Валерій Геєць: Довіри немає не до банківських інститутів. Довіри немає до влади

Виступ колишнього голови Ради НБУ та директора Інституту економіки і прогнозування академіка Валерія Геєця під час міжнародного круглого столу "Глобальна фінансова криза: уроки для України", організатором якого виступив "Альфа-Банк Україна".

Я хочу подивитися в перспективу і відштовхнутися від тези походження кризи, яку, на превеликий жаль, ніхто не поставив під сумнів.

Хибне уявлення полягає у тому, що це звичайна криза. Я ось дослівно записав, що "криза мало відрізняється від попередніх". Я абсолютно з цим не згоден. Вона принципово відрізняється, скажімо, від кризи, яка була десять років назад.

Кілька тез.

Перше. Скажіть, будь ласка, у 1998-1999 роках ставилася під сумнів ефективність світової фінансової системи? Відповідь однозначна: ні. Були окремі публікації на цю тему, але на серйозному рівні так питання не стояло.

Наступне. Чи ставилася десять років тому під сумнів спроможність рейтингових агенцій оцінювати тих чи інших світових лідерів? Ні. Сьогодні ставиться, а це має серйозний глобальний вплив.

Чи падали десять років тому світові гіганти, які мали багатомільярдні обсяги капіталізації своїх активів? Не було такого.

Тому ця криза принципово відрізняється від попередніх. І вона багато в чому схожа за масштабами з Великою депресією, хоча є й відмінності.

В такому разі нам треба дивитися, як розв'язували свої проблеми жертви Великої депресії.

Часто домінує думка про те, що результат був досягнутий завдяки програмам президента Сполучених Штатів – так званим громадським роботам.

Справді, ці підходи мали певний ефект, вони дали людям хоча би їжу. Але до жодних серйозних структурних зрушень в економіці вони не спричинилися.

Що ж стало передумовою структурних зрушень? На превеликий жаль, це катастрофа Другої світової війни. Вона народила багато технологічних явищ і рішень, знівелювала суттєві відмінності у соціальному стані населення, яке було згодне реалізувати все це, не вимагаючи серйозної оплати за свою працю.

І тільки потім, коли ці надбання почали розповсюджуватися в економіці, відбулися процеси індустріалізації.

Тому сьогодні не є випадковим рішення президента США збільшити фінансування науки в два рази. І це країна, яка є лідером у даному напрямку.

Але не все так просто. Сьогоднішня криза вкладається у кризу довготривалого циклу, який закінчується десь 2010 року. А наступний може формуватися, виходячи з циклічності в економіці, ще приблизно десять років.

Сьогодні фахівці, які займаються фундаментальною наукою, говорять, що технічні та технологічні рішення масово прийдуть в економіку приблизно через десять років.

Криза в такому глобальному вимірі – це криза всього майбутнього десятиліття. І тому лікувати її фіскальними та монетарними інструментами – серйозна помилка. Світ почав шукати ці підходи, світ це робить. Доведеться шукати і нам.

Які уроки дає криза Україні? Аналіз причин повинен бути не статистичним, а економічним. Ми повинні глибоко розуміти ті процеси, які відбуваються в економіці.

Тут прозвучала теза, що Україні слід очікувати падіння рівня життя, як і багатьом іншим країнам, а Сполученим Штатам – ні. Так ось, з цього випливає певний висновок: "нужно по одежке протягивать ножки".

Сучасний рівень життя в Україні ми сформували за рахунок надзвичайно серйозної кредитної експансії з боку світової фінансової системи. Всі банкіри прекрасно розуміють, як це відбувалося.

Тому зараз ми вимушено повернемося до того рівня, який відповідає реаліям економіки. Це перший висновок, який мають усвідомити і політики, і банкіри, і все населення, що отримало рівень життя, якому вони не відповідають.

Наступне надзвичайно важливе питання. З 2004 року ми живемо в умовах, коли в економіці домінує політичний цикл економічної політики.

Ніякі інструменти, які б ми не використовували, не дадуть ефекту, поки ми не відмовимося від політичного циклу. Це явище достатньо добре вивчене світовою економічною наукою у 1930-1970 роках. Були докази, чим це закінчується.

У березні 2006 року я у своїй публікації попередив, що країну очікує криза. Ми лише не знали, що буде спусковим гачком.

Отже, таке глибоке падіння викликане двома причинами, внутрішньою та зовнішньою: циклом та глобальною кризою.

По суті, ми знаходимося у подвійній пастці. Тому треба зробити один дуже важливий рух – якомога швидше відмовитися від політичного циклу.

Наступне надзвичайно важливе питання. Я не знаю, як воно розв'яжеться у світі. Певні публікації, які аналізують кризу, говорять про "страх і жадібність". Це поняття введене не мною, але можу довести, що воно мало і має місце в Україні.

Страх – це побоювання втратити частинку ринку. А жадібність – це бажання отримати прибутки. В ці процеси були втягнуті рейтингові агенції високого рівня. І чи відмовитися політики та бізнес від такої лінії, є серйозним питанням.

Ще одне важливе питання – структурні та інституційні реформи. Абсолютно правильне питання. Але для цього треба подивитися, як країни, які застосовували політику "розвитку навздогін", це реалізували.

На превеликий жаль, нічого з цього не виходить. Дослідження австрійських вчених показують, що така політика, яка провадилася з 19 століття багатьма країнами Європи, не мала успіху, оскільки існував закон "ядра і периферії".

Так ось, ми сьогодні за багатьма своїми складовими знаходимося на периферії. Україна ж повинна діяти за законами напівпериферії. Для цього є певні підстави і в економіці, і в науці.

При цьому ми маємо стати ефективною і сильною державою, відповідальною за свої дії. В іншому випадку політику напівпериферії реалізувати не вийде.

Досвід багатьох східноєвропейських країн доводить, що саме так і було. І в дев'ятнадцятому столітті, і в двадцятому. Так буде і надалі. Тому ми знову повертаємося до проблеми держави і державних інститутів.

Ще одне питання – довіра. Сьогодні немає довіри до фінансової системи. І це ще один урок для України.

Україна прямує у боргову пастку: корпоративні банківські борги переводять в державний борг, тоді як у державі відсутній серйозний фінансовий ресурс.

У громадян, за різними оцінками, є десятки мільярдів доларів. Забрані ними з банків депозити оцінюються в десятки мільярдів гривень. Але сьогодні довіри немає не до банківських інститутів. Довіри немає до влади.

Тому ми повинні, в першу чергу, говорити про це. І тільки потім можна буде казати про інші складові. І тільки після цього можна їх реалізувати.

Ми починаємо говорити, що у нас відбувається щось таке позитивне. Дивлюся останню статистику щодо кредитів і депозитів. На превеликий жаль, кредити за чотири місяці 2009 року впали на 2,7%, депозити – на 12,8%. Немає цього процесу, і його не буде, бо ми вже сьогодні закладаємо чергову кризу.

Дефіцит торгівельного балансу на кінець 2009 року чітко поглядається. Він оцінюється у 3-4 мільярди доларів.

Я можу показати, скільки нам треба взяти ресурсів з-за кордону, ввести їх у нашу систему, ревальвувати валюту, дати можливість сформуватися ще більшому дефіциту торгівельного балансу, укріплюючи, відповідно, гривню.

Але через два-три роки знову сформується дефіцит капітального рахунку, ми знову потрапимо в подвійний дефіцит, і знову буде криза платіжного балансу.

Так не можна робити. Не можна реалізовувати цю політику, не розв'язавши проблему довіри до власної фінансової системи. Нинішня ситуація принципово відрізняється від 1998-1999 років – сьогодні у нас є внутрішній ресурс.

Я вже не кажу про тіньову економіку. Причому мова йде не про цей уряд, мова йде про те, що в країні постійно генерується тіньовий сектор. І просто один уряд без державного, приватного, суспільного партнерства цю проблему не розв'яже.

В державі є відповідний фінансовий ресурс, і вона може його залучити.

Простий розрахунок. Якщо ми маємо 40% тіньового обороту, то від 1 трильйона ВВП це 400 мільярдів. Скоротіть тіньовий оборот хоча б на 20%, отримайте звідти 30% податків, і у вас не буде ніякого дефіциту бюджету.

Ось до яких висновків я дійшов, розмірковуючи про уроки глобальної кризи для України.

Дякую за увагу.