирішуватись подальша доля української газотранспортної системи. Яка є генератором 3 мільярдів доларів щорічно, або до 5 % українського державного бюджету (з урахуванням загального ефекту впливу на економіку).

І, одночасно, ключовим об‘єктом атаки з боку Росії, яка намагається позбавити Україну газового транзиту. Для чого, власне, Газпром і будує Північний потік-2 та Турецький потік.

Сьогодні доля транзиту газу через Україну, фактично, вирішується в США. Від того, чи запровадять США санкції проти Північного потоку-2 до Різдва, чи ні, залежить подальша доля транзитних перемовин.

Від того, як український уряд буде проводити перемовини із Європейською комісією та ключовими країнами Європи, буде залежати подальша доля українських газосховищ.

Другої лінією оборони щодо впливу Північного потоку-2, введення якого в повну експлуатацію фактично позбавить Україну транзиту, можуть стати – а можуть не стати – європейські регуляції.

І їх застосування до російського газогону теж будуть залежати від активності України та її союзників, серед яких Польща та країни Балтії.

Одночасно Україна іде до інтеграції власної електроенергетичної системи із європейською ENTSO-E. Процес також не виглядає простим і безхмарним. Як з точки зору технічної – а навколо технічних підходів точилося та точиться багато дискусій – так і з точки зору політичної.

Адже українська енергосистема, по суті, повністю інтегрована із молдовською (точніше молдовська енергосистема є, за фактом, частиною української).

Росія максимально реалізує свій політичний вплив на Молдову та її уряд – з метою якомога довше затримати, або взагалі унеможливити приєднання України та Молдови до об’єднаної енергосистеми Європи.

Недостатній дипломатичний та комунікаційний досвід, нестача сталих контактів із європейськими учасниками "ринку" енергетичної дипломатії та відсутність глибокого розуміння справжньої позиції та реальних інтересів міжнародних партнерів у багатьох членів уряду та парламенту – суттєвий виклик під час того, як енергетична війна з Росією залишається основним фронтом.

"Ляпи" (а їх кількість вже можна рахувати двозначними числами) українських урядовців призводять до погіршення відносин навіть із надійними друзями (такими, як країни Балтії).

Використати весь наявний на сьогодні в Україні дипломатичний досвід. Застосувати весь наявний капітал зв’язків та стосунків. Не дивитися на політичну приналежність. Спілкуватись, шукати шляхи. Бути сильними, створювати союзи і не боятися протистоянь.

Іншого шляху до успіху в енергетичній війні та захисті національних інтересів у України нема. Позитивний тренд є – але він ще не стійкий. Від слова "зовсім".

P.S. Важлива річ. Автор десь з серпня очікує, коли нову владу почнуть "хапати за руку" на корупції в енергетиці. Приємний факт – поки реальних звинувачень не чутно.

Олександр Харченко