Як заробити на промислових відходах

Розвинені країни давно навчилися заробляти на переробці промислових відходів. Одних спонукає до цього екологічна логіка, інших — економічна. Найпередовішою серед усіх є острівна Японія — країна з мінімальними запасами природних ресурсів і найвищим показником циклічності економіки. Японці переробляють 98% власних відходів. При цьому більшість перероблених матеріалів повертаються до виробництва того самого типу продукту.

Україні тут пощастило двічі: у нас зосереджені значні поклади корисних копалин, крім того, ми накопичили неймовірні запаси промислових відходів ще з часів радянської індустріалізації. Власне, наявність доступних природних ресурсів і стримує переробку умовних териконів, що могли би стати паливом, добривом чи просто будівельним ­матеріалом.

Де Україна залишає гроші

Щоб зрозуміти потенціал вторинних ресурсів, варто поглянути на статистику накопичень промислових відходів. За даними Держстату, 2018 р. в Україні утворилося понад 352 млн т відходів і 3,86 млн т викидів речовин, що забруднюють повітря. Левова частка відходів — 96,63%, або 340 млн т, — промислові, і лише 3,37%, або 11,85 млн т, — побутові. За останні десять років частка утилізації промислових відходів складала 27-34%.

“Високий рівень утворення відходів та низькі показники їхнього використання як вторинної сировини призвели до того, що в Україні щороку в промисловості та комунальному секторі нагромаджуються значні обсяги твердих відходів”, — коментує ситуацію Світлана Берзіна, президент ВГО “Жива планета”.

Як наслідок, на українських полігонах накопичилося 13-14 млрд т відходів пром­виробництва. Це величезний за своїми масштабами ресурсний запас.

Якщо для прикладу взяти золошлакові матеріали (побічний продукт спалювання вугілля на теплових електростанціях), то, за приблизними розрахунками експертів, зараз в Україні їх зберігається понад 244 млн т, а шлаків металургійних комбінатів — понад 180 млн т. Критичним у цій ситуації є те, що в перспективі трьох-п’яти років значна кількість відвалів вичерпає свої можливості і переповниться.

Як зазначає пані Берзіна, в Євросоюзі вугільна зола та шлакові матеріли стале­виробництва взагалі не класи­фікуються як відходи. “Шлакові матеріали успішно використовуються в будівництві і можуть розміщуватися на полігонах підприємств лише на тимчасове зберігання”, — розповідає вона і додає, що в Україні ці матеріали наразі потрапляють у категорію “Промислові відходи”.

Якщо 2016 р. країни ЄС утилізували 13,5 млн т золо­шлакових матеріалів, або 43% від обсягу їхнього загального утворення, то в Україні ця частка склала мізерні 7,5%. Тоді ж за річного обсягу утворених металургійних шлаків у 43 млн т європейці утилізували 93% (український показник вдвічі менший і складає 45,5%).

Гроші з попелу і шлаків

Близько 6% обсягу накопичених в Україні золошлакових матеріалів та металургійних шлаків 2019 р. переробила компанія Recycling Solutions. Зокрема, компанія відзвітувала про продаж понад 2,2 млн т техногенних відходів і 1,49 млн куб.м побічних продуктів вітчизняних підприємств, які торік були експортовані до 22 країн. Загалом, це дало змогу зменшити обсяг відвалів золошлакових матеріалів і металургійних шлаків на 1,7 млн куб.м, що на 70% перевищує показник роботи компанії 2018 р.

Навіть якщо припустити, що Recycling Solutions утилізовуватиме такий обсяг промвідходів щороку, незалежно від їхнього виду, якості та розташування, і при цьому припиняться генерація та внут­рішнє споживання матеріалів ТЕС та меткомбінатами, то для повної ліквідації наявних в Україні “запасів” золошлаків знадобиться більше 685 років, металургійних шлаків — близько 100 років… Але повернімося до реальності.

Минулого року валовий дохід Recycling Solutions зріс на 42% і склав $32,6 млн. При цьому понад $6,8 млн компанія інвестувала в нові “зелені” бізнес-проекти і розраховує, що в результаті їхньої реалізації валовий дохід 2020 р. збільшиться на 60%. “Здебільшого завдяки запуску двох нових напрямів діяльності: переробки сульфату амонію та утилізації шахтного метану”, — пояснює Дмитро Ануфрієв, генеральний директор Recycling Solutions.

Навесні у Кривому Розі має запрацювати комплекс з виробництва мінеральних добрив потужністю 100 тис.т готової продукції на рік. Сировиною для ТОВ “Українські мінеральні добрива” стане кристалічний сульфат амонію, що є побічним продуктом діяльності коксохімічних заводів. Основними постачальниками сировини є коксохімічні підприємства Маріуполя, Авдіївки, Запоріжжя та Кам’янського. Новостворений завод планує переробляти 100 тис.т сульфату амонію на рік. Це при тому, що 2019 р. українські коксо­хіми разом згенерували 155 тис.т цієї сировини. Поточного року завод планує вийти на 90% потужності, а наступного — на 100%. “Під час проведення пусконалагоджувальних робіт ми вийшли на відмінні якісні показники продукції, — розповідає пан Ануфрієв. — Тому перші відвантаження зробили вже у січні. Серед нашіх клієнтів є як великі агрохолдинги, так і дрібні й середні фермерські господарства”.

Реалізація іншого ­бізнес-­проекту — утилізації метану на шахті “Степова” (м.Першотравенськ) — ще триває. Безпосередньо сама утилізація небезпечного газу здійснюватиметься методом когенерації, комбінованого процесу виробництва електричної та теплової енергії. Номінальна електрична потужність проекту — 1,56 МВт. Весь обсяг виробленого струму і тепла планують використовувати для потреб шахти, яка і є замовником проекту. Як пояснили у компанії Recycling Solutions, це дозволить знизити парниковий ефект, адже шахтний метан у 21 раз токсичніший за вуглекислий газ. “Нині це один з небагатьох проектів у галузі альтернативної енергетики в Україні, завдяки якому генеруватимуть електро- та теплову енергію з промислових газів”, — підкреслює пан Ануфрієв і зазначає, що компанія стратегічно розглядає й інші напрямки рециклінгу. А саме — вивчає можливість переробки відходів та побічних продуктів у сферах видобування корисних копалин, промислового виробництва, енергетики, сільського господарства та твердих побутових відходів (біоенергетика). У найближчі п’ять років у Recycling Solutions планують розширити напрямок утилізації промислових газів (шахтний метан, коксовий газ тощо).

Від відходів до сировини

Загалом, виробники будівельних матеріалів споживають 96% золошлаків з нинішнього загальноукраїнського обсягу утилізації. Зола використовується при виробництві бетону, цегли, теплоізоляційних сумішей, цементу, шлакоблоків, газобетонів, абразивів, пінобетонів, руберойду, сухих будівельних сумішей, тротуарної плитки та шиферу.

“Вже понад чотири роки промислово-будівельна група “Ковальська” використовує золу уносу для виробництва товарних бетонів, сухих будівельних сумішей, залізобетонних виробів та плитки, — розповідає пан Ануфрієв. — Понад 70% об’єктів Києва зведено з використанням “Бетону від Ковальської”.

Решта 4% золи застосовується у дорожньому будівництві. Для порівняння: за даними ECOBA, в ЄС цей показник складає 16%. Останнім часом суху золу почали також використовувати у ливарному виробництві.

Що стосується металургійних шлаків, то їхніми основними споживачами є вітчизняні виробники цементу: Група компаній CRH, “Дікергофф Цемент Украї­на”, “ХайдельбергЦемент Україна”, “Івано-Франківськ Цемент” та інші. “У цементній галузі утилізується майже 42% загального обсягу утилізації шлаків в Україні”, — зауважує пан Ануфрієв.

І лише 20% металургійних шлаків на вітчизняних теренах застосовується у дорожньому будівництві (як вторинний щебінь), тоді як у країнах ЄС цей показник вдвічі більший — 46%. Наприклад, такі об’єкти, як траси Маріуполь — Запоріжжя, Запоріжжя — Дніпро, Дніпро — Кривий Ріг, автомобільна дорога Р-52 Дніпро­ — Решетилівка збудовані з використанням доменних шлаків. “Примітно, що сталеплавильний шлак в Україні практично не знаходить застосування в інших галузях, — зазначає пан Ануфрієв. — Тим часом європейці застосовують його, наприклад, у якості мінеральних добрив (2,7%), для гідравлічного інжинірингу (2,2%), як забутівку виробленого простору шахт у гірничодобувній та гірничо-металургійній галузях (19%)”. Останнім часом металургійними шлаками зацікавились навіть виробники мінеральної вати.

Що стосується ціни, то для українського споживача вторсировина значно дешевша порівняно з натуральними ресурсами: в грошовому еквіваленті економія природних ресурсів залежно від місцезнаходження замовника та від місця утворення вторсировини може бути меншою на 30-60%.

Підприємницькі ініціативи

Металургійний шлак “АрселорМіттал Кривий Ріг” (АМКР) обходиться його споживачам у 5 разів дешевше. Здебільшого замовниками цієї вторсировини є будівельні та дорожні компанії. Кілька років тому підприємство ініціювало використання шлаків для будівництва доріг. “З моменту запуску проекту ми вже реалізували близько 200 тис.т відвального шлаку”, — розповідає Андрій Бабенко, головний інженер проекту департаменту інвестицій та інжинірингу АМКР, не уточнюючи суму виручки від продажу втор­сировини. Частка утилізації склала приблизно 13% річного обсягу утворення шлаків на комбінаті. Щороку АМКР генерує 1,5 млн т відвального шлаку без урахування гранульованого, а загальний обсяг шлаку, що знаходиться у відвалах і хвостосховищах підприємства, складає 55 млн куб.м.

Самотужки відходи власного виробництва утилізують і на ТОВ “Побужський феронікелевий комбінат” (ПФК). 2017 р. там встановили лінію з переробки шлаку у щебінь фракцією 5-70 мм потужністю 25 тис.т на місяць (300 тис.т на рік). Загальні інвестиції у проект склали 5,6 млн грн (з ПДВ). Від запуску лінії станом на початок березня поточного року підприємство переробило 56,3 тис.т шлаку, а це лише 3,7% загального обсягу відвального шлаку, що утворився за цей час на виробництві. Виручка від реалізації вторинного щебеню за час роботи лінії досягла при цьому 2,2 млн грн. “Ми очікуємо, що у повному обсязі інвестиції окупляться 2020 р.”, — наголошує Денис Шевченко, генеральний директор ПФК. І додає: поки стабільного доходу від продажу вторинного щебеню немає, але цей продукт має економічну перевагу перед природним. Зокрема, щебінь зі шлаку феронікелевого виробництва у 1,5-2 рази дешевший за натуральний.

Стримуючими факторами розвитку циклічної економіки в Україні пан Шевченко називає довгі строки окупності подібних проектів і труднощі з отриманням фінансування від банків. Проте на ПФК планують розвивати ще один перспективний, хоч і капіталоємний, напрямок рециклінгу. “Наразі ми вивчаємо виробництво шлаковати з рідкого відвального шлаку”, — говорить Денис Шевченко.

Стимули

Як бачимо, нині частки утилізованого шлаку на підприємствах незначні. Втім є сподівання, що обсяги продажів вторинної сировини збільшуватимуться. “Керівництво держави почуло наші звернення та робить перші кроки у цьому напрямку”, — зазначає Андрій Бабенко. Зокрема, нещодавно Кабмін ухвалив розпорядження “Про застосування відходів виробництва у дорожньому будівництві” (#1420-р від 04.12.19 р.). Державному агентству автомобільних доріг та облдерж­адміністраціям під час здійснення публічних закупівель рекомендується надавати додаткову перевагу компаніям, які максимально використовують матеріали з відходів виробництва. В угодах про будівництво або надання послуг з поточного ремонту автодоріг загального користування в Запорізькій, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях мають бути передбачені положення щодо доцільності використання відходів виробництва (металургійних шлаків, зол тощо). Проте ця норма не є обов’язковою до виконання.

Окрім того, як зазначає Світлана Берзіна, оновлений Закон “Про публічні закупівлі”, який почне діяти з 19.04.20 р., передбачає, що замовник може встановити одним з критеріїв технічної специфікації або неціновим критерієм вимогу щодо ресурсо­ефективності. “При цьому замовник може посилатись на відповідний стандарт та екологічне маркування”, — зазначає експерт.

Суттєво покращити ситуацію з утилізацією відходів може також реалізація стимулів, що конкретизовані в ст.40 Закону “Про відходи”. Серед них, зокрема:

пільги щодо оподаткування прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів;
пріоритетне державне кредитування;
спеціальні державні субсидії на зниження відсотків за банківськими кредитами, пов’язаними з інвестиціями в проекти утилізації відходів і виготовлення відповідного устаткування;
дотації з державного та місцевих бюджетів для перевезення відходів чи напів­фабрикатів з них;
дотації з фондів охорони нав­колишнього середовища та інших джерел;
пільги щодо поповнення обігових коштів підприємств, які здійснюють збирання і заготівлю, оброблення й утилізацію відходів як вторинної сировини.

До цього переліку підприємці додають ще деякі свої. “Наприклад, — радить пан Шевченко, — зниження податків на викиди для підприємств, які розвивають напрямки рециклінгу на своїх виробництвах”.

Пропонують експерти й застосування “нагайки”. “Для стимулювання розвитку циклічної економіки необхідно збільшити рентну плату за спеціальне використання природних ресурсів, що можуть бути замінені вторинною сировиною або матеріалами, що утворюються в процесі виробництва”, — підказує Світлана Берзіна.

Наталія Шевченко