Три головні виклики для економіки України у 2023 році

Міграція, невпевненість та синдром другого року – три головні уроки/виклики/ризики/перспективи/задачі 2023 року для економіки України.

Еміграція з України та майбутня міграція В Україну. Найголовніший виклик, з яким треба працювати вже тут і зараз. Це лише здається довгостроковою задачею. Насправді вона нагальна й дуже термінова. “Крилатий вислів” – в нас 1 пенсіонер на одного працівника – був актуальним ще до війни.

Ще до 2014 року. Зараз набагато більш актуальний. З такою демографією, як в нас, неможливий довгостроковий економічний розвиток навіть за постійної підпитки грошима від міжнародних партнерів.

Тим більше, нам навіть після перемоги доведеться тримати армію мирного часу не менше ніж 500-600 тисяч людей. Це означає, що для сталого економічного розвитку нам треба 45-50 мільйонів людей, які живуть та працюють в Україні. Залучити, адаптувати їх, адаптувати так само нас до цих людей – ось головний виклик для держави 2023 року, та наступні багато років.

Всі ініціативи держави, на мою думку, варто насамперед оцінювати через призму демографії – “чи призведе ця ідея/реформа/ініціатива/регуляція” до припливу людей в Україну, чи ні. Це і є головний критерій успіху та прогресивності ідей та реформ.

Невизначеність. Для економіки немає готових рішень чи, навіть, як кажуть айтішники, “прошивок до рішень”. Їх також немає. Міжнародний досвід – важливо, та не актуально, прецедентів таких воєн немає вже майже 80 років, а рішення 75-річної давнини з післявоєнного відновлення незастосовні через різницю в умовах та вихідних даних. Все доводиться робити з коліс. І тут і зараз, за війни, це нормально і єдино правильно.

Горизонт планування та оцінки звузився до тижнів, максимум місяців. Доводиться приймати рішення, які потім, за зміни умов також буде змінено. І це також нормально та правильно.

Підгледів у одних поганих людей цитату, яка, попри особистості людей, досить влучна: “Якщо зараз економіст виглядає невпевненим у своїх оцінках або протирічить сам собі – це ознака професіоналізму”. Так і є. Наполягати на “єдино правильних рішеннях, інваріантних в часі”, навпаки, не дуже гарна ознака.

Синдром другого року. Такий термін є у водіїв та автострахувальників – коли водій отримав посвідчення, і перший рік від’їздив без аварій, у нього/неї формується відчуття всезнання та безпомилковості. І тому на другий рік ймовірність аварій вища: досвіду ще, за великим рахунком, нема, а оманлива впевненість у власних силах вже є.

Наша економіка дуже успішно пройшли 2022 рік. Бізнес працює – він не адаптувався, бо до війни неможливо адаптуватися, але працює.

Фінансова система працює, банківська система у дуже доброму стані як для війни. Працює інфраструктура. Працюють державні органи та компанії.

Нам допомагають та допомагатимуть коштами партнери.

Падіння економіки та інфляція значні “в абсолюті”, та у порівнянні з очікуваннями кінця лютого-березня ми в набагато кращому стані, ніж припускали.

Дуже скромна девальвація, менше третини. Інфляція взагалі досі нижче девальвації (ціни зростають повільніше, ніж гривня дешевшає до долара) – це дуже непогано під час криз.

Економіка, в цілому, дає приводи з оптимізмом дивитися у 2023-й. Але давайте не забувати, що минулі успіхи не означають майбутніх.

Давайте не піддаватися на синдром другого року, та не думати, що в економіці надалі все піде само собою, лише тому, що ми були чемними та відповідальними у 2022-му.

Попереду багато важких рішень та негараздів, які не вирішаться просто так. Доведеться продовжувати бути такими ж відповідальними.

Євген Дубогриз, експерт з банківського нагляду центра CASE Ukraine