Вдале вНедріння: на кого працюватиме грузинський топ-менеджер?

Українські надра досить ласий шматок за який іде постійна боротьба, що супроводжується судовими справами. Раніше ми розказували про Демуринский ГЗК який знаходився під контролем російських резидентів. Тепер нова історія. Напочатку лютого новим заступником голови правління АТ “Обʼєднана гірничо-хімічна компанія”призначено Дімітрі Каландадзе. За інформацією видання NADRA.info, це кадрове рішення відбулося начебто за сприяння керівника парламентської фракції СН Давіда Арахамії і в найближчому майбутньому Каландадзе буде призначено або головою правління, або виконуючим обовязки голови правління. Сам потенційний кандидат підтвердив що йому надійшла пропозиція очолити ОГХК і повідомив що він прийняв цю пропозицію. Хто такий Каландадзе та до чого може привести його призначення, читайте в матеріалі “Апострофа“.

Судячи з перших коментарів реальний стан справ на підприємстві Каландадзе уявляє собі не в повній мірі і виробничою статистикою досі не володіє. Адже проблем з новими контрактами та ринками збуту продукції на ОГХК не спостерігається. Попри війну, проблеми з енергозабезпеченням, блокаду портів, розрив логістичних ланцюгів і т.і. компанія спромоглася налагодити безперебійну роботу обох ГЗК, забезпечила виробництво і експорт продукції, своєчасну виплату заробітних плат, а також відрахування податків, рентних платежів та дивідентів державі протягом усього року. За неофіційною і поки не підтвердженою інформацією за підсумками 2022 року ОГХК є чи не єдиним держпідприємством, яке показало прибуток на рівні 150 млн. грн. Тим не менш, щодо майбутньої приватизації грузинський реформатор налаштований досить рішуче.

Залишимо по за увагою питання доцільності продажу держкомпанії в умовах війни (навіть у більш сприятливі часи конкурс вже тричі переносився через брак адекватних пропозицій) та не будемо давати оцінку існуючим практикам призначень керівників держкомпаній (за словами самого Каландадзе, про пошук керівника для ОГХК він дізнався завдяки “сарафанному радіо” від грузинського політика), замість цього спробуємо оцінити можливий вектор змін, зважаючи на попередній досвід та управлінські особливості претендента на керівництво.

Основна спеціалізація Дімітрі Каландадзе в якості ТОП-менеджера – підготовка державних підприємств добувної галузі до приватизації. У свій час, в якості керівника мідної гірничо-збагачувальної компанії Madneuliта золотодобувного підприємства Quartzite Д. Каландадзе був учасником реформаторської команди Кахи Бендукідзе. Зазначені підприємства, дійсно, лише протягом року були підготовлені до приватизації та вдало продані новим інвесторам.

Але є нюанс: новими власниками цих добувних компаній стали росіяни, а сама приватизація, схоже, із самого початку йшла за узгодженим сценарієм. Так, в листопаді 2004 року російський бізнесмен Коба Накопіа був призначений генеральним директором Quartzite та Madneuli, а також головою наглядових рад обох компаній. Д.Каландадзе був виконавчим директором. 2005 року Quartzite и Madneuli були придбані Симаном Поварьонкіним разом із Сергієм Генераловим через дочірню компанію StantonEquitiesCorporationросійського холдингу “Промислові інвестори”. Quartziteі Madneuli стали основними активами майбутньої компанії GeoProMining (GPM). 2007 Поварьонкін став основним акціонером GeoProMiningі додатково придбав активи в Арменії та росії. 2012 року GeoProMining продала свої грузинські активи іншому російському холдингу – RichMetalsGroup.

Після придбання грузинських активів GPM компанією RMG Group 2012 року, Дімітрія Каландадзе було найнято новими власниками і він ще деякий час працював одним з ТОП-менеджерів RMG. На сьогоднішній день, RMG Group володіє підприємствами із видобутку дорогоцінних металів RMG Gold та RMG Copper, керує єдиним в Грузії золотим родовищем. Основні акціонери: російські мільярдери із списку Forbes Дмитро Троіцький та Дмитро Коржиєв.

Щодо GPM, то сьогодні вона володіє бізнесом із видобутку золота, срібла, молібдена, сурми, та міді на території рф і Арменії. 2009 року GPMAsiaпридбала активи із видобування та переробки мінеральних пісків в провінції Біньтхуан на Північному сході В’єтнаму (циркон, ільменіт, рутіл и монацит).

Бенефіціарами компаній, в який у різні часи працював Д.Каландадзе, окрім Генералова, Поварьонкіна, Троіцького та Коржиєва були також мільярдер, радник голови «Роснефті» І.Сєчіна, екс-голова Rosneft Overseas – дочірньої компанії “Роснєфті”, екс-президент “Об’єднаної суднобудівної корпорації”Роман Троценко та державний “Сбєрбанк”. Останній кредитував, мав у заставі та володів акціями GPM.

Можна вважати це випадковим збігом обставин, але більшість працедавців Каландадзе 2005-2013 р.р. є відомими російськими бізнесменами, які мають безпосередній стосунок до ВПК рф і знаходяться під українськими та міжнародними санкціями. Сказати що призначення Каландадзе на ОГХК буде свідчити про подальше дистанціювання підприємства від потенційного впливу з боку країни-агресора – язик не повертається. Спеціалізація экспата на приватизації держактивів на користь росіян не може не насторожувати.

Не можна не згадати ще й той факт, що з 2014 року Д. Каландадзе був головним операційним директором оффшорної компанії FRYONACOMMERCELTD. (Company Number RA000693_128704 Native Company Number 128704). Ця компанія набула скандальну відомість через те що спільно з іранськими партнерами заснувала грузино-іранську компанію Geoparsдля будівництва першого в Грузії НПЗ під гарантії Міністерства нафти Ірану. Однак цей проект було згорнуто на вимогу США 2018 року через порушення режиму міжнародних санкцій щодо Ірану. Одноіменна компанія FryonaFinanceLimited (BVI) мала рахунки в Швейцарії та була фігурантом скандалу PanamaPapers, у ході якого сплили її фінансові махінації за участю знов таки росіян.

Іран, порушення міжнародних санкцій, оффшорні схеми… – досить сумнівні компетенції як для потенційного керівника держкомпанії, яка контролює колосальні обсяги стратегічно значущих для наших ворогів і союзників ресурсів. С такими зв’язками та напрацюваннями, схоже, про швидку появу системного американського інвестора в український титановий бізнес, про що було багато сказано останнім часом, мова також не йдеться.

В цілому, навряд чи досвід грузинської приватизації 20-річної давнини є адекватним для сучасної України та відповідає нашим новим геополітичним реаліям. Із нинішньої історичної дистанції багато аспектів грузинського економічного чуда 2000-х років більше не виглядають як успішні кейси та практики, які заслуговують на запозичення. Ретроспективно, можна зробити висновок, що за підсумками великої грузинської приватизації 2004-2006 р.р., коли російські держбанки фінансували експансію та захоплення стратегічних галузей в країнах СНД лояльними до кремля бізнесменами – було закладено передумови для російського вторгнення у Грузію 2008 року та майбутнього реваншу проросійських сил, який триває і понині.

Україна все це вже проходила на прикладах Медведчука, Фірташа, групи VE Energy та ін.

Нагадаємо, що Каландадзе вже мав можливість проявити свій талант в Україні. 2015 року його кандидатуру було визначено Кабінетом Міністрів України у якості переможця конкурсу на заміщення посади голови правління “Сумихімпром”,однак, ані подальшої приватизації підприємства, ані його позбавлення від операційного контролю з боку «людей Фірташа» за цим призначенням так і не відбулося.

За якими критеріями нове керівництво ФДМ шукає управлінців для держкомпаній та наскільки серйозно аналізує наявні кандидатури, мабуть, так і залишиться для усіх загадкою.

Виходить цілком парадоксальна ситуація: держава однією рукою конфіскує підсанкційні активи російського бізнесу, а іншою – наймає на роботу його колишніх ТОП-менеджерів; декларується офіційний розрив з країною-агресором, але нічого не робиться для приходу інвесторів із США та ЄС; як тільки ОГХК позбулася корупційних схем минулого та уклала прямі контракти із великими американськими споживачами сировини – ФДМ ініціює зміни в керівництві держкомпанії.

В експертних колах існує припущення, що своєю появою на ОГХК Д.Калададзе має завдячувати не минулим здобуткам успішного приватизатора і не історичним зв’язкам із командою М. Саакашвілі, а таємній австрійській зустрічі між Давідом Арахамією та Дмитром Фірташем, яка випадково і завдяки журналістам стала надбанням ЗМІ. Спійманий зненацька голова парламентської фракції СН особисто визнав, що під час цієї зустрічі обговорювалися, серед іншого, питання «пов’язані із титановою галуззю».

За наявною інформацією, у ході підготовки до приватизації, яка може тривати вічно і не факт що відбудеться взагалі, новий «без п’яти хвилин» голова правління ОГХК має врегулювати певні спірні питання у взаєминах між держкомпанією та GroupDF. Насамперед це стосується боротьби за Селищанське родовище титанових руд та ресурсну площадку Матронівського ГЗК.

Перша справа є предметом судового розгляду і родовище вже майже перейшло з під контролю “Межіріченського ГЗК” Д. Фірташа на баланс “Іршанського ГЗК”, який входить до ОГХК.

Друга історія бере свій початок 2014 року, коли Фірташ і ОГХК виявилися власниками двох різних ділянок одного титанового родовища. При цьому ОГХК свою держліцензію купила, а ПАО “ЮКРЕЙНІАН КЕМІКАЛ ПРОДАКТС” (ЗАТ “Кримський Титан”) вона дісталася безкоштовно в результаті юридичних маніпуляцій та фактичного виводу з основних фондів держпідприємства. За певної наполегливості і послідовності ОГХК має всі шанси повернути собі цю ділянку в судовому порядку.

Приєднання цих двох активів до держкомпанії, а також повернення під контроль держави єдиного в Україні виробника титанового пігменту – “Сумихімпром”, дозволить не лише переробляти увесь обсяг виробництва ільменіту державного “Іршанського ГЗК”, але й у 2-3 рази підвищити ринкову вартість самої ОГХК. Навряд чи це є місією Д. Каландадзе і, напевно, не про це домовлялися в ресторані австрійського готелю.

Схоже, історія титанової галузі України рухається по замкненому колу.