Коли не можна, але дуже хочеться

Напередодні чергових президентських перегонів знову постає питання про вплив рішень Конституційного Суду на хід та результати виборів. І це вже саме по собі свідчить про проблеми з верховенством права.

Якби наші політики керувалися фундаментальним для будь-якої демократичної держави принципом верховенства права, вони просто виконували б норми Основного Закону, а про Конституційний Суд у контексті виборів ніхто й не згадував би. Але наші політики керуються правилом: «якщо за законом чогось не можна, але дуже хочеться, то можна». Треба тільки на когось перекласти відповідальність. Й одразу згадують про Конституційний Суд. Так з’являються справи, наприклад, про «третій термін президента Кучми», рішення по якій виправдало очікування авторів подання, чи про «право президента розпустити парламент за те, що він не зробив того, чого і не мав робити», рішення по якій, вочевидь, розчарувало автора подання.

Постає питання: чому Конституційний Суд дає підстави вважати, що за допомогою його рішень можна обходити норми Основного Закону? Чи, можливо, в цьому й полягає місія Конституційного Суду? Вочевидь, ні. Насамперед його завданням є вирішення питань відповідності законів та інших правових актів Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції та законів. При цьому в своїх рішеннях КС не повинен породжувати нових конституційних норм чи змінювати наявні положення. Звичайно, межа між офіційним тлумаченням та правотворенням дуже тонка, щоб її відчути, потрібні винятковий професіоналізм і неупередженість суддів. А це вже залежить від способу формування КС та статусу його суддів.

Розуміючи це, конституцієдавець у 1996 році заклав положення про призначення суддів КС трьома найавторитетнішими в державі суб’єктами: президентом, Верховною Радою та з’їздом суддів України. Але наш політикум виявився хитрішим. І депутати парламенту, і президент давно вирішили, що критерії порядності та професійності для кандидатів у судді Конституційного Суду є не такими важливими, як критерій політичної (а можливо, й особистої) відданості. А потім ще й внесли зміни до Конституції, які в їхньому ж тлумаченні дали право звільняти суддів КС достроково – напевно, щоб не забували, на підставі якого критерію їх призначили.

Що ж робити, щоб виправити ситуацію? Оскільки сподівання на конструктивний вплив наших політиків невеликі, то єдиним дієвим ме­тодом може стати конституційна реформа. Насамперед потрібно зменшити вплив на діяльність Конституційного Суду найвищих органів державної влади шляхом призначення на посади суддів КС авторитетних юристів, які зарекомендували себе принциповими фахівцями та яких поважають у суспільстві. Тому доцільно змінити порядок формування Конституційного Суду. А саме: встановити, що президент, парламент і з’їзд суддів України призначають суддів КС з числа осіб, що містяться у відкритому для суспільства списку претендентів на цю посаду. Правом же формувати такий список претендентів можна наділити спеціально створену комісію з-поміж колишніх суддів КС та інших авторитетних правників, які за віком не можуть претендувати на посади суддів цього Суду. Для суддів КС ця комісія відіграватиме роль кваліфікаційної комісії. А її склад мав би затверджуватися з’їздом представників юридичних навчальних закладів, наукових установ і громадських організацій. Також слід унеможливити дострокове звільнення суддів КС із політичних мотивів і блокування його роботи шляхом недопущення суддів до складення присяги чи іншим способом.

Така реформа дає сподівання, що Конституційний Суд здобуде авторитет, за якого політикам і в голову не прийде використовувати його як інструмент у боротьбі за владу.