Оголосіть, будь ласка, весь список!

Окрім офіційних платних новацій київської влади, з’явились і неофіційні. Відтепер ремонти під’їздів – платна послуга. Почалося все з дрібниці: зі стіни під’їзду на моєму поверсі, відвалився пристойний шматок штукатурки. Сусідка попередила: у жодному разі не піднімати, і не викидати. Оскільки це не просто сміття, а кричущий факт початку поступової руйнації під’їзду. Отже, треба його зафіксувати, наприклад – сфотографувати, і з цими доказами йти в ЖЕК, вимагаючи хоча б косметичного ремонту.

Шматки штукатурки не прибирали тиждень. Об них перечіпалися всі. Але люди мужньо терпіли: якщо прибрати це сміття самим, то доведеться це робити весь час.

Не так думали лише в КП «Залізничний», коли натякнули моїй сусідці: «Це хтось із ваших обколупав. Шукайте винуватця, хай робить ремонт». Але у нашого під’зду був ще один «речдок»: моя квартира під охороною, і прихована відеокамера фіксує все, що відбувається на сходовому майданчику. Переглянувши записи, я переконався: стіна поруйнувалася без втручання ззовні. Тобто, сама.

Зрештою, обвалена штукатурка – не єдина проблема нашого під’їзду. Як, власне, багатьох інших українських під’їздів. Стіни від першого поверху вже давненько точить якійсь вологий грибок, і єдиний вихід – облупити їх, заґрунтувати і наново поштукатурити та пофарбувати. Це дійство входить у поняття, зазначене на рахунку за сплату житлово-комунальних послуг як «послуги за утримання будинків та при будинкових територій». Більше того. На офіційному веб-порталі Київської міської влади в розділі «Скарги» я знайшов таку корисну інформацію: КП «Залізничне» повідомляє, куди і до кого ми, мешканці, повинні звертатися з приводу виконання згаданих послуг. Воно, КП «Залізничне», відкрите для співпраці.

Вирішив звернутися за вказаною адресою у зазначені часи прийому. З’ясував те, до чого, в принципі, був готовий: ремонт у під’їзді, який перебуває в аварійному і антисанітарному стані, зробити, в принципі, можна. Ось тільки грошей на це нема.

Раніше із такого глухого кута виходили, об’єднавши зусилля мешканців і ЖЕКів. Тобто мешканці купували матеріали. А КП виділяло майстрів, бо отримують за це зарплату. Яка, зокрема, нараховується з тієї самої суми, яку ми сплачуємо на утримання будинків.

О’кей. Я не проти купити всі потрібні матеріали. Порахувавши на калькуляторі, я з’ясував: на все це піде не більше 1,5 тисячі гривень. Заради можливості запрошувати до себе в гості людей і при цьому не червоніти за стан під’їзду, який мені не належить, я готовий піти на такі витрати. Але коли я сказав про це в КП «Залізничний», мене поправили: такої фінансової жертви не досить.

Бо відтепер, щоб у під’їзді зробити навіть косметичний ремонт, мешканці, повинні платити ЖЕКам за роботу. Як повідомили в КП «Залізничний», тепер ремонт під’їзду – платна послуга. Того, що ми платимо з утримання будинків, недостатньо.

Можливо, це якась чергова інновація мера Києва Леоніда Черновецького, про яку ми ще не знаємо? Але на веб-порталі Київської міської влади про таку платну послугу нічого не сказано! Та навряд чи керівництво нашого КП з власної ініціативи вирішило, що за ремонт під’їздів, які мешканцям не належать і ніколи належати не будуть, мешканці повинні платити так само, як за приведення в людський вигляд власних квартир. Значить, мер Києва неофіційно благословив своїх підлеглих на запровадження подібної платної послуги.

Скажу більше: під час спілкування з працівниками виробничо-технічного відділу КП «Залізничне» на тему ремонту я почув слово «тендер». Тобто, якщо вже у нашому під’їзді та інших під’їздах, котрі перебувають у страшному стані, і погодяться робити ремонт, то спочатку оголосять якийсь тендер. Поняття «тендер» та «під’їзд» у контексті нашої оплати видаються мені дещо несумісними. Проте їх робить сумісними логіка абсурду, за якою живе наша країна і, зокрема, її комунальне господарство.

Скажу чесно: я згоден, що суми, закладеної в рахунку на утримання будинку, тобто – на латання дахів, труб та порятунок стін під’їздів від руйнації, давно не вистачає. Більше того: я готовий платити більше. Я не особливо заперечу проти підвищення комунальних тарифів для населення. Бо, по-перше, я не пенсіонер і не інвалід, для яких ці тарифи повинні лишатися незмінними, а по-друге – я не безробітний і зможу заробити на квартплату.

Але немає жодної гарантії, що після збільшення тарифів послуги будуть якіснішими і взагалі – що вони будуть.

Отже, мені лишається найняти майстрів і оплатити їх з власної кишені, аби вони зробили в нашому під’їзді ремонт. Або, як того хоче КП «Залізничне», мені доведеться оплачувати роботу майстрів, яких надасть ЖЕК. Тобто, по суті я, звичайний громадянин України, який сумлінно платить за комунальні послуги, мушу перебрати на себе функції ЖЕКу. Тобто, виконувати функції домовласника.

Одне уточнення: я не домовласник. Я не займаюся приватизацією під’їздів і не повинен цього робити. Тим не менше, як я переконався на власному досвіді, наші комунальні служби знайшли під час кризи дуже гарний вихід: мешканці будинків повинні тепер не лише платити ЇМ, а й платити ЗА НИХ.