Європейські металурги скаржаться на високий імпорт з країн Азії

Виробники сталі в ЄС звинувачують політику блоку в нездатності конкурувати з азійським імпортом.

“Політика Європейської комісії завдає серйозної шкоди сталеливарній промисловості ЄС”, – сказав один з керівників великого металургійного заводу в інтерв’ю Argus, посилаючись на вартість вуглецю, а також на інші ціни на фактори виробництва.

Без урахування вартості квот на викиди ціни на ключову доменну сировину – брухт, коксівне вугілля (кокс) і залізну руду – наразі перебувають на найвищому рівні з квітня 2023 року, що зумовлено високими обсягами виробництва в Китаї, які, своєю чергою, призводять до появи конкурентоспроможних азійських пропозицій в Європі щодо рулонної продукції.

Згідно з головним індексом Argus Fe ICX, ціна залізної руди на рівні 119 доларів США за суху метричну тонну є найвищою з 20 квітня цього року, незважаючи на розмови про скорочення виробництва. Преміальне коксівне вугілля з низьким вмістом летючих речовин коштує $271/т fob Австралія, що є найвищим рівнем з 14 квітня цього року.

“Вони вирішують азіатську проблему на європейському ринку”, – сказав той самий керівник, маючи на увазі високі обсяги виробництва в Китаї та їхній вплив на регіональний ринок. У серпні чистий експорт сталі з Китаю сягнув близько 92 млн т у річному обчисленні, з яких 7,64 млн т було експортовано завдяки високому виробництву та конкурентним цінам.

Під тиском цих китайських обсягів інші азіатські продавці останнім часом були найбільш конкурентоспроможними на європейському ринку рулонів, тому квоти інших країн швидко вичерпалися в липні і будуть швидко заповнюватися після відновлення в жовтні. Тайвань, В’єтнам та Індонезія були найбільшими зарубіжними продавцями гарячекатаного рулону (HRC) в ЄС у червні, поряд з Єгиптом.

Південна Корея також була агресивною, але наразі зосередилася на холоднокатаному рулоні (CRC) і гарячеоцинкованому прокаті. Останнім часом південнокорейський CRC пропонується приблизно на €30/т дешевше японського матеріалу. Вітчизняні виробники припускають, що вони програють південнокорейським заводам €50-60/т, і у них немає іншого вибору, окрім як слідувати за ціною або простоювати лінії через низький попит.

Важко визначити ціну, яку європейські заводи платять за викиди, оскільки вони купують квоти щорічно, а не на спотовому ринку, і деякі квоти репо (купівля і продаж з метою подальшого викупу) дозволяють вивільнити грошові потоки. Якщо припустити, що ціна на викиди становить 80-90 євро/т, комбінати, ймовірно, витрачають 32-36 євро/т на квоти, що підлягають оплаті.

Витрати на імпортовану сталь відповідно до механізму коригування вуглецевих квот не сплачуватимуться до 2026 року, і металургійні підприємства стверджують, що закордонні виробники не несуть таких витрат на декарбонізацію своїх виробництв, що дає їм змогу продавати продукцію за нижчими цінами. Вони також мають нижчі витрати на електроенергію.