Антикризова політика призведе до гіперінфляції?

Джозеф Е. Стігліц – професор економіки Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії з економіки за 2001 рік.

У світі він відомий як жорсткий критик ринкового фундаменталізму, монетаризму і неокласичної політекономічної школи загалом.

Стігліц також неодноразово критикував політику Міжнародного валютного фонду по відношенню до України, Ісландії і Пакістану, країн, що отримали найбільші транші допомоги з фонду.

У своєму останньому матеріалі він зупинився на основних проблемах з якими доведеться стикнутися світу найближчим часом. Він також прогнозує перехід від доларової резервної системи до системи долар/євро або долар/євро/ієна.

Текст статті було опубліковано на Project Syndicate наприкінці січня 2009 року. Переклад з англійської – видавництво "Мисль".

Зараз побутує єдина думка, що американська рецесія, якій уже більше року, ймовірно, буде тривалою і глибокою і що вона вплине майже на всі країни. Я завжди вважав, що ідея, мовляв те, що трапилося в Америці, не торкнеться іншого світу, була міфом. Події показують, що так воно і є.

На щастя, нарешті, Америка має президента, який розуміє сутність і серйозність проблеми, і який взяв на себе зобов'язання розробити сильну стимулюючу програму.

Це, разом з узгодженими діями уряду на місцях, буде означати, що економічний спад не буде таким суворим, яким він міг би бути в іншому випадку.

Федеральна резервна система США, яка допомогла створити проблеми за рахунок надлишкової ліквідності і слабкого регулювання, намагається відшкодовувати збитки – шляхом наповнення економіки ліквідністю; спроба, яка, у кращому випадку, просто перешкодила ситуації погіршитися.

Не дивно, що ті, хто допоміг створити проблему і не бачив наближення лиха, не досягли успіху в її вирішенні. І зараз динаміка економічного спаду визначена, і ситуація буде погіршуватись, перш ніж почне покращуватись.

У певному сенсі, Федеральна резервна система нагадує п'яного водія, який, раптово усвідомивши, що він з'їжджає з дороги, починає виляти з боку в бік.

Відповідь на брак ліквідності – ще більше ліквідності. Коли економіка почне одужувати, а банки – давати позики, чи зможе ФРС плавно вилучити зайву ліквідність із системи?

Чи зіткнеться тоді Америка з інфляцією? Або, що більш імовірно, чи не відреагує Федеральна резервна система в наступний момент піднесення занадто гостро, перешкоджаючи оздоровленню на його початковій стадії?

Отримуючи нестабільну допомогу, рішення про яку приймаються дуже швидко, ми не можемо бути абсолютно впевнені в тому, що нас очікує.

Однак я не впевнений, чи існує відповідна оцінка деяких основних проблем, що стоять перед світовою економікою.

Без неї малоймовірно, що нинішня глобальна рецесія поступиться місцем здоровому росту – незалежно від того, як добре виконує свою роботу Федеральна резервна система.

Тривалий час США відігравали важливу роль у підтримці світової економіки. Часто критикувалося марнотратство Америки: найбагатша країна світу не могла жити за своїми коштами.

Але, напевно, світ має бути вдячний, адже без американського марнотратства світовий сукупний попит був би незначним.

У минулому цю роль виконували країни, що розвиваються, торгуючи і знижуючи фінансовий дефіцит. Але вони заплатили високу ціну, і зараз у моді фінансова відповідальність і консервативна монетарна політика.

Дійсно, багато країн, що розвиваються, бояться здати МВФ свій економічний суверенітет, як це відбувалося під час азіатської фінансової кризи 1997 року. Вони накопичили сотні мільярдів доларів у резервах. Гроші, вкладені в резерви, є невитраченим доходом.

Більше того, нерівність, яка зростала у більшості країн світу, означало, що гроші надійшли від тих, хто б мав їх витрачати, до тих, хто живе заможно і не може їх усі витратити, як би не намагався.

Ненаситний світовий апетит на нафту – і нездатність і небажання її виробляти – є третім фактором. Підняття цін на нафту сприяло тому, що гроші кинулися в країни, багаті нафтою, що знову сприяло надлишку ліквідності.

Хоча ціни на нафту впали на даний момент, здорове економічне зростання знову сприятиме їх злету.

Певний час люди казали, майже схвалюючи, про надлишок ліквідності. Але це був усього лише зворотний бік медалі, це було те, що хвилювало Кейнса – незначний світовий сукупний попит.

Пошук способів отримання доходів сприяв використанню необдуманих засобів для досягнення цілей та прийняття ризикованих рішень, які тільки посилила кризу.

Американський уряд протягом певного часу зможе частково компенсувати заощадження американських споживачів, що зростають.

Але, якщо ці споживачі перейдуть від майже нульових заощаджень до скромних 4% або 5% від ВВП, тоді депресивний вплив на попит (на додаток до впливу зниження інвестицій, експорту та витрат уряду держави і місцевих органів управління) не буде повністю компенсований навіть найбільшою урядовою програмою витрат.

Через два роки уряди, пам'ятаючи про величезне збільшення боргового тягаря, який є результатом гігантської допомоги та неймовірного дефіциту, будуть вимушені боротися з первинними надлишками (коли витрати уряду, без урахування відсотків, будуть менше доходів).

Кілька років тому було хвилювання з приводу неорганізованого розкручування "глобальних дисбалансів". Сучасну кризу можна розглядати, як частину цього процесу, але для того, щоб вирішити ключові проблеми, які призвели до цього дисбалансу, було зроблено мало.

Нам потрібні не просто тимчасові стимули, а довгострокові рішення. Це не брак попиту, просто ті, хто міг би задовольнити свої потреби, не мають достатньо грошей.

По-перше, ми маємо й далі турбуватися про нерівність, яка зростає. Прогресивніше оподаткування доходів допоможе стабілізувати економіку завдяки тому, що економісти називають "автоматичними стабілізаторами".

Було б корисно, якби економічно розвинені країни виконували свої зобов'язання з надання допомоги найбіднішим країнам світу, збільшуючи бюджети на іноземну допомогу до 0,7% ВВП.

По-друге, світу необхідні величезні інвестиції, якщо він має боротися з глобальним потеплінням. Повинна значно змінитися транспортна система і структура життєзабезпечення.

По-третє, потрібна глобальна резервна система. Немає особливого сенсу для найбідніших країн світу давати в борг найзаможнішим за низькими відсотковими ставками.

Система нестабільна. Доларова резервна система зношується і, ймовірно, буде замінена системою долар/євро або долар/євро/ієна, які будуть ще менш стабільні.

Щорічні емісії світової резервної валюти, яку Кейнс назвав "Банкор", а МВФ називає СПЗ, могли б допомогти підвищити світовий сукупний попит і могли б використовуватися для сприяння розвитку та вирішенню проблем глобального потепління.

Наступний рік буде суворим. Зараз актуальним є питання, як збільшити ймовірність того, що ми, нарешті, увійдемо у фазу здорового зростання?

Джозеф Е. Стігліц – професор економіки Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії з економіки за 2001 рік. Його остання книга, написана в співавторстві з Ліндою Бімс, називається "Війна ціною в три трильйони доларів: істинні витрати іракського конфлікту".