Затримання Пукача. Друга спроба…

Головною новиною вчорашнього інформаційного поля стало затримання генерал-лейтенанта Олексія Пукача. Колишній начальник Головного управління кримінального розшуку департаменту зовнішнього спостереження МВС України за офіційною версією слідства є головним виконавцем у вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе. Генерала Пукача затримали в Житомирській області ще у вівторок увечері, й про це, як повідомила пізніше прес-секретар Президента Ірина Ванникова, знав і сам Віктор Ющенко. Оскільки проведена спільна операція СБУ і ГПУ, що закінчилася затриманням Пукача, здійснювалася в рамках виконання доручення глави держави знайти й затримати всіх виконавців і організаторів вбивства Георгія Гонгадзе.

Пукача затримали й, за словами заступника генпрокурора Віктора Кудрявцева, допитували протягом усієї ночі з 21 на 22 липня. Пізніше на брифінгу заступник голови СБУ Василь Грицак повідомив, що Пукач у процесі слідства назвав замовників убивства Георгія Гонгадзе, крім того, він обіцяв показати місце, де знаходиться голова Гонгадзе. Наскільки це реально, покаже час, але вже сьогодні постає низка запитань.

По-перше, чи дійсно Пукача шукали, але не могли знайти? Адже, за словами колишнього генпрокурора Піскуна, він «іще три роки тому казав, що Олексій Пукач в Україні» (у бутність генпрокурором Олександра Медведька). Крім того, Василь Грицак на брифінгу підтвердив, що Пукач за період розшуку взагалі не покидав меж України. Після затримання генерала в інтерв’ю «Сільським вістям» Віктор Ющенко підкреслив, що відповідальність за безпеку життя генерала Олексія Пукача він поклав особисто на заступника генпрокурора Миколу Голомшу та главу СБУ Валентина Наливайченка. У свою чергу, член парламентської комісії з розслідування зникнення Гонгадзе 2006 року Сергій Головатий у інтерв’ю «Главреду» заявив: «Я дуже близький до переконання, що сплиття Пукача на поверхню напередодні президентської кампанії — справа невипадкова… була контрольована втеча Пукача, консервація його до часу «X» для контрольованого розконсервування, що й сталося…»

По-друге, якою буде доля цього розслідування, чи не вийде так, що слідство повернуть у помилкове русло? І якщо таким чином створюється політична напруженість, то кому це вигідно? Об’єктивно — Президенту. Адже однією з обіцянок Віктора Ющенка під час передвиборної кампанії 2004 року було довести справу Гонгадзе до кінця, тобто знайти замовників. Але в цьому випадку, виходячи з його останніх кадрових призначень до своєї Адміністрації, логіка втрачається. Ющенку можна вірити, що він дійсно хоче розкрити вбивство Гонгадзе, але тоді виходить, що він не контролює ситуацію в своєму Секретаріаті. Як пояснити, що за дуже дивних обставин нещодавно на посаду начальника Управління держохорони був призначений колишній особистий охоронець президента Кучми Олександр Бірсан. А на посаду заступника голови Секретаріату Президента — уповноважений Президента з питань контролю за діяльністю СБУ Петро Шатковський, який також встиг попрацювати на «силових» посадах за Кучми — люди з так званого близького кругу екс-президента.

ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

Журналіст «Української правди» Георгій Гонгадзе був викрадений пізно ввечері 16 вересня 2000 року. Через півтора місяця — 2 листопада 2000 року за 100 км від Києва в Таращанському лісі було знайдено обезголовлене тіло. Як показали проведені пізніше численні експертизи, це був Гонгадзе. За версією слідства, Пукач організував стеження за журналістом і керував групою офіцерів міліції — Валерієм Костенком, Миколою Протасовим та Олександром Поповичем, які викрали Гонгадзе. Після викрадення його вивезли в поле поблизу села Сухоліси Білоцерківського району Київської області, де Пукач власноруч задушив журналіста, а співучасників примусив мовчати. Пізніше тіло було поховане в лісі.

Виникає питання — хто ж керував самим Пукачем? Серед експертів існує думка, що Пукач не міг діяти самостійно, без відома колишнього начальника головного управління кримінального розшуку, а на той час керівника апарату МВС України Едуарда Фере, який з липня 2003 року знаходився в комі, а декілька місяців тому помер. Крім того, екс-міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, під час перебування якого на посаді був убитий Гонгадзе, також немає серед живих.

2005 року його знайшли мертвим у себе на дачі з двома вогнепальними пораненнями голови. Офіційна версія — самогубство, яке досі залишається загадковим. Адже саме на Кравченку зав’язувалося багато кінців.

Сам згаданий Пукач був затриманий ГПУ ще в жовтні 2003 року за обвинуваченням у знищенні документів, що свідчать про стеження за Гонгадзе в травні-липні 2000 року. Для проведення стеження генерал у серпні 2003 року навіть отримав нову трикімнатну квартиру в елітному будинку Києва.

Але буквально в листопаді того ж року Апеляційний суд Києва під підписку про невиїзд звільнив Пукача, після чого він зник. Продовження справа отримала завдяки записам майора Миколи Мельниченка. Співробітник служби охорони тогочасного президента Леоніда Кучми в листопаді 2000 року надав аудіозаписи, які начебто підтверджують причетність до цієї справи Кучми, Литвина, Деркача. У зв’язку з цим було багато скандалів, але фактично слідство у справі Гонгадзе загальмувалося.

З приходом до влади Віктора Ющенка справа начебто зрушилася з місця. В березні 2005 року він оголосив про розкриття справи Гонгадзе, а генпрокурор Святослав Піскун повідомив, що високопоставлені співробітники міліції, звинувачені у вбивстві журналіста, визнали себе винними.

Після тривалих судових розглядів, у березні 2008 року, суд завершився. Трьох колишніх співробітників Департаменту зовнішнього спостереження та кримінальної розвідки МВС України Миколи Протасова, Валерія Костенка та Олександра Поповича засудили до 13, 12 та 12 років позбавлення волі відповідно. Замовники злочину залишилися на свободі.

Із вимогою «розслідувати злочини, скоєні за часів президентства Леоніда Кучми високими чиновниками» виступила Парламентська асамблея Ради Європи. На початку 2009 року ПАРЄ навіть ухвалила резолюцію на адресу керівництва України, в якій закликала «провести розслідування того, як і чому генерал Пукач, якого підозрюють у причетності до вбивства Гонгадзе, був відпущений на свободу 2003 року, що дало йому можливість уникнути правосуддя». Тут доречно пригадати, що 2005 року була інформація про те, що генерала Пукача спробували затримати в Ізраїлі, але операція із його затримання зірвалася. А вже 2009 року генпрокурор Олександр Медведько повідомив, що певний час Пукач перебував на території Донецької та Луганської областей.

КОМЕНТАР

Дмитро ВИДРІН, політолог, заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони України:

— Затримання генерала Пукача свідчить про те, що в Україні, нарешті, нормально запрацювали спецслужби. Я не вважаю, що це пов’язано з майбутніми президентськими виборами. Просто у СБУ з’явилися люди, які здатні ефективно вести оперативну роботу. Наскільки мені відомо, нині Пукач знаходиться у спеціальному ізоляторі СБУ. Це зроблено для того, щоб виключити форс-мажорні обставини, коли людина випадково падає з нар і ламає собі хребет, або ж у неї відбувається випадкове харчове отруєння тощо.
Щодо справи Гонгадзе, то вона буде доведена до кінця у тій компетенції, яка знаходиться на рівні Пукача. На жаль, нитки, які йшли через Фере, обрубані внаслідок відомих причин. Тому коло проблем, пов’язане з Пукачем, безумовно, буде розслідуване. Маю таке відчуття, що Пукач розповість усе, що він знав і знає, тому що його психологічний стан після стількох років приховання пригнічений. Він «викладе» абсолютно все — ми дізнаємося багато нового, і це нове може дуже боляче вдарити по політичній перспективі тих чи інших політиків. Варто враховувати, що навіть при компетенції Пукача, у нього були виходи на політичних замовників цього злочину. Тому, на мій погляд, нехай і не в повному обсязі, але частково, цей злочин буде розкритий.

Іван Капсамун