Юлія Тимошенко взялася за старе

Коли "це" сталося вперше, обуренню нашоукраїнців не було межі. Коли "це" відбулося вдруге, тодішні соратники Віктора Ющенка вийшли з коаліції. Коли ж "це" трапилося з ними втретє, то нашоукраїнці вже самі почали називати себе "лохами".

"Це" – це порушення домовленостей з боку Юлії Тимошенко. Взимку 2007 року БЮТ проголосував спільно з Партією регіонів за новий закон "Про Кабінет міністрів", що в ті наївні часи виглядало верхом цинізму.

2 вересня минулого року БЮТ, не виходячи з коаліційної угоди, укладеної з "Нашою Україною", почав переписувати все системо-утворююче законодавство держави спільно з Партією регіонів.

А у березні 2009 БЮТ звільнив Володимира Огризка з посади міністра закордонних справ, хоча, за словами нашоукраїнців, коли вони заново збирали коаліцію, Тимошенко особисто обіцяла їм не чіпати квоту президента.

Зранку вівторка наближених до прем’єрки людей можна було зустріти біля входу в зал, де зазвичай збираються регіонали. За десять хвилин до голосування щодо Огризка Андрій Портнов і Борис Колесніков досить дружньо обговорювали питання в імпровізованій курилці.

Портнов після розмови віджартовувався:

– Ну, звідки я знаю, проголосуємо ми чи ні… Але щось мені підказує, що Огризко сьогодні перестане бути огризком, – сміявся депутат.

А Борис Колесніков намагався триматися так, ніби його це голосування взагалі не стосується.

– Не, нам то что? Мы же и так – и так его хотели уволить. А дадут голоса эти гаврики – хорошо, нет – сами себя за локти будут кусать.

Цікаво, що найменше в кулуарах говорили про законність звільнення Огризка. Коли чогось хочуть дві головні фракції, це має вищу силу в парламенті.

Законодавство містить суперечливі норми, яку кожна зі сторін трактують на свою користь.

З одного боку, відставка Огризка суперечить закону про Кабінет міністрів, де у статті 18 прямо сказано: міністр закордонних справ та міністр оборони можуть бути звільнені за поданням президента України.

З іншого боку, Конституція не містить такої вимоги. Основний закон вимагає подання президента тільки для призначення двох міністрів.

Крім того, ініціатори вотуму недовіри керівникові МЗС посилаються на рішення Конституційного Суду від 11 грудня 2007 року, за яким парламент може зняти з посад президентських міністрів без згоди глави держави.

Але цей вердикт було винесено ще до вступу в дію нового закону "Про Кабмін", який переформатував правове поле – за наполяганням Банкової там було виписано, що призначення та звільнення керівника МЗС неможливе без згоди президента.

Окрім юридичної неоднозначності, є ще моральна: звільнення Огризка безперечно є порушенням коаліційної угоди – щонайменше в двох місцях.

Пункт 1.2.2. шлюбного контракту Тимошенко і нашоукраїнців визначає, що "основними завданнями коаліції є (…) формування та проведення узгодженої кадрової політики".

Звичайно, відставка Огризка ніким у НУНС не погоджувалася – бо це рішення на раді коаліції ніколи би не пропустив Борис Тарасюк, який вважає Огризка своїм духовним побратимом.

Крім того, в коаліційній угоді записано, що "рада коаліції (…) виробляє спільну позицію коаліції щодо (…) питань порядку денного". (Пункт 2.4.9.2. регламенту).

У межах коаліції питання Огризка, звісно, взагалі не порушувалося.

– Я в шоці! Я не знаю, як так можна, – розгублено виходила з сесійного залу Ірина Геращенко після голосування. – Ми ж домовлялися …

Повз неї прямував радісний Борис Колесніков.

– Ну чого ви нервуєтесь? Проголосували – і що?

– А що це дасть?

– Ні, ну якщо чесно, то Огризко – професійний дипломат. Ми з ним, коли я працював у Донецьку, разом відкривали авіарейс "Донецьк – Відень". Він тоді дуже гарно працював, але, Ірино, ну так вже же не можна… З цими листами до посольств, з цим Гаазьким судом, з цим НАТО…

– Яким ще НАТО? Ви ж самі голосували за цю доктрину ще в 2003 році!

– Ну і що? Нам Кучма сказав – ми і голосували, такі були часи. А зараз вони змінилися…

Як з'ясувалося, навіть фракція БЮТ на своєму засіданні не визначалася щодо відставки Огризка. За словами очевидців, відбулося обговорення цього питання, до спільної позиції не дійшли, і його вирішили взагалі не ставити на голосування під час фракційних зборів.

Тому, коли 49 депутатів БЮТ проголосували за відставку Огризка, це стало шоком для іншої частини фракції – зокрема, групи "Реформи і порядок".

На обурення партнерів по коаліції керівництво БЮТ "включило дурачка".

– Це свідчення того, що в нашій фракції є демократія, – під регіт журналістів заявив у телекамери Андрій Кожем'якін. Він повідомив, що за це "самоуправство" ніхто у фракції покараний не буде, бо це – не в їхніх правилах.

Востаннє такий "ексцес демократії" в БЮТ стався, коли вони наприкінці 2006 року дали Партії регіонів потрібні голоси за відставку Юрія Луценка з уряду Януковича, що привело на посаду Василя Цушка.

Аргументи від БЮТ зразка 2006 року лунали ті ж: Луценко себе дискредитував, і хоча фракція вирішила не голосувати за його звільнення, але що поробиш – воля депутата вище партійних приписів!

Втім, найбільш здивованим в момент відставки здавався сам Огризко. Він був настільки розгублений, що навіть не зміг зорієнтуватися і надати коментарі пресі.

Вже колишній міністр лише на півхвилини винирнув з зали засідань і, навіть не чекаючи, поки зберуться журналісти, майже прошепотів в повітря:

– Я ось тут сидів і пригадував слова Грушевського: "Ви знаєте, в чому проблема цієї України? В тому, що нею завжди керують люди, яким вона не потрібна".

Він не помітив ані вигуків операторів, ані диктофонів, які жадали від нього відвертостей.

– Все. Я пішов. Все інше – до них, – махнув рукою на зал пан Огризко.

Окрім побажання Москви зняти Огризка, особисто у Тимошенко також накопичувався негатив відносно керівника зовнішньополітичного відомства.

Як і Віктор Пинзеник, Огризко у день відставки дізнався про себе багато нового від Тимошенко.

– Він як міністр мене радикально не влаштовував. Це непрофесійна людина, яка системно займалася провокаціями проти уряду, – заявила Тимошенко вслід відставленому міністру.

Будучи міністром з квоти президента, Огризко фактично бойкотував рішення прем’єра. Наприклад, Огризко блокував реалізацію домовленостей Тимошенко і Путіна про збільшення фінансових відрахувань України до загального бюджету СНД.

Причини гніву Тимошенко на Огризка – не лише його циркуляри до посольств, де міністр вимагав від дипломатів повідомити інші країни про "неправдиві заяви" прем’єра на газовому засідання РНБОУ. Насправді те, що подібний лист буде підготовлений за підсумками Радбезу, Тимошенко знала, бо таке рішення було ухвалено в її присутності.

На переконання Тимошенко, Огризко її "підставив" у історії з отриманням кредиту в Росії. Банкова звинуватила прем’єра у проведенні секретних переговорів і побудувала навколо цього окремий сюжет про "зрадницю національних інтересів".

Хоча, як виявилося, сам Огризко був в курсі всіх подій, бо особисто підписав відрядження своєму заступнику до Москви.

Крім того, стосунки Тимошенко з Чорномирдіним виявилися для прем’єра більш цінним, ніж Борис Тарасюк і його дружба з Володимиром Огризком, який попередив російського посла про можливу висилку з України.

Відставка Огризка була цілком усвідомленим кроком з боку прем’єра, хоча вона продовжує стверджувати, що керівництво БЮТ начебто вмовляло своїх депутатів не підтримувати Партію регіонів і комуністів у звільненні міністра.

Такі аргументи можуть викликати лише усмішку. Достатньо подивитися список тих, хто проголосував начебто всупереч генеральній лінії партії.

Серед тих, хто дав голоси за зняття міністра закордонних справ: партнери тітки Тимошенко Антоніни Ульяхіної – Вадим Коротюк і Михайло Соколов, партнер чоловіка Тимошенко Віталій Данілов, колишній бухгалтер ЄЕСУ Антоніна Болюра, син першої помічниці Тимошенко Юрій Трегубов та завгосп "Батьківщини" Всеволод Бородін.

Але найбільш показово, що за відставку Огризка проголосувала група Андрія Портнова, до якої також входять Валерій Писаренко, Станіслав Олійник і Володимир Пилипенко.

Мета Портнова – це реанімація проекту, який був загублений наприкінці 2008 року: коаліції між БЮТ і Партією регіонів. Дитина, яка має народитися внаслідок цього шлюбу – це нова редакція Конституції, покликана розділити владу Тимошенко і Януковича.

Боротися на виборах президента за правилами вони не вміють. Боротися без правил – бояться, що будуть знищені ворогом. Усвідомлюючи, що чесно виграти матч вони не в змозі, два найбільших політики країни домовляються про договірну гру.

Перша ластівка цього – парламент силами двох найбільших фракцій знову проголосував закон, який регламентує роботу Конституційного суду. Президента, який "зловживає" своїм правом зупиняти постанови уряду, хочуть поставити в стойло і заборонити повторно блокувати рішення Кабміну.

Минулого разу цей закон схвалили у вересні 2008, але потім заради відновлення коаліції БЮТ довелося його скасувати. Тепер ситуація повторюється.

Однак, домовившись удвох, БЮТ і Партія регіонів забули про Литвина, без візи якого жодна політреформа не буде подана президенту на підпис.

Спікер висуває зустрічну умову – він може погодитися на зміни до Конституції, але якщо в Україні будуть запроваджені відкриті виборчі списки. Литвин чомусь переконаний, що в разі відновлення прототипу мажоритарки його людей в парламенті стане більше. Переговори тривають, є час до закінчення весняної-літної сесії парламенту, коли нова Конституція має бути ухвалена в першому читанні.

Звільнивши Огризка, Тимошенко не лише провокувала "Нашу Україну" на вихід з коаліції, щоб мати розв’язані руки для переговорів з Партією регіонів. Прем’єр позбутися ще одного міністра, який був їй непідвладний та створював дискомфорт у роботі.

Тепер функції керівника МЗС виконуватиме його перший заступник Володимир Хандогій, з яким легше знайти спільну мову хоча би тому, що він супроводжує Тимошенко під час її візитів до Європи.