Покора, а не капітуляція. Що варто зрозуміти Зеленському

Цивілізацію від варварства відрізняє, зокрема, філософія війни. Цивілізація завжди обставляє війну масою етичних бар'єрів і механізмів обмеження жорстокості, порушення та злам яких вважаються ознакою гуманітарної меншовартості. 

Маса угод і конвенцій від Середньовіччя і дотепер зводилися, по суті, до одного: ворог — рівна тобі людина, поки дотримується цих правил. Тобто перемогти мало — треба, щоб за цю перемогу не було соромно. А втім, конфлікти на американському фронтирі, колоніальні війни та безліч локальних конфліктів ХХ-ХХІ ст. з їхньою партизанщиною — це здебільшого якраз такі “соромні” перемоги.

Зрештою, й Друга світова на Східному та Далекосхідному фронтах теж була такою. Так буває щоразу, коли якась зі сторін — чи обидві — включає наратив тотальності. Тотальності винищення й тотальності заради виживання. Росія таки знайшла, як водиться, особливий шлях. Для неї будь-який конфлікт за інтерес є війною в категоріях тотальності, а обстоювання інтересів є тотожним битві за виживання. Вона може поступитись, але не капітулювати, і не задовільняється чужою капітуляцією, добиваючись покори. Тому “просто перестать стрелять” ще нікому й ніколи не вдавалось.

Дотримання правил завжди обтяжливе, це розкіш, яку може дозволити собі хіба той, для кого довіра й репутація є цінним ресурсом. Як мінімум ціннішим у довгостроковій перспективі, ніж бонуси, доступні в разі недотримання. Для Москви репутація й довіра цінними ресурсами не є. Вона цього ніколи й не приховувала, і така відвертість в її дискурсі слугує навіть приводом для пихи, бо ж усі лицемірять, але мало хто визнає. А тут вас попередили. До того ж це не так державне кредо, як світоглядне. 

Не дарма ж в обов'язковій програмі російських шкіл є Грибоєдов. Його мало хто читає, але головне публіка засвоює: по-перше, кодекс поведінки по відношенню до наївних лохів: “Ах, обмануть меня нетрудно, я сам обманываться рад”; по-друге — “Горе — от ума”.

Відповідно, формула “угоди мають виконуватись” — для унтерменшів. Можна скільки завгодно ратифікувати договори про заборону хімічної зброї, права військовополонених чи недоторканість лікарень і захист цивільних під час бойових дій. Можна скільки завгодно погоджувати умови припинення вогню та розведення сил і засобів. Можна досхочу домовлятись про обміни. Це все не має жодного значення: угоди мають порушуватись. Тільки цього, схоже, не втямить ані Макрон, ані Зеленський. 

Алексей КАФТАН