Нова велика депресія: український вимір

З початком розгортання кризи в Україні аналітики, практики та урядовці взялися аналізувати стан економіки. Вони виокремили декілька причин падіння виробництва та експорту, а також погіршення ситуації у валютно-фінансовій сфері.

По-перше – стрімке падіння світового попиту на товари, які виробляє Україна – чорні метали, хімія, сільськогосподарські товари, машинобудування.

Цей фактор є об'єктивним і його вплив на рівень виробництва в Україні зумовлений значною інтегрованістю України у світову економіку, що підтверджується прийняттям держави до Світової організації торгівлі у 2008 році.

Внаслідок погіршення ситуації у світовій фінансовій системі, що негативно відбилося на реальній економіці багатьох країн, світовий попит та ціна, яку здатні сплатити покупці українських товарів, значно зменшилися.

Так, світові ціни на продукцію чорної металургії у грудні 2008 року впали у 2,5 рази у порівнянні з квітнем 2008 року, а ціни на мінеральні добрива, олію та збіжжя – утричі.

Незважаючи на це, попит, у кількісному вираженні, не зміг втриматися на рівні весни-літа 2008 року, адже інвестиційні проекти у сфері нерухомості та виробництво автомобілів, яке потребує багато металу, по всьому світу згортаються.

Ситуація ускладнюється для України протекціоністськими заходами провідних країн світу, які підтримують своїх національних виробників.

По-друге, значні диспропорції у структурі національної економіки змушують Україну імпортувати багато товарів побутового призначення, виробництво яких не можна швидко відновити.

Внаслідок трансформації економіки протягом 1992-2000 років в Україні фактично зникла легка промисловість, виробництво електроніки та автомобілів. Західні ж інвестори через низьку продуктивність праці в Україні обирали інші країни, зокрема Китай, для розміщення виробництва цих товарів.

По-третє, неефективність енергоспоживання в Україні зумовлює високі обсяги імпорту енергоносіїв, що разом з імпортом інших товарів робить Україну заручником країн-продавців та перерозподіляє вироблене національне багатство України на їх користь.

По-четверте, масове кредитування банками в іноземній валюті як юридичних, так і фізичних осіб без огляду на можливість отримання позичальниками доходів у валюті.

Починаючи з 2002 року, українські банки почали активно пропонувати валютні позики фізичним особам на придбання нерухомості, будівництво, купівлю автомобілів та побутової техніки на значні строки – від 5 до 30 років.

В країні різко збільшилося споживання товарів, які, за винятком нерухомості, не вироблялися в країні. Славнозвісне "українське автомобілебудування", в основному, полягало у монтажі вже готового кузова та коліс, які імпортувалися з країн ЄС, Китаю чи Південної Кореї.

Незважаючи на це, з 2000 року курс гривні до валют провідних країн світу поступово зміцнювався через надходження короткострокових кредитів, а пізніше і прямих іноземних інвестицій з-за кордону для фінансування цього імпорту, що створювало ілюзію безпечності валютних позик.

З початком девальвації української валюти у вересні 2008 року фізичні та юридичні особи, які не мають доходів в іноземній валюті, припинили погашати в строк такі валютні кредити. Це призвело до неплатоспроможності банків і неможливості повернення грошей вкладникам та іноземним кредиторам.

По-п'яте, економічна політика урядів України спрямовувалася на стимулювання споживання населенням імпортних товарів.

Збільшення доходу бюджету України за рахунок надходжень від митних зборів, що спрямовувалися на соціальні витрати без зростання продуктивності праці, стало системою, яка, без адекватного нарощування експорту, мала сама себе знищити.

Події у світовій економіці 2007-2008 років виявили всю хибність цієї системи проїдання національного багатства України.

Таким чином, якщо об'єктивну причину погіршення економічної ситуації в країні – падіння світового попиту – не можна було контролювати, то решта факторів є наслідком недбалості влади, починаючи з комуністичних урядів і закінчуючи "донецькими" та "помаранчевими".

Гримуча суміш Нацбанку

Чому погіршення ситуації на валютному ринку відбулося так швидко? Основна причина – вкрай непрофесійні дії НБУ на валютному та міжбанківському ресурсному ринках.

Регулятор створив панічний попит на іноземну валюту з боку фізичних та юридичних осіб, надав гривневий ресурс банкам для валютних спекуляцій та переніс економічне падіння з реального сектору на банківський.

Не тільки сторонні спостерігачі, але і фахівці не розуміли логіки дій Нацбанку, коли у вересні 2008 року він відмовився від підтримки стабільного курсу національної валюти до долара та дозволив стрімку девальвацію гривні.

Регулятор міг обрати або адміністративні, або ринкові заходи.

Перший варіант передбачав запровадження обмежень на купівлю іноземної валюти фізичними особами – наприклад, максимум 1 тисяча доларів в місяць на людину.

Також можна було б ввести примусовий викуп Нацбанком валюти у вкладника за гривні при закінченні строку дії депозиту за діючим курсом.

Серед інших адміністративних важелів – дозвіл підприємствам купувати валюту лише для імпорту критичних товарів та введення 100-відсоткового обов'язкового продажу валютних надходжень.

Другий варіант – ринкові заходи, такі як повністю гнучкий курс без впливу з боку НБУ.

Втім, Національний банк використовував незрозумілу суміш адміністративних та ринкових методів, які створювали ще більшу невизначеність на ринку.

Аналіз показує, що все ж слід було використовувати адміністративні заходи регулювання попиту та пропозиції валюти на міжбанківському ринку України, які з успіхом були задіяні НБУ у 1998-1999 роках.

Україна є специфічною державою, у якій економічні агенти психологічно звикли вимірювати власні статки та доходи від трудової і підприємницької діяльності у іноземній валюті, переважно, у доларах.

Так, ця психологія є хибною з точки зору "правильної" поведінки економічних агентів. Так, прив'язка курсу не дозволяла у перспективі зробити гривню вільно конвертованою валютою. Так, фіксований курс протягом тривалого часу є необґрунтованим з точки зору теорії світової торгівлі.

Однак при розробці конкретних заходів подолання кризи потрібно було керуватися саме цією спотвореною психологією українського "бізнесу", адже ліки вийшли гіршими за хворобу!

МВФ та інші західні фахівці просто не розуміють, яке величезне психологічне значення має стабільний курс для економічної поведінки сьогоднішнього покоління українців, які пам'ятають часи гіперінфляції початку дев'яностих років минулого сторіччя.

Іноземці недооцінюють і те, що більше половини всіх сьогоднішніх мільйонерів та мільярдерів з'явилися завдяки тому, що у них була можливість скуповувати іноземну валюту, а у інших такої можливості не було.

Правління НБУ, президент та уряд повинні були переконати місію МВФ у тому, що будь-яка повільна чи раптова девальвація без застосування жорстких адміністративних обмежень різко підвищить попит на валюту з боку населення.

Прислухавшись до порад Фонду, Нацбанк припустився величезної помилки – відмовився від багаторічної практики збереження відносно стабільного курсу гривні щодо основних резервних валют світу.

Девальвація, яку допустив НБУ у вересні 2008 року, створила стійкі девальваційні очікування у економічних агентів.

Юридичні особи почали скуповувати валюту для передчасної оплати за товари або виведення її у власні офшорні фірми за кордон. Фізичні особи почали запасатися готівковою валютою, пам'ятаючи гіперінфляцію 1992-1994 років. Банківські установи радо підтримали цю тенденцію.

Девальвація гривні значно погіршила стан банків, адже позичальники перестали розплачуватися за валютними кредитами, а населення почало масово забирати гривневі депозити та переводити їх у долари або євро.

Таким чином, банки стали отримувати менше погашень за позиками і при цьому повинні були віддавати депозити. Іншими словами, вони стали технічними банкрутами.

У цій ситуації НБУ вдруге повів себе непрофесійно.

Регулятор правильно визначив, що банки потребують рефінансування, щоб вкладники могли отримати гроші. Але замість того, щоб давати лише стільки, скільки банки потребують для повернення коштів вкладникам, він надавав більше гривні, ніж потрібно.

Це дозволило банкам спекулювати на валютному ринку і далі девальвувати гривню. Парадокс, але банки, заробляючи на валютних спекуляціях, самі рили для себе могилу. Чим вищим ставав курс гривні, тим менше позичальників мали можливість розраховуватися за валютними кредитами, які складають 67% загального обсягу позик, виданих фізичним особам.

Очевидно, що непрофесійні дії НБУ на валютному та ресурсному ринках стали основним каталізатором розгортання кризових явищ у фінансовій системі України у четвертому кварталі 2008 року та сприяли їх швидкому переміщенню з реального сектору на банківський.

Тож вимога відправити у відставку правління НБУ у повному складі виглядає повністю логічною і справедливою.

Окрім того, значні обсяги накопичених коротко- та довгострокових боргів банками та підприємствами створили тиск на фінансовий рахунок платіжного балансу України.

За умови світової економічної рецесії більшість іноземних кредиторів навряд чи погодилася б рефінансувати ці позики. Особливо це стосується кредитів українським банкам, які вкладалися ними, як правило, у іпотечне кредитування та споживання імпортних товарів, а не у розбудову виробництв.

Політика НБУ на валютному ринку в останньому кварталі 2008 року ще більше погіршила перспективи рефінансування, адже тепер іноземні кредитори побачили, як значна девальвація – більше 70% за три місяці – призводить до неможливості погашення боргів у іноземній валюті, навіть, якщо потрібна сума у гривнях була зібрана.

Чи могла би світова криза бути більш "милосердною" до України?

Так, звичайно. Україні вдалося б пом'якшити вплив світової рецесії на національну банківську систему та відкласти її початок принаймні на півроку.

Для цього Нацбанку слід було підтримати стабільність гривні шляхом запровадження жорстких адміністративних методів, а також чітко контролювати обсяги та використання рефінансування банків у національній валюті.

Втрата прив'язки гривні до стабільного значення долара зруйнувала багаторічне звичне для українських економічних агентів бізнес-середовище і спровокувало паніку, адже, це перша суто "капіталістична" криза, яку переживає Україна після трансформації економіки, яка завершилася 2000 року.

2010: на грані дефолту

Чи є підстави говорити про дефолт України у 2009 році?

Щоб відповісти на це запитання, потрібно проаналізувати баланс валютних активів та зобов'язань України на 1 січня 2009 року.

Країна має зовнішній сукупний борг у розмірі 107 мільярдів доларів, лише частина якого – 24 мільярди доларів – є боргом саме держави. Золотовалютні резерви Нацбанку на кінець 2008 року складали 26,8 мільярда доларів, тобто суверенний дефолт у 2009 році Україні не загрожує.

Величезна частина заборгованості припадає на приватний сектор, з якої 28 мільярдів доларів є короткостроковою, тобто такою, яка повинна бути погашена протягом року – до січня 2010 року. До того ж, певна частина довгострокових кредитів перейде у категорію короткострокових протягом 2009 року.

Вкладники – фізичні особи мали в українських банках на кінець 2008 року валютних депозитів на суму в 13,7 мільярда доларів, більшу частину з яких банки мають повернути до січня 2010 року.

Крім того, фізичні особи на кінець 2008 року мали 107,5 мільярда гривневих депозитів, які вони, за умов паніки, швидше за все захочуть перевести у "тверду" валюту. Потенційно це створюватиме попит ще на 10-12 мільярдів доларів протягом 2009 року.

Отже, потенційний попит на валюту у 2009 році з боку вкладників і кредиторів складе 50-55 мільярдів доларів.

Зрозуміло, що не всі короткострокові кредити вимагатимуться до сплати. Багато таких позик є внутрішньокорпоративними і пролонгуватимуться материнськими компаніями та банками для підтримки своїх дочірніх структур в Україні.

Так само не всі вкладники, які володіють коштами у гривнях, будуть купувати іноземну валюту. Також не всі вкладники зможуть забрати свої валютні депозити з банків через ймовірне масове банкрутство цих установ.

Якщо оптимістично припустити, що лише 50% кредиторів та вкладників вимагатимуть повернення боргів та вкладів у іноземній валюті, то загальний попит на валюту за рахунком фінансових операцій складе 25-27 мільярдів доларів. І це не враховуючи прогнозоване негативне сальдо платіжного балансу у мінімум 5 мільярдів доларів. Таким чином, загальний попит на іноземну валюту протягом 2009 року може скласти 30-32 мільярди.

Скільки валюти може надійти в Україну у 2009 році?

Залишки кредиту МВФ, які ще потрібно отримати, складуть 12 мільярдів доларів. Також можна очікувати нарощування позик з боку МБРР та ЄБРР до 4-5 мільярдів доларів.

Тобто, загальний обсяг надходжень іноземної валюти за фінансовим рахунком становитиме близько 20 мільярдів доларів, причому борги нарощуватимуться, в основному, державним сектором – відбудеться заміна корпоративного боргу державним.

Разом з наявними золотовалютними резервами НБУ загальний пул валюти в Україні складе 50-52 мільярди доларів, з якого країна може погасити борги 2009 року.

І тут постає питання: а з чим держава залишиться у 2010 році? Згідно з описаним вище оптимістичним сценарієм, країна матиме лише 18-20 мільярдів доларів. З них 16,5 мільярда – на рахунку в МВФ, який, до речі, може і не дозволити їх використати, якщо йому щось не сподобається у діях уряду України.

Оскільки ситуація у світовій фінансовій системі почне покращуватися лише з 2011 року, то нові надходження інвестицій та іноземної валюти в Україну можна очікувати не раніше 2012-2013 років. Тому в 2009 році цілком ймовірними є реструктуризація боргів та масові дефолти українських банків і підприємств.

Суверенний дефолт України є малоймовірним також у 2010-2011 роках, оскільки заборгованість держави швидше за усе буде реструктурована за домовленістю з МВФ, МБРР, ЄБРР та іншими кредиторами.

Читайте також:

Нова велика депресія: міф чи реальність?

Нова велика депресія: Історія створення світової фінансової піраміди

Нова велика депресія: Як заробити і втратити мільярд

Нова велика депресія: якою буде майбутня світова валютно-фінансова система

Далі буде…