Українська приватизація: у полоні тіні та політики

На питання, чи необхідно здійснювати приватизацію під час кризи, немає однозначної відповіді. З одного боку, державі потрібні фінансові ресурси, а з іншого – слід ураховувати, що кризові явища можуть знизити вартість державного майна, яке готується до продажу.

Для кожної країни пошук відповіді – непросте завдання. Але рішення приймати потрібно, оскільки нерішучість влади шкодить державі та її громадянам більшою мірою.

Криза не винна

Провальними, за результатами виконання плану надходжень від приватизації державного майна, слід назвати 2001-2002 та 2006-2008 роки.

Минулого року, незважаючи на корегування плану з надходжень від приватизації шляхом внесення змін до держбюджет з 8 924,1 мільйона гривень до 605,7 мільйона, Фонд держмайна досяг відмітки лише у 480,7 мільйона гривень.

На початку 2008 року аналітики припускали, що виконати план в обсязі 8,9 мільярда гривень буде цілком можливим.

Називалися навіть орієнтовні ціни на продаж "Укртелекому" чи Одеського припортового заводу, які в сумі перевищили б 10 мільярдів гривень.

Однак суперечності, які виникали між гілками влади, звели ці надії нанівець.

Сьогодні чиновники можуть заявляти, що посередні результати приватизації викликані світовою кризою, однак такий аргумент не може сприйматися як єдиний чи навіть головний.

План та фактичне надходження коштів від приватизації, 2000-2008 роки, мільйонів гривень

Рік	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
План	2 575	5 698	3 159	2 004	5 117	6 911	2 100	10 587	606
Виконання	2076	2 132	576	2 016	9 415	20 699	523	2 458	481
Виконання плану, %	80,6	37,4	18,2	100,6	184,0	299,5	24,9	23,2	79,4

Джерело: звіт ФДМУ за 2008 рік

Наприклад, у попередні роки, окрім 2004 та 2005, виконання плану залишалося нездійсненою мрією, а за січень-серпень 2008 року приватизаційну програму було виконано лише на 4%.

Насправді, головна причина низької результативності влади у сфері приватизації – бажання легкої наживи непорядних підприємців та чиновників, яке прикривається чи то політичними факторами, чи то факторами недосконалості законодавства.

Боротьба за великі підприємства, кожне з яких могло б, за умови дотримання чесних процедур приватизації, забезпечити виконання плану на 70-80%, ведеться на найвищих державних щаблях, а за інші об'єкти – на місцевому рівні.

З року в рік інструменти боротьби за майно змінюються, але незмінним залишається розрахунок на слабкі ланки державної машини. Тимчасом відповідні органи, які повинні здійснювати контроль, лише констатують складність ситуації.

Найбільш поширені схеми – визначення вартості майна з порушенням вимог закону, використання підроблених приватизаційних документів, неправомірні дії реєстраторів, продаж комунального майна, що не підлягає приватизації, використання неправомочних осіб.

Останнім часом також використовуються рішення судів про відновлення колишнього керівництва, яке й реалізує розроблений план захоплення.

Окрім суто кримінальної складової, у процесі приватизації важливим є аналіз факторів, що напряму залежать від ефективності державної влади у сфері приватизації та управління державним майном.

Щорічні звіти Фонду держмайна свідчать про низку наступних проблем.

Труднощі інвентаризації

По-перше, це багаторічна неспроможність влади порахувати своє майно. Так, з інформації про 31,7 тисячі юридичних осіб, яку надали органи державного управління за 2008 рік, 7 тисяч підприємств, або 22%, залишаються "не визнаними".

Ця проблема, на думку чиновників ФДМУ, полягає в особливостях державної звітності. Вона, мовляв, містила інформацію, яка не відповідала реальності, що пов'язано з "інтенсивним реформуванням економіки України".

Виходить, що звітність погана, тому що погана звітність. А може, все простіше, і треба казати про управлінську неспроможність та формальне ставлення до виконання своїх функцій?

Фонд держмайна функціонує відповідно до тимчасового положення, затвердженого ще 1992 року, однак ще з тих часів він отримав право "проводити інвентаризацію загальнодержавного майна" та "здійснювати аудиторські перевірки ефективності його використання".

У 2005 році Кабмін з метою формування Єдиного реєстру об'єктів державної власності затвердив механізм проведення інвентаризації державного майна та впорядкування обліку юридичних осіб.

Якби органи центральної виконавчої влади та передусім ФДМУ чітко виконували вимоги урядової постанови, то максимум за два роки "нічиїх" юридичних осіб залишилось б декілька десятків.

За умови збереження нинішніх підходів, інвентаризація триватиме ще років 10-15. А чому б і ні? За все розрахуються платники податків.

Невідома ефективність

Друга проблема – відсутність оцінки ефективності управління державним майном у цілому та її корпоративними правами зокрема.

Чисельність суб'єктів, де держава має свою частку, є порівняно невеликою – 834, але загальний обсяг державної власності у вигляді пакетів акцій тут значний. На 1 січня 2009 року це, за номінальної вартістю, майже 34,2 мільярда гривень.

Такий обсяг державного капіталу вимагає значної уваги та ефективного управління на користь суспільства.

Методологічну основу для складання такої оцінки було закладено у наказі Фонду держмайна ще у 2004 році.

Затверджені критерії для вимірювання ефективності управління корпоративними правами держави повинні дати відповідь про рівень прибутковості, коефіцієнт рентабельності, наявність чи відсутність заборгованості із зарплати та платежів до бюджету, а також про обсяги доходу, прибутку та дивіденди на державну частку.

Також ураховуються коефіцієнти фінансового стану: ліквідність, платоспроможність, зношеність основних засобів, рентабельність активів і діяльності, рівень забезпечення власними оборотними засобами.

І якщо Фонд досяг успіхів у цьому напрямку, то чому про це не надати інформацію у річному комплексному звіті? Але у його четвертому розділі – "Управління державними корпоративними правами" – про ефективність навіть згадки немає.

Головне джерело інформації з цього питання – публікації засобів масової інформації. Звичайно, така інформація вагома, але не менш важливо мати загальну оцінку системних проблем у сфері приватизації.

Проблеми на конкретних підприємствах виникають через те, що діюча система державного управління не є ефективною, вона потребує серйозних змін.

У цьому контексті слід зазначити, що відповідає за такий стан речей не тільки Фонд держмайна, а й інші органи центральної виконавчої влади.

ФДМУ та його підрозділи на місцях керують державними пакетами акцій, розміщеними в 691 підприємстві.

Тоді як уряд та міністерства управляють корпоративними правами 120 об'єктів, сумарний статутний капітал яких складає 22,65 мільярда гривень, або більше 66% всього статутного капіталу, яким володіє держава.

Корумпована оренда

Сьогодні для підприємств малого та середнього бізнесу питання зниження обсягів своїх витрат – одне з ключових. Отже, плата за оренду державного майна, розмір якої постійно збільшується, викликає у них гострий головний біль.

Місцева влада, з фіскальної точки зору, бачить у підприємствах-орендарях лише потенційне джерело доходів і здійснює кроки, які не тільки погіршують життя підприємцям, а й не відповідають нормам законодавства України.

Так, з вересня 2005 року указом президента "Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва" було встановлено, що мінімальний термін договорів оренди повинен становити не менш трьох років.

Однак уже багато років підприємці не впевнені у можливості мати довготривалі взаємовідносини із владою. Особливо це стосується періодів, коли одні люди йдуть із влади, а замість них приходять інші.

Для перегляду строків та інших умов договорів оренди державного майна знаходиться чимало причин як на рівні місцевої влади, так і з боку розпорядників міністерств та відомств.

Дошкуляють підприємцям і "ведмежі" послуги народних депутатів, які при прийняті, наприклад, закону про бюджет можуть створити підґрунтя для незаконних дій чиновників на місцях.

Чимало претензій є й до тексту договорів оренди. Як правило, ці документи захищають інтереси передусім орендодавців, а непрозорість їхніх положень створює підстави для корупції.

Така політика влади свідчить про її нерозуміння ролі малого та середнього бізнесу. Вона створює бар'єри для появи нових робочих місць, а в умовах кризи – хоча б їхнього збереження, збільшує соціальну напругу.

Підприємці, затиснуті з одного боку банками, а з іншого – владою, змушені шукати вихід в організованому об'єднанні або ховатися в тіні.

Тінь реприватизації

Закон про державний бюджет на 2009 рік передбачає надходження доходів від приватизації державного майна в сумі 8,5 мільярда гривень. Чи можливо виконати це завдання?

На ймовірність позитивної відповіді не вказує ніщо, окрім лише декларацій влади.

Про негативний варіант розвитку подій свідчать політична нестабільність, формальна боротьба з корупцією, відсутність закону про ФДМУ та програми приватизації, а також усвідомлення чиновниками власної безапеляційної правоти.

Виходить, написати на папері цифру доходів від приватизації – не означає її реально отримати. Для цього необхідно налагодити співпрацю між усіма гілками влади.

Також слід зазначити, що навіть всередині виконавчої влади є діаметральне ставлення до процесу приватизації.

Протягом 2008 року тривала перманентна боротьба за керівну посаду у Фонді держмайна. Багато хто допускав, що в разі зміни керівництва, буде вірогідною реприватизація великих та середніх підприємств.

Напередодні виборів сценарій реприватизації може стати достатньо реальним. За рахунок таких кроків можливо вирішити одразу три завдання.

По-перше, забрати значні ресурси у своїх конкурентів.

По-друге, передати їх своїм потенційним партнерам і посилити власні позиції перед виборами.

По-третє, з'являється можливість отримати додаткові кошти в бюджет, адже ця мета актуальною у світлі відстоювання інтересів українських громадян.

У цьому контексті не виглядає дивною практична заборона на приватизацію стратегічних підприємств, що міститься в указі президента, виданому у березні 2008 року. Підстава – "монополізація відповідного ринку товарів".

Не пройшло й два місяці, як новий указ, з огляду на бажання уряду активізувати приватизаційні процеси, максимально конкретно окреслив подальші орієнтири у сфері приватизації.

Зокрема, глава держави доручив Кабміну, ФДМУ та іншим органам влади "припинити та не допускати у подальшому" приватизації "Дніпроенерго", "Донбасенерго", "Західенерго", "Центренерго", "Турбоатома", "Одеського припортового заводу, Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд та ряду інших підприємств.

Таке формулювання заблокувало приватизацію не тільки на 2008 рік, а й на 2009 рік, оскільки прийняти програму приватизації у Верховній Раді під час загострення політичної кризи та старту виборчих президентських перегонів неможливо.

У такій ситуації проведення приватизації стає надскладним завданням. Протиборство політичних сил суттєво зменшує ефективність процесу прийняття рішень та подальше їх втілення.

Окрім цього, необхідно врахувати фактор зниження потенційної вартості продажу тих чи інших об'єктів в умовах кризи. З іншого боку, не слід забувати, що еквівалент ціни обраховується в доларах, а відтак зменшення доходів для держави буде незначним.

Тому, якщо б сьогодні процес приватизації обумовив позитивні зміни у системі управління та перевів систему продажу державної власності на рейки прозорості та відкритості, то така приватизація в умовах кризи була б корисною для економіки України.