Подробнее Запомнить город


Година громадянина

размер текста:

Рішення Конституційного Суду скасувати швидкісну атаку ПР, БЮТ і їх сателітів на виборців 25 жовтня не лише відновлює конституційну справедливість чи ставить у більш рівні умови всіх учасників перегонів.

Зсув голосування на кілька місяців робить реальнішою також належну підготовку до виборів усього суспільства.

Коли за даними соціологічних досліджень, 95% опитаних відчувають на собі наслідки кризи, а 85% вважають, що події в країні розвиваються у неправильному напрямку, – пошук рецепту порятунку країни є справді вимогою часу.

Рецептів нібито і не бракує – від урядового "заплющити очі і думати про Юлю" до праць експертів на тему "як нам перезапустити країну".

Втім, більшості рецептів судилося залишитися на папері. Як максимум – бути опробуваними політтехнологами як рекламний трюк і відкладеними за неефективністю. Адже вада багатьох таких побудов – завищені очікування. Чи то від "еліти" (у політичному чи технологічному сенсі, по суті – істеблішменту), чи то від суспільства.

Істеблішмент мав би усвідомити всю серйозність ризиків і почати працювати на майбутнє країни. Тобто, робити те, чого не робила уже десятиліття. Власне, рейтинг недовіри до істеблішменту – від найвищих посадових осіб до керівників ЖЕКів – промовисто показує скепсис громадян щодо раптового прозріння "старої" еліти.

Поки що завдяки конкуренції між групами еліт в Україні зберігається демократичний режим (принаймні, він виглядає таким на тлі країн СНД). Однак неодноразові спроби ПР і БЮТ поділити країну на двох – реалізації яких досі перешкоджала лише недовіра ключових гравців одне до одного – показує, що гарантій незворотності демократичного розвитку так і немає.

Він цілком може пасти жертвою змови у "верхах".

Маємо констатувати, що і суспільство не скористалося можливостями, які відкривалися після 2004 року. Інститути громадянського суспільства не тільки не посилились, а навіть де в чому деградували. Відтак суспільного контролю за владою не побільшало – а влада, як відомо, розбещує.

Різноманітні громадські ради перетворилися найчастіше у слухняні додатки до чиновних органів. Громадські слухання подекуди використовуються для лобіювання тих чи інших комерційних проектів.

На звернення громадян відповідають найчастіше формально. Закриті партійні списки зняли мотивацію бути "друзями і захисниками народу" (бодай перед виборами) і в депутатів різних рівнів.

Ідеї ж скликання установчих зборів ризикують виродитися у змагання між політиками за квотні представництва у таких зборах.

Усе це веде радше до імітації, ніж до справжнього представництва голосу громадськості у владі.

Звичайно, не бракує закликів бути "активним громадянином" і захищати свої права самостійно. Існує безліч організацій, які готові навіть допомагати. Але ефективних серед таких помічників мало, а проблем – багато.

І кожен, хто намагався шукати правду, пишучи заяви, позиваючись до суду, збираючи підписи, – на собі відчув, наскільки глибоко ешелонованою є оборона байдужого корумпованого чиновника.

Ба більше: ситуація погіршується мірою того, як все більше громадян розчаровуються у легітимних способах захисту своїх інтересів. Безкарність і прагнення швидкого зиску підвищують самовпевненість чиновників і поширюють корупційну тінь на дедалі ширше коло суспільних стосунків. Коло замикається.

Проте незручна правда в тому, що єдиний спосіб це коло розірвати – це змусити істеблішмент згадати, для чого і для кого він існує.

Відомий французький соціолог Моріс Дюверже, після докладного описання "технодемократії" – замкнутості правлячого класу навіть у демократичних країнах, відірваності його від суспільства – робить тим не менш висновок: єдиний спосіб боротьби із неефективністю закритої влади – це "серйозно ставитися" до процедур демократії та самоуправління, які спрямовані на служіння "спільній справі".

Це тим більше справедливо для нових демократій, де, повторимося, захистом від скочування в диктатуру слугує конкуренція еліт.

Аби не звести цю статтю до банального заклику захищати свої права чи бути активним громадянином, спробуємо конкретизувати ці завдання.

Це можна зробити, давши собі відповідь на принаймні одне з трьох питань:

Що я можу зробити, щоби змінити на краще життя – своє, своїх близьких, свого під’їзду чи подвір’я?

Хто навколо мене намагається це зробити – і чим я їм можу допомогти (від збору коштів чи підписів до участі в пікеті)?

Що перш за все треба змінити в країні – аби просто зрушити з місця, а зміни, як писав Макіавеллі, могли би породжувати нові зміни? У чому я можу долучитися до таких змін (від підтримки тих, хто їх пропонує – до організації їх разом із однодумцями)?

Провідні телеканали останнім часом почали робити неоціненну річ: показувати реальні приклади з життя тих, які вирішили йти законним шляхом у відстоюванні своїх прав і зміні свого життя на краще. Описуються труднощі – але і способи їх подолання, і кінцевий результат.

Таких передач мало би бути побільше – аби створювалися живі приклади того, що вихід є – а для чиновників принаймні розхитувався міф про безкарність.

До президентських виборів ще є кілька місяців для того, щоби зрушити такі ініціативи і зробити їх видимими і суспільно значущими. А відтак – створити для політиків інтерес показати свою лояльність до них.

У свою чергу, такі інтерес і лояльність можуть бути використані для подальшого оживлення ситуації в країні.

Шанси отримати довіру більшості громадян на цих виборах відтак мав би політик, який зробить свою політичну силу сумісною із самоорганізацією суспільства.

Така сумісність мала б означати можливість політичної структури спільно із громадянами визначати проблеми і вирішувати їх. Лише таким чином, прив’язуючи політичні структури до постійної конкретної діяльності на місцях, можна досягти того, що обіцянки не забудуться в день інаугурації: залишиться діяти структура, суть якої полягатиме в мобілізації громадян, тиску на владу чи співпрацю з нею та залучення владних і бізнесових ресурсів для вирішення насущних питань.

Такі структури створювалися і діяли на місцевому рівні – і допомагали відповідним політикам на місцевих виборах. Однак при перенесенні цього механізму на національний рівень має бути виконане завдання постійної дії: гарантії, що робота триватиме і після взяття необхідних відсотків голосів.

Тут вступає в дію механізм, про який говорять експерти, але якого побоюються "старі" політики. Йдеться про самопідтримувані партії.

З одного боку, не варто сподіватися, що партії існуватимуть лише на членські внески у дві чи навіть двадцять гривень. Однак, з іншого боку, цілком реально стимулювати партійне будівництво знизу, вирішивши дві найперші задачі.

По-перше, запровадивши прозору схему фінансування з боку бізнесу діяльності політичної сили. У разі, якщо буде публічно відомо, чим займається політична сила і звідки надійшли кошти – можна буде сподіватися на більшу довіру виборців і ефективніше залучення внесків громадян.

По-друге, залучаючи гроші громадян не тільки на підтримку організації взагалі, а на здійснення конкретних проектів. Конкретність і вимірюваність результату, знов-таки, дозволить залучити додаткову підтримку. Тим більше, що люди краще підтримують те, у що безпосередньо вклалися.

Але для того, щоб такі механізми були запущені, критично важлива все ж ініціатива кожного з простих громадян. У цьому – принципова відмінність суспільств у країнах-лідерах і … інших країнах. У готовності користуватись із своїх прав і знаходити однодумців для такого захисту.

Це створить необхідний запит і стимул для розгортання політиками реального зворотного зв’язку.

Один з провідних конфліктологів сучасності Ральф Дарендорф говорив, що демократичні перетворення розвиваються за трьома "годинами", кожна з яких необхідна, і кожна з яких триває свій, відмінний час.

Так, у годину законодавця має бути закладена демократична нормативна база. Дарендорф відводив на неї місяці, однак в Україні він затягся на роки і триває.

У годину економіста мав бути здійснений перехід від планової до ринкової економіки. Цей період мав тривати роки – у нас триває десятиліття. Зрештою, у годину громадянина мало відбутися становлення повноцінного громадянського суспільства. На цю годину відводяться десятиліття – але в Україні вона лише розпочинається.

Приклад цілої низки країн – від колись комуністичної Центральної Європи до Латинської Америки – показує: якщо в часи кризи громадяни не будуть байдужими, зміни в країні цілком можливі.

І це досить легко здійснити кожному: визначити, що можна змінити самотужки; кого і як можна підтримати в здійсненні таких змін; кого з політиків можна впіймати на слові і намагатися контролювати через механізми, які він сам же і обіцяє.

 


Комментарии
комментариев: 0

...


Дайджест
13.12.17, ubr.ua
Авария на ПХГ Баумгартен увеличит привлекательность украинских хранилищ, которые как раз готовятся к аренде.
Україну та світ охопила нова фінансова лихоманка — гонитва за криптовалютами. Наскільки перспективний цей інструмент? Що треба знати, аби вийти на цей ринок і не програти? Фахівці радять і застерігають.
В частности, комиссия рекомендует освободить частные школы от новых языковых требований, в рамках реформы вести диалог с нацменьшинствами и всеми заинтересованными сторонами.
13.12.17, ubr.ua
Чиновники хотят ввести в строительстве понятие кредитор — им станет покупатель недостроенного жилья.
13.12.17, Газета.ru
В Австрии восстановили транзит газа на хабе Баумгартен.
13.12.17, Сегодня
Предлагаемые зарплаты растут из-за нехватки специалистов, но соискатели все равно хотят больше денег.
13.12.17, ubr.ua
Достаточно финучреждению найти ошибки в депозитном договоре либо квитанции о внесении средств, и оно уже может не платить.
На австрийском газовом хабе Баумгартен произошел взрыв на газокомпрессорной станции. На потреблении газа в Украине авария прямо не отразится, но может иметь геополитические последствия.
13.12.17, Сегодня
Считаем зарплаты, премии, льготы и компенсации для Верховной Рады.
Авария в Австрии лишила Европу трети российского газа
12.12.17
11.12.17
09.12.17
08.12.17


Жми «Подписаться» и получай самые интересные новости портала в Facebook!