Що згадати Віктору Ющенку, святкуючи річницю інавгурації

23 січня виповнюється чотири роки з дня інавгурації Віктора Андрійовича Ющенка, третього Президента України. Нинішній глава держави, як відомо, прийшов до влади після безпрецедентного третього туру виборів, який фактично став завершальним етапом «помаранчевої революції».

«Звичайно, я пам’ятаю цей день як один із гарних днів, до яких ідеш певний час, як до мети, – пригадала в розмові з кореспондентом інавгурацію народний депутат від НУНС Лілія Григорович, – Як співається в одній пісні, «цей день ми наближали, як могли».

Лілія Степанівна – одна з небагатьох українських політиків, які й досі підтримують позицію та більшість дій Президента. Ейфорія прибічників «помаранчевого» глави держави почала поволі зникати вже в перший рік його правління.

Колишньому народному герою довелося почути чимало критичних зауважень через те, що він не зміг подолати розбрат у «помаранчевій» команді (а часом – і відверто сприяв йому), не виконав чимало своїх «майданних» обіцянок, і взагалі, на думку багатьох, показав себе слабким, безхарактерним лідером.

Політики та експерти по-різному оцінюють діяльність Ющенка в останні чотири роки. Щоправда, більшість із них сходяться на думці, що в його президентстві можна знайти як позитивні, так і негативні сторони, тобто не використовують лише один колір – чорний або білий – для оцінок.

Якщо узагальнювати оцінки, то перелік «плюсів» і «мінусів» перебування при владі третього Президента України має виглядати приблизно так.

Позитив

Політична свобода. Голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко зазначив у коментарі , що в напрямку демократизації політичного процесу, забезпечення реальної конкуренції на виборах був зроблений суттєвий крок уперед.

Україна певною мірою просунулась уперед у питаннях європейської інтеграції. На цій тезі також наполягає опитаний експерт. Хоча Володимир Фесенко й робить обмовку, що просування було значно меншим, ніж очікувалося.

Значно зросли доходи українських громадян, що підтверджується соціально-економічною статистикою. У той же час пан Фесенко наголошує, що це було пов’язано не лише з діяльністю Віктора Ющенка.

«Тут зіграли свою роль і прем’єри, але головне, що до кінця минулого року це були роки потужного економічного зростання», – каже експерт.

Відродження історичної пам'яті українців. Про це досягнення Президента згадала Лілія Григорович. Як приклад вона наводить відновлення Батурина, вшанування пам'яті героїв Крут, проведення заходів з нагоди роковин Голодомору.

«Може, хтось скривиться і скаже: як уже набридли ці Батурини та Голодомори… А я відповім: нація така в нас, тому що ми знівечені, тому що в 32-33 роках у народу ампутували частину тіла і душі… Сьогодні Батурин відроджений, і це є крок до України на віки», – сказала депутат.

Збільшення народжуваності в Україні. Лілія Григорович пов’язує цей факт із забезпеченням значної матеріальної допомоги при народженні дитини.

«Щодня, порівняно з 2004 роком, в Україні народжується на 450 дітей більше.

Для мене це особливо важливо, бо я дитячий лікар, і я дуже добре розумію, що у вимираючій країні жодна реформа, жоден успіх не піде», – наголосила депутат і додала, що завдяки Ющенку стало також активно розвиватися вітчизняне усиновлення й опіка над дітьми.

Свобода слова. Григорович сподівається, що внутрішнє оновлення українського суспільства почнеться з «четвертої влади».

«Всі ці речі, безумовно, не приносять швидких рейтингів. Вони будуть працювати на Україну, на нашу успішну національну перспективу», – підбиває підсумок «плюсам» Ющенка нунсівка.

Утім, жодного позитивного моменту в діяльності діючого Президента не побачив «регіонал» Михайло Чечетов.

«Дуже шкода, що все гарне, про що говорилося з Майдану, і заради чого десятки тисяч людей їхали до Києва під різними знаменами, не збулося. «Помаранчева» влада робила все з точністю до навпаки – починаючи від внутрішнього розколу в «помаранчевій» команді, що проекціонувався на розкол у суспільстві, на породження хаосу в керівництві країною тощо. Отримавши величезний мандат довіри чотири роки тому, вони просто розтринькали його», – наголосив депутат у коментарі .

За словами Чечетова, про позитив у діяльності Президента говорити не можна, адже країна стоїть на межі дефолту.

«Дуже шкода, що люди обманулися у своїх очікуваннях, – каже він, – напевно, краще би було, якщо б не було приходу до влади Віктора Андрійовича Ющенка».

Негатив

Безперервна політична нестабільність. «Майже щороку ми бачили політичні кризи, причому навіть у формально-правовому розумінні цього терміну», – зазначає Володимир Фесенко.

Регіональне політичне протистояння. «Фактично країна ще під час президентських виборів 2004 року розділилася на дві частини, які й досі протистоять одна одній: південь-схід і захід-центр», – пояснює політолог.

Поглибились контрасти й суперечності в зовнішній політиці. Як пояснив Володимир Фесенко, Президент зробив акцент на форсуванні євроатлантичної інтеграції України, але досягти в цьому плані нічого не вдалося.

«Навпаки, значною мірою внаслідок цього різко погіршилися відносини з Росією», – вважає експерт.

Набагато гіршою стала правова ситуація в країні. На думку Володимира Фесенка, в питаннях встановлення верховенства права в Україні був зроблений крок назад.

«Під час політичних криз, особливо 2007 року, дуже часто порушувались норми Конституції та українського законодавства», – констатував експерт та додав, що також погіршилась ситуація в судовій і правовій системах.

Втрачено шанс провести парламентські вибори у 2005 році. «Кожну справу можна робити тільки тоді, коли ти маєш в парламенті більшість підтримки. Я особисто як доволі активний учасник «помаранчевої революції» вважаю недалекоглядним той факт, що не був обраний новий парламент весною 2005 року», – зізналася Лілія Григорович.

На її думку,

якщо чотири роки тому відбулися б вибори до Верховної Ради, зараз Ющенко, втілюючи в життя реформи, спирався б на потужну парламентську більшість.

«Сьогодні ми не маємо конституційних, структурних змін у жодній сфері: енергозабезпечення, охорони здоров’я, промисловості, економіки, тому що немає твердої, великої парламентської більшості», – з сумом каже депутат і робить висновок, що саме через це «був розбитий помаранчевий табір у 2005 році заявою Олександра Зінченка» (перший і наразі останній в українській історії державний секретар звільнився влітку 2005-ого із Секретаріату Президента на знак протесту проти «відродження корупційних схем у вищих ешелонах влади»).

Підсумок

За чотири роки президентства Віктора Ющенка українське суспільство пережило крах багатьох народжених «Майданом» сподівань, але змогло відчути на собі певну кількість здобутків влади. Остаточно висловити свою думку про те, чого було більше, вже скоро зможе сам народ – уже менш ніж за рік, на чергових виборах глави держави.