Адміністрація Байдена має намір досягти угоди про зелену сталь з ЄС

Адміністрація Джо Байдена «надзвичайно зосереджена» на досягненні угоди про «зелену сталь» з Євросоюзом та іншими партнерами, що поставить у невигідне становище вуглецевоємну сталь з Китаю та інших країн, заявила міністерка торгівлі США Джина Раймондо, пише Green steel.

Під час конференції Американського інституту чавуну та сталі (AISI) у Вашингтоні вона повідомила, що підтримує раніше запроваджені тарифи за «розділом 232» (Section 232) на імпорт сталі та алюмінію, які захищають американських виробників та нацбезпеку США.

За словами Дж.Раймондо, угода про зелену сталь, заключення якої курирує Кетрін Тай, торговий представник США, стане «зміною правил гри» у галузі, яка протидіє надлишковими потужностями з виробництва сталі у Китаї. Ці переговори спрямовані на встановлення торговельних бар’єрів для сталі, виробленої з більш високими викидами вуглецю.

Американські виробники сталі є одними з найменших джерел викидів вуглецю у світі, оскільки доля електрометалургії, яка працює на металобрухті, висока у загальному балансі виплавки на відміну від доменних печей, що працюють на вугіллі та залізній руді.

«У Китаї немає чистої сталі. Ми наполягаємо на тому, щоб наша промисловість мала вищі екологічні стандарти та чистішу сталь, як у Європі, — сказала Раймондо. – Нам потрібна глобальна угода зі сталі, яка віддає перевагу вищій якості, екологічно чистій сталі та алюмінію. Це правильний спосіб поставити Китай у невигідне становище таким чином, щоб змінити все».

При цьому, Раймондо відмовилася сказати, чи є реальним досягти цієї угоди до жовтня, переспрямувавши це запитання до офісу Кетрін Тай.

У свою чергу, президент AISI Кевін Демпсі сказав, що ключовою перешкодою в цьому процесі є вимога Євросоюзу скасувати мита за «розділом 232», включаючи угоду про квоти для європейських виробників, і фактично замінити їх на угоду про зелену сталь. Водночас, американська сторона хоче зберегти деякі торговельні обмеження на сталь у рамках існуючої угоди.

Демпсі сказав, що мита за «розділом 232» все ще потрібні через зростання глобальних надлишкових сталеплавильних потужностей, які в основному зосереджені в Китаї, але поширюються і на інші країни Південно-Східної Азії, наприклад, Індонезію, де китайські меткомпанії будують заводи за рахунок державних субсидій.