Без суперпроривів і суперпровалів

Точка зору

Дипломатичний рахунок-2008.

На початку цього року перед Україною відкривалися великі перспективи на зовнішньополітичній арені у плані як європейської, так і євроатлантичної інтеграції. Підстави для цього давало повернення до влади «помаранчевої» команди і формування наприкінці минулого року уряду на чолі з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Український прем’єр заявила, що буде разом із Президентом Віктором Ющенком говорити одним голосом на міжнародній арені. І спочатку так і було.

У січні Президент, прем’єр і спікер (тоді Арсеній Яценюк) підписала листа-заявку на отримання Плану дій щодо членства в НАТО. Однак потім між головою уряду і держави зникла єдність у питаннях зовнішньої політики, зокрема в плані інтеграції України до НАТО. І в результаті наша країна втратила можливість піднятися на вищий рівень співробітництва з Організацією Північноатлантичного договору і не отримала ПДЧ. Які здобутки і невдачі мала Україна на зовнішній арені 2008 року і які питання мають бути пріоритетними на порядку денному зовнішньої політики нашої держави наступного року? Про це читайте в коментарях корифея української дипломатії та експерта з питань зовнішньої політики Анатолія ЗЛЕНКА, екс-міністра закордонних справ України:

— Інтрига нинішньої ситуації полягає в невизначеності в багатьох питаннях, в амбіційності поставлених завдань, недостатній керованості процесами і непослідовності дій. Це нікого не може залишати байдужим. Світ уважно відслідковує процеси, що відбуваються в нашій країні, і болюче реагує на всі наші негаразди. Звичайно, нинішні турбулентні процеси в політиці та економіці справляють негативне враження в очах наших партнерів і не можуть не впливати на міжнародну політику України. Особливо це стало помітним 2008 року.

Головним досягненням зовнішньої політики України можна вважати те, що вдалося зберегти громадянський мир і відносний спокій у суспільстві. На цій основі більш-менш успішно вирішувалися інші питання. Зокрема, в цьому контексті слід розглядати забезпечення вступу України до СОТ, що дало можливість реалізувати одне з пріоритетних завдань зовнішньої політики, пов’язане з приєднанням країни до світової економіки, і далі грати за правилами глобальних економічних процесів. За ним стоїть поступовий підхід до вирішення таких питань, як співробітництво з Європейським Союзом, початок переговорів про безвізовий режим і створення зони вільної торгівлі з ЄС, а також нові підходи співпраці з євроспільнотою, в тому числі на основі нової ініціативи «Східне партнерство». На саміті в Парижі ми досягли важливого рішення, до якого йшли багато років. Йдеться про можливість підписання угоди про асоціацію, яка великою мірою має визначити наші стосунки з ЄС.

Рік, який завершується, вніс більшу ясність щодо євроатлантичної інтеграції. З одного боку, є консолідоване рішення Бухарестського саміту НАТО щодо перспектив членства України в Організації Північноатлантичного договору. А з іншого — не проглядається поки що перспектива завершення цього процесу. Пояснення цьому можуть бути різні. Зокрема, неготовність України до прийняття стандартів Альянсу, непроведення відповідних реформ.

Очевидно, не це головне. В умовах багатогранності сучасного світу проглядаються досить чітко геополітичні та геостратегічні інтереси різних центрів сили, які впливають на визначення позицій окремих учасників міжнародної політики. Що стосується нас, треба зрозуміти: хоч би скільки ми повторювали, що Бухарестський саміт НАТО визначив майбутнє членство України в Альянсі, але раніше, ніж це стане можливо, ми туди не вступимо. За цим має стояти велика робота як усередині країни, так і за її межами.

До досягнень можна зарахувати зміцнення відносин з таким стратегічним партнером як США. Підтримувався протягом року необхідний діалог на всіх рівнях, відбулися візити на найвищому рівні, забезпечувався інтенсивний діалог на рівні зовнішньополітичних відомств. І в результаті зміцнювалася довіра між двома країнами. Результатом цього можна бачити підписання минулого тижня Хартії про стратегічне партнерство та безпеку. Я вважаю, що це є вагомим підсумком українсько-американського співробітництва в поточному році.

До досягнень я б зарахував і те, що при всій неоднозначності ставлення до Голодомору-геноциду як всередині країни, так і за кордоном дипломатії вдалося провести величезну роботу з визнання Великого Голоду злочином проти людства.

Що стосується невдач української дипломатії, то я не хотів би виділяти недоліки в нашій роботі. Можна говорити про те, що є певні нереалізовані можливості в зовнішньополітичній діяльності. Їх можна на пальцях перерахувати.

Нам не вдалося налагодити необхідний діалог, зокрема, на найвищому рівні, з Російською Федерацією. Весь час відбувалися процеси, які начебто переконували в тому, що ми намагаємося поліпшити відносини з Росією. Але разом з тим виникла низка проблемних питань, які чітко давали відповідь на те, що не все гаразд у наших відносинах. Хоча мушу сказати, що останнім часом такі ініціативи, як створення міжвідомчої українсько-російської стратегічної групи і призначення спеціального представника з розвитку відносин з Російською Федерацією начебто переконують у тому, що все-таки робляться конкретні кроки в контексті вирівнювання відносин між Україною та Росією.

Друге питання стосується нашої енергетичної безпеки, зокрема, постачання газу, яке перебуває у підвішеному стані.

З Румунією у нас зависло питання делімітації континентального шельфу і виключної економічної морської зони в Чорному морі. Те, що ми почали судитися і прийняли виклик щодо перенесення цього питання в Гаазький суд, є нормальною практикою. Я думаю, що зараз усі з нетерпінням чекають висновків цього міжнародного суду. І будемо сподіватися, що Україні вдалося відстояти свої інтереси в цьому питанні.

Що стосується пріоритетів на наступний рік, завжди треба думати про те, щоб підвищити ефективність зовнішньої політики нашої держави, надати поведінці на зовнішній арені передбачуваного і разом з тим твердого, принципового характеру у відстоюванні національних інтересів нашої держави.

Ми повинні думати про те, щоб відійти від ситуативних варіантів до прогнозованих зовнішньополітичних заходів і мати довгострокові інтереси на різних напрямах зовнішньої політики нашої держави. Я думаю, що, враховуючи внутрішнє становище нашої держави і глобальну економічну кризу, зовнішня політика має великою мірою бути орієнтованою на те, щоб вирішувати питання внутрішньої політики. В даному разі вона має бути каталізатором позитивних внутрішніх трансформацій. Ми повинні пам’ятати класичний вислів про те, що успішна зовнішня політика має бути прорахованою. Ми завжди мусимо думати про те, щоб отримати високі дивіденди від досягнутих компромісів. Тому що інколи ми досягає певних результатів. Але нам часом не вистачає сил і наполегливості для доведення до логічного завершення того, чого ми досягли. Нам треба все робити, щоб розвивати нормальні відносини з нашими сусідами. Одне з важливих питань, яке має працювати на територіальну цілісність і нашу національну безпеку, — це необхідність доведення до логічного завершення облаштування кордонів по всьому периметру території України. Йдеться про початок демаркації кордонів і завершення делімітації в акваторії Азовського моря і Керченської протоки.

Важливо, щоб підходи до зовнішньої політики були не ідеологічними, а більшою мірою реалістичними.

Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:

— Основна проблема, як і раніше, полягає в тому, що зовнішня політика і дипломатія значною мірою залежить від внутрішньої ситуації, яка була несприятливою для проведення цілісного зовнішньополітичного курсу через насамперед конкуренцію різних владних центрів за повноваження, у тому числі у зовнішньополітичній сфері. Другою значущою проблемою було те, що провідні внутрішні гравці, політичні лідери зробили нормою використання зовнішньополітичних майданчиків для зведення між собою особистих рахунків. А це є неприпустимим, це значною мірою підірвало міжнародні позиції України і продовжує відігравати негативну роль.

Що стосується здобутків і невдач, дійсно, можна говорити про помірний успіх у тих сферах, де такий успіх очікувався і спирався на попередні зусилля і більш-менш послідовну позицію. Зокрема, про те, що значного прогресу досягнуто в переговорах про Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, яка прийде на заміну існуючій Угоді про партнерство і співробітництво. Також започатковано так званий візовий діалог, який має на меті скасування в перспективі візового режиму між Україною та ЄС.

Україна — перша з країн, на які поширюється Європейська політика сусідства, розпочала такий діалог і також перша отримала рішення щодо підписання Угоди про асоціацію.

Значні зміни відбулися у відносинах між Україною та НАТО. Україна отримала чіткий політичний сигнал щодо можливості майбутнього членства, хоча й не досягла тих цілей, які ставилися щодо отримання Плану дій щодо набуття членства в НАТО.

Дуже проблемними залишаються відносини з Росією. Протягом року не було знайдено тих рішень, які могли б принаймні скерувати ці відносини в більш конструктивне річище. Інтервенція Росії в Грузії значною мірою ускладнила російсько-українські відносини через те, що Україна має певні підстави вбачати в цьому значну загрозу для себе. Власне, руйнація того міжнародного порядку, який мав місце до серпня, — це дуже серйозний виклик для України. Адже це ставить питання про територіальну цілісність і недоторканність кордонів. І хоча на сьогоднішній день ніхто офіційно не ставить під сумніви кордони, але ми бачимо, як швидко ця ситуація може мінятися внаслідок односторонніх рішень чи якоїсь кон’юнктури. Тому загалом можна сказати, що міжнародне становище України не зазнало суттєвих змін. Хоча основним викликом ефективності української дипломатії є стиль поведінки, який використовують найвищі політики, про що я згадував вище. Це є найбільшою проблемою, яка буде також викликом для зовнішньої політики й наступного року. Це істотно послаблює Україну, особливо у відносинах з тими країнами, які виступають консолідовано і послідовно на міжнародній арені.

Я не хочу говорити про якісь суперпрориви чи супепровали. Тому що, як правило, це дуже поверхово. Я б не погодився з тим, що рішення Бухарестського саміту НАТО називають для України провальним, а при цьому Українсько-американську Хартію про стратегічне партнерство та безпеку — дуже великим успіхом. Це перебільшення. І до першого, і до другого факту треба ставитися спокійно. І там, і там є певне просування вперед. Хоча, можливо, недостатнє з огляду на українські інтереси.

Що стосується пріоритетів на наступний рік, по-перше, мова має йти про завершення переговорів про асоціацію з Європейським Союзом. Далі — визначення чітких критеріїв отримання Україною в перспективі безвізового режиму з ЄС у вигляді відповідної «Дорожньої карти», створення та імплементація Щорічної національної програми з метою підготовки до членства в НАТО відповідно до рішень Брюссельської зустрічі міністрів закордонних справ. Безумовно, до числа пріоритетів має входити ведення діалогу з Росією і принаймні знаходження якихось точок дотику у питанні завершення політико-правового оформлення наших кордонів, насамперед, у Керченській протоці і Азовському морі. Я не думаю, що буде якимось чином розв’язано питання Чорноморського флоту і його майбутнього. Щоб мати шанси на виведення російського флоту у 2017 році, Україна повинна надати чіткий сигнал, що вона не має наміру навіть розглядати можливість пролонгації цього договору, аби ні в кого не було сумнівів, що таке рішення прийняте остаточно. Тоді є шанс у майбутньому домогтися реалізації цього рішення. При цьому це не означає, що треба йти на штучне загострення питання чи ухвалювати невиважені рішення, подібні до тих, які були під час російсько-грузинської війни щодо Чорноморського флоту. Тим не менше, треба однозначно ставити питання про те, що Україна ухвалила рішення щодо припинення дії договору про Чорноморський флот у 2017 році і не повертатиметься до цього питання.

В зовнішній політиці України існують прогалини, наприклад, на азійському напряму. І тому, враховуючи кризові тенденції і певні перерозподіли впливу у міжнародних політичних та економічних відносинах, безумовно, треба посилювати азійський напрямок, зокрема, відносини з Китаєм і Японією, а також багатьма іншими країнами цього регіону.

Новини

13 Лютого 2025

Саудівська East Pipes збільшить обсяги виробництва труб завдяки новій лінії HSAW

Держава націоналізувала борги титанового комбінату російського мільярдера Шелкова

Українська компанія вперше експортувала біометан до Європи

Світовий експорт залізної руди у 2024 році зріс на 2%

Суха Балка запустила новий блок на шахті Ювілейна

В Індії планують побудувати два заводи з потужністю 35,5 млн тонн сталі

Сьогодні США і Україна підпишуть угоду щодо природних ресурсів

Феросплавні заводи України зменшили виробництво торік майже удвічі 

Росія вимушено готується до скорочення видобутку нафти, – Reuters 

Ціни на нафту падають на тлі очікування мирної угоди між Україною і РФ 

12 Лютого 2025

Україна купить у Болгарії два реактори російського виробництва для ХАЕС 

Батумський морський порт збільшить перевалку казахстанської аміачної селітри

Уряд Швейцарії схвалив виділення Україні понад €1,5 млн на відновлення країни

Запровадження США тарифів на українську сталь вплине на галузь, яка постраждала від російської агресії – Свириденко

Інфляція в Україні у січні 2025 року досягла 12,9%

Nucor втретє з початку року підвищує ціни на гарячекатаний рулон

ВСІ НОВИНИ ⇢