Замість нової економічної моделі – ресурсний центр для Європи?

Масштаби руйнувань внаслідок повномасштабного вторгнення рф в Україну вражають:  пошкоджено або зруйновано понад 150 тисяч житлових будинків, збитки в інфраструктурі – $36,2 млрд. Десятки млрд. доларів втратила промисловість.

Загалом же збитки, завдані російською агресією Україні обчислюються в 600-750 млрд доларів.

При цьому ці дані не включають в себе розрахунків недоотриманої вигоди бізнесу та економіки, яку вони могли б мати, працюючи в умовно мирний час (війна триває більше 9 років, проте воєнний стан – більше року).

Восени-влітку 2022 року сама Україна та її міжнародні партнери, світові фінансові інституції активно артикулювали потребу створення спеціальних фондів із відновлення нашої держави, наповнення їх багатомільярдними інвестиціями, реалізацію новітнього «плану Маршала» для України.

Указом Президента ще в квітні 2022 року створено Національну раду з питань відновлення України від наслідків війни, яка, на жаль, досі не демонструє ні активності, ні конкретики в своїй роботі.

Доволі схематичним виявився і документ, представлений в Лугано, а потім доопрацьований для презентацій в Парижі, Берліні та зовсім скоро – у Лондоні.

Через таку відсутність конкретики, у тому числі, у світі досі не знайшлося інституцій, лідерів тощо, які б взялися втілювати означений «план Маршала».

Ми мали б запропонувати свою концепцію цієї роботи. Як справедливо пише співзасновник Центру економічного відновлення Андрій Длігач, Україна могла б запропонувати світу справжній прорив у нову епоху — просунуту модель безпеки та реагування на виклики, нові економічні проєкти, кіберократію та сервісну державу з адаптивними інституціями.

Поки цього не має. Натомість у дописах урядовців фігурує формулювання нової економічної моделі України як ресурсного центру для Європи.

Ділове співтовариство, промисловці України не можуть погодитися із таким підходом. Що таке ресурсний центр? Джерело доступної за цінами сільськогосподарської продукції, чорних металів, сировини?

По-перше, орієнтування на сировинну модель економіки – це відсутність необхідної кількості робочих місць, низький рівень якості життя громадян.

По-друге, триває агресія рф, блокування нею морських зернових коридорів, відтак виникла і проблема із імпортом сільськогосподарської продукції в Євросоюз, де окремі держави через протекціонізм захищають національного виробника.

Україні навпаки потрібно робити ставку на переробку, виробництво товарів із доданою вартістю, промисловість в цілому.

Йдеться про гірничо-металургійну галузь (металопрокат, сталь і т.д.), хімпром, фармацевтику, машинобудування, авіапром та безумовно – оборонно-промисловий комплекс.

Зрозуміло, що це потребує колосальних інвестицій, коштів як міжнародних фінансових інституцій, так і урядів країн-партнерів,  приватних інвесторів.

Тому правильно було б формулювати мету перетворення нашої країни на привабливий інвестиційний хаб для втілення інновацій, розвитку зеленої енергетики, цифрового будівництва та інших здобутків 21 століття. А також як привабливого майбутнього члена європейської сім’ї.

Власне кажучи, Євросоюз зацікавлений у власній модернізації, поштовхом до якої є нинішня стійкість України у війні, її майбутня перемога та масштабне повоєнне відновлення.

Якщо організувати цей процес правильно, то на східних кодонах ЄС роками відбуватиметься інвестиційний бум ( у тому числі із залученням США, Тихоокеанського регіону тощо), розквіт нових технологій, обмін досвідом.

Це те, яким має бути позиціонування України на міжнародній арені, на всіх конференціях із відновлення.

Пора переходити до конкретного Плану і його реалізації.

Офіційно концепцію і перший невідкладний етап Плану відновлення має представити вже згадана Національна рада. Чи є потреба реорганізувати її, щоб вона нарешті запрацювала, чи дати якийсь інший поштовх – це окреме важливе питання.

Потім уряд України повинен запропонувати створення спеціального фонду, який наповнюватимуть за рахунок національних коштів, допомоги Світового банку, ЄС, низки провідних країн-партнерів тощо. Це не комерційні проєкти, а першочергово – відбудова житлової інфраструктури, виробничої, інвестиції в технопарки і відновлювані джерела енергії. Від результатів у значній мірі залежатиме повернення українських біженців додому.

Поруч із цим варто розуміти, що комплексного Плану відновлення не буде, допоки в Україні відсутні державні промислові галузеві політики. Є значне падіння в ГМК – чому досі не ухвалено план підтримки галузі? Де втілення закону про промислову політику, налагодження роботи вітчизняного ОПК (ракетна програма, інтеграція у Державне оборонне замовлення кращих промислових розробок та ін.).

План з відновлення України – це не окремі проекти відбудови конкретної дороги, школи, лікарні чи житлового будинку. Це повинен бути комплекс дій, що дадуть значний поштовх до розвитку економіки, виробництва, самозайнятості, приваблять іноземних інвесторів та застрахують їх від ризиків воєнного часу.

Президент УСПП, співголова Національної тристронньої соціально-економічної ради Анатолій Кінах