Чи доспіває Тимошенко «баладу про технічний газ»?

Газова епопея, схоже, всерйоз і надовго прикувала увагу громадськості. Хоча в останні дні моніторинг за прокачуванням газу територією України та Росії успішно здійснювався представниками ЄС, спостерігати їм, як з'ясувалося, особливо було нічого.

Українська сторона відмовляється транспортувати газ до Європи, посилаючись на необхідність підписати Технічну угоду, яка має розставити все на свої місця. Ця угода повинна містити власне вартість транзиту газу українською територією.

Дійсно, газ по трубі рухається не сам, а під тиском, яийе нагнітається компресорними станціями, що стоять уздовж «труби» на відстані приблизно в 100 км. одна від одної.

Для створення необхідного тиску і потрібний так званий «технологічний газ», який в пресі (мабуть, для економії місця) все частіше називають «технічним».

У «Газпромі» твердять, що відсутність техугоди не є перешкодою для транзиту газу, коли вже є діючі контракти. Тим часом, НАК «Нафтогаз України» вимагає від «Газпрому» надати для забезпечення транзиту газу до Європи 360 млн. куб. метрів газу в січні 2009 року і по 600 млн. куб. у лютому і березні.

Ця пропозиція поки категорично відкидається російською стороною, котра вимагає від України постачати газ за власний рахунок.

«Якоїсь середньоринкової ціни транзиту газу немає – все залежить від індивідуальних домовленостей між транзитером і постачальником, але та ціна, яку платять Україні, значно нижча за розцінки, прийняті у світі», – вважає Олег Морква, генеральний директор «Інеко-інвест».

Наприклад, Туреччина за транзит каспійського газу своєю територією отримує 15% від загального об'єму прокачуваного газу, який, зокрема, йде і на технологічні потреби. Так прийнято, якщо оплата йде не грошима, а газом.

Справедливості ради потрібно зазначити, що Україна свої 15% отримувала аж до кінця 2005 року. Це були вигідні умови – в загальному об'ємі транзитного газу навіть для України це була велика цифра. Але з приходом «помаранчевої» команди правила почали різко мінятися.

Популярна в ті роки загальна боротьба з корупцією привела до відмови від старих схем, що задовольняли як «Газпром», так і «Нафтогаз», і до першої «газової війни» холодної зими 2005/2006 рр.

після того протистояння, як відомо, були збережені як пільгові ціни на газ для України, так і пільгова вартість транзиту для «Газпрому».

«Не можна сказати, що ставка транзиту задовольняє Україну, подивиться на європейські ціни – вони варіюються в коридорі $3 на Півдні до 11$ на півночі Європи», – говорить Ісмаїл Сафаралієв, аналітик нафти та газу «Foyil Group».

За попередніми даними, якщо за основу узяти ціну газу для України в $235-$250, яку офіційно запропонувала російська сторона, то транзитна ставка повинна складати приблизно $3,6-$4 за тис. куб. м на 100 км.

Досі у Москві однозначно наполягали на тому, що качати газ Україна винна за власний рахунок. У Києві не менш однозначно стверджували, що зробити це ніяк не можливо.

Зокрема, міністр палива та енергетики Юрій Продан заявив, що це неможливо навіть юридично, оскільки в даному випадку довелося б спалювати на компресорних станціях газ власне українського видобутку.

«Юридично цей газ, який в Україні видобувається, йде на потреби населення, і завжди так відбувалося», – сказав Продан. Відтак, на його думку, «іншого виходу, ніж отримувати цей технічний газ від Росії, на сьогоднішній день немає».

Зі свого боку, в НАК «Нафтогаз» заявляють, що пропозиції «Газпрому» неможливо реалізувати і з практичної точки зору.

Питання полягає в тому, що «Газпром» зі станцій, що працюють в українському напрямі, готовий передавати газ тільки через одну – станцію Суджа (трохи північніше за місто Суми).

За напрямом ГВС «Суджа» – ГВС «Орловка» газ, за заявкою «Газпрому», має транзитуватися до країн Балканського півострова, Молдови та Туреччини, за напрямом ГВС «Суджа» – ГВС «Ужгород» – до Словаччини.

Газопровід, що йде через зв'язку ГИС «Суджа», – «Орловка», забезпечує східний напрям – Угорщину, Польщу, Словаччину. Саме там склалася найскладніша ситуація із забезпеченням енергоресурсом.

«Якщо Південь Європи може отримувати каспійський газ через Туреччину, а Захід диверсифікував свої джерела із самого початку за рахунок Північного моря, то Схід Європи чітко сидить на «газовій голці» і, окрім Росії, їм брати газ нізвідки», – говорить Ісмаїл Сафаралієв.

Крім ГВС «Суджа» в окрузі є ще Пісарєвка, Валуйки та Брянськ. Але «Газпром» не хоче подавати газ в іншому напрямі, оскільки це – єдиний газотранспортний коридор, через який неможливо відбирати газ у принципі: уздовж цього коридору відсутні газові сховища.

Іншими словами, постачання газу тільки через «Суджу» автоматично означатиме прокачування газу за український рахунок –

що, як твердять у «Газпромі», Київ і повинен робити на підставі відповідних контрактів.

Сильним аргументом на користь російської сторони став відомий лист голови Об'єднаного диспетчерського управління НАК «Нафтогаз», в якому оголошувалося про технічну готовність НАК прокачувати газ за запропонованою «Газпромом» схемою.

Українська сторона змушена була терміново (і не дуже переконливо) дезавуювати цей лист, заявивши про відсутність у голови ОДУ відповідних повноважень і навіть про те, що публікація подібних документів «виходить за рамки» цивілізованих міжкорпоративних відносин.

В той же час у Києві назвали й іншу причину неможливості відновлення транзиту. Як запевняють в НАК, якщо постачання підуть тільки за обраним «Газпромом» коридором, у зв'язку з розташуванням газотранспортних маршрутів без постачань опиниться половина Східної України.

До зони ризику входять Донецька, Луганська, Одеська т частково Дніпропетровська області.

Зараз ці регіони отримують паливо за рахунок постачань із газосховищ на заході країни, тобто, за словами чиновників «Нафтогазу», вся українська ГТС «фактично працює в реверсному режимі».

Розвернути потоки «частково», твердять у НАК, неможливо. Тому Київ і просить більше півтора мільярдів кубометрів газу для технологічних потреб, плюс іще 140 мільйонів – на заповнення бракуючого тиску в ГТС, де постійно має знаходитися більше 1 млрд. «кубів» палива.

Ці вимоги вже дали привід російському прем'єрові Владіміру Путіну заявити, що українська «труба» нездатна до виконання своїх функцій.

Звинувачуючи одне одного, сторони не забувають демонструвати і «добру волю до компромісу». Так, «Газпром» запропонував «Нафтогазу» схему заміщення, яка полягає в тому, що російська сторона поставить до України певний об'єм газу, а Україна на своїх західних кордонах підніме з сховищ такий самий об'єм та передасть його Словаччині.

Проте в НАК заявили, що такий варіант також передбачає «розворот» ГТС і відключення від західних сховищ східноукраїнських міст.

Також Росія, вустами все того ж Путіна, запропонувала Європі або продати Україні необхідний технологічний газ, або створити якийсь тристоронній консорціум, який і займався б постачаннями цього газу в необхідних об'ємах.

У свою чергу, в Україні все частіше озвучується ідея про те, щоб Європа купувала весь транзитний газ на україно-російському кордоні.

Втім, цю пропозицію навряд чи можна вважати реальною:

вона не вигідна ні Україні, яка втратить «трубу» як засіб захисту від російської «цінової палиці», ні Росії, яка стратегічно націлена на оволодіння цією самою «трубою», що зробить і «палицю» куди ефективнішою (як відносно Києва, так і Брюсселя).

Остання пропозиція української сторони була озвучена Президентом Віктором Ющенком, котрий заявив, що Україна готова безкоштовно качати транзитний газ до моменту укладення відповідних контрактів.

Але за однієї умови: якщо Росія відновить транзит палива в повному обсязі, тобто до 320 мільйонів кубометрів на добу.

Таким чином, ситуація знову повертається на круги своя. Зі всього видно, що спроби економічно обгрунтувати події, що відбуваються, не витримують ніякої критики.

Кроки до розв'язки може бути зроблено в Москві, де в суботу повинен був відбутися «газовий саміт», ініційований президентом РФ Дмітрієм Мєдвєдєвим.

Єврокомісія де-факто підтримала Україну, заявивши, що до Москви на таку зустріч представники ЄК поїдуть тільки у разі присутності там української сторони, і лише єдиною делегацією під чеським керівництвом.

Як відомо, від запрошення Мєдвєдєва на той момент уже відмовився Президент Ющенко, відзначивши, що подібний захід нелогічно проводити в країні, яка є учасницею конфлікту.

Проте до Москви збирається прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Якщо її мандат не буде дезавуйовано заявами Банкової, завтрашня зустріч може стати переламною.

В іншому разі «балада про технічний газ» матиме продовження з невідомим кінцем.