kjsdsf
Подробнее Запомнить город


Російський бізнес в Україні: на правах господаря

размер текста:

 

Продовження дослідження "Економічної правди" про позиції російського бізнесу в Україні. Першу частину читайте тут.

Нагадаємо, що у відомому відеопосланні Дмитра Медведєва до українського президента звучить докір, що українська влада систематично порушує права російських інвесторів. "Економічна правда" вирішила розібратися наскільки це відповідає дійсності.

У 2002-2004 роках в Україні починається друга хвиля експансії російського капіталу. У цей період він більше концентрується на машинобудуванні, електроенергетиці та інформаційних технологіях.

У цей період політичні фактори починають втрачати пріоритетний вплив, а основна мотивація експансії російського капіталу в Україну пов'язується із створенням транснаціональних інтегрованих виробничих ланцюжків, розширенням ринків збуту, регіональної і галузевої диверсифікованості бізнесу.

Російський капітал майже повністю поглинає алюмінієву галузь України. Миколаївський глиноземний завод та Запорізький алюмінієвий комбінат контролюються фірмою "Русал". Вона вважається близькою до влади РФ, що створює не лише економічні, але й політичні ризики.

В цей час російський бізнес також закріплюється у гірничодобувній промисловості. Він приватизує найбільше підприємство України з виробництва залізорудного концентрату Інгулецький ГЗК, а також встановлює контроль над компаніями з видобутку флюсодоломітної та вогнетривкої продукції.

Крім того, саме російський капітал через українських представників контролює видобуток і виробництво титану.

Російський бізнес проникає на найбільші об'єкти українського транспортного машинобудування. Він встановлює контроль над виробником автобусів - Львівським автобусним заводом, над єдиним підприємством з випуску вантажних машин - КрАЗом, а також над найбільшим виробником шин - компанією "Росава".

Підприємці з сусідньої країни активно освоюють українську електроенергетичну та газову інфраструктуру. Зокрема, група російських інвесторів придбала значну частину вітчизняних енергетичних та газорозподільних компаній.

Крім того, саме у цей період була здійснена спроба поглинути вітчизняну ГТС через створення газотранспортного консорціуму. Варто також згадати намагання РАО "ЄЕС Росії" поглинути значну частину енергетичних підприємств в Україні.

Нарешті, росіяни купують низку стратегічних активів у телекомунікаційній сфері.

Найбільш масштабною угодою стало поглинання у 2002 році російською компанією МТС українського GSM-оператора - ЗАТ "Український мобільний зв'язок" (UMC).

Ще одна російська телекомунікаційна група - "Альфа-груп" придбала 40,1% ВАТ "Київстар". Концерн "Науковий центр", підрозділ АФК "Система", купив контрольний пакет акцій "Квазар-Мікро", лідера комп'ютерної індустрії в Україні.

Широкий профіль експансії російського капіталу в Україну у 2002-2004 роках свідчить про вихід на перший план економічних мотивів.

Про це свідчить різке збільшення російських інвестицій в українську економіку - за даний період вкладення виросли майже утричі. Однак політичний фактор хоча й зменшив свою інтенсивність, проте все ще продовжує відігравати помітну роль.

У 2005-2009 роках разом з проникненням у нові ніші економіки України простежуються чіткі артикульовані вектори експансії. Якщо раніше росіяни намагалися контролювати усю галузь, то тепер - лише найбільші об'єкти.

Російській капітал ефективно інтегрує їх у свої транснаціональні компанії чи використовує при відтворенні замкнутих технологічних циклів радянського періоду. При цьому враховується і політичний запит влади, яка за допомогою контролю над стратегічними точками економіки одержує можливість реалізовувати свої інтереси.

Починаючи з 2005 року близькі до керівництва РФ бізнес-групи здійснюють низку поглинань стратегічно важливих українських активів у суднобудуванні, енергомашинобудуванні та на транспорті.

Зокрема, російський капітал встановлює контроль над більшістю стратегічних суднобудівних підприємств України. За кількісними оцінками, він контролює понад 70% компаній у торговельному суднобудуванні і близько 60% - у військовому.

Крім того, російські групи активно купують підприємства енергетичного машинобудування та встановлюють контроль над державними заводами - "Турбоатомом" та "Зорею-Машпроектом". Російський капітал також отримує найбільше тепловозобудівне підприємство України "Луганськтепловоз".

Крім того, він проник у гірничо-металургійний комплекс, який залишався єдиною галуззю з сильними позиціями вітчизняного капіталу.

Зокрема, у 2007 році Evraz Group купує гірничо-металургійні активи групи "Приват", а російський "Смарт холдинг", об'єднавши активи з групою "Метінвест", стає міноритарним акціонером найбільшої металургійної компанії України.

Про стратегію та пріоритети російського капіталу можуть також свідчити й невдалі спроби експансії. У 2006-2007 роках росіяни спробували поглинути дві найбільші національні металургійні фінансово-промислові групи - ІСД та "Інтерпайп". В обох випадках українським акціонерам відводилася роль міноритарних акціонерів і, відповідно, відсторонення від оперативного керування бізнесом.

Слід також зазначити, що 2007 року РФ активізує політику щодо українських активів у галузі ядерної енергетики. Особливий інтерес проявляється до Новокостянтинівського родовища уранових руд і атомного машинобудування.

Росіяни висловлюють готовність інвестувати у будівництво нових АЕС, видобуток урану та енергетичне машинобудування, у тому числі через розміщення замовлень на українських заводах.

Крім того, у поле зору російського капіталу потрапляють підприємства, які відіграють важливу роль в українському ВПК. Зокрема, "Рособоронекспорт" розглядає варіант поглинання ВАТ "Мотор Січ" - найбільшого в СНД постачальника двигунів для вертольотів і літаків.

Експансія російського капіталу у паливно-енергетичний комплекс та важку промисловість містить значне економічне підґрунтя. Кабмін виділяє значні кошти на модернізацію інфраструктури, енергетики, житлово-комунального господарства та інших ресурсоємних сегментів економіки, тому отримання субпідрядних замовлень чи контрактів на поставку товарів є значним джерелом прибутків.

Важливим вектором проникнення російського капіталу в українську економіку у 2005-2009 роках стає фінансова сфера. За декілька років він закріплюється в інвестиційному бізнесі, займає значну частку страхування, а також стає найбільш впливовим "неукраїнським" капіталом у банківській системі.

У 2005-2007 роках європейські банківські групи пропонують за українські активи ціну з мультиплікатором 2-5, що автоматично підвищує капіталізацію вітчизняних фінансових установ. Оскільки російські інвестори не готові платити за них таку надбавку, вони, як правило, купують невеликі банки або створюють власні.

В таких умовах російські банки в Україні відмовляються розгортати філії та мережі банкоматів. На відміну від європейських конкурентів, вони ігнорують роздрібний банкінг, концентруючись на обслуговуванні великого російського капіталу.

Примітно, що збільшення кількості російських банків в Україні супроводжується перетіканням у ці установи рахунків українських фірм, власниками яких є росіяни.

Поява російських комерційних та державних банків несе низку ризиків. Володіючи доступом до значних валютних ресурсів, російські держбанки мають можливість ринковими методами впливати на монетарну політику в Україні. Крім того, саме на початку 2007 року російська влада говорить про можливість переходу у розрахунках за енергоносії, які купує Україна, з долара на рубль.

У цьому контексті підтримка рубля в Україні була б украй необхідною. Однак перешкодити проникненню в Україну російських держбанків НБУ не зумів, як і не зумів утримати баланс між присутністю у банківській системі вітчизняного, російського та європейського капіталу.

У 2008 році росіяни істотно зміцнюють свої позиції. До початку кризи частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків становить близько 36%. При цьому найбільшу частину складає саме російський капітал - 17,4%.

За перше півріччя 2008 року обсяг російського капіталу у банківській системі України збільшується у 2,6 рази до 3,8 мільярда гривень. Загалом російському капіталу належить 12 українських банків.

"Петрокоммерц-Україна" контролюється російським банком "Петрокоммерц", Альфа-банк - консорціумом "Альфа груп", "ВТБ Банк" і "Внешторгбанк Україна" - банком "ВТБ", банк "НРБ" - Сбербанком РФ, "Енергобанк" - Національною резервною корпорацією.

Банк "Російський стандарт" належить однойменній російській установі, Радабанк контролює "Китфінанс", "БІГ Енергія" - Костянтин Григоришин, "БМ Банк" - "Банк Москви", "Банк Ренесанс Капітал" - інвестиційна група "Ренесанс Капітал", "Перший інвестиційний банк" - VS Energy.

Два з перерахованих - Альфа-банк і "ВТБ Банк" - входять у десятку найбільших фінансових установ України.

А наприкінці 2008 року під контроль російських інвесторів переходить ще один потужний банк - Промінвестбанк, який опиняється на межі банкрутства через фінансову кризу та інформаційну атаку.

Його інвестором стає державний Внєшекономбанк. Главою наглядової ради останнього є прем'єр-міністр Росії, і в цьому - ще один ризик для України.

Перехід даної установи під контроль російського капіталу наростив його частку в українській банківській системі майже до 25%. Після збільшення статутного фонду цей рівень, скоріш за все, буде перевищено.

Отже, три найпотужніші банки України опинилися під контролем російського бізнесу. Жодна інша держава не має впливу на більшу кількість ключових фінансових установ країни.

 

Таким чином, оцінка присутності російського капіталу у різних галузях економіки дає підстави говорити про надзвичайно впливові позиції Москви у паливно-енергетичному та гірничо-металургійному комплексах, фінансовій сфері та машинобудуванні.

 

У цих секторах російський капітал є найбільш впливовим серед іноземних капіталів, а в деяких випадках (ПЕК) за обсягами навіть перевищує український. У галузевому розрізі домінуючим напрямом російської експансії є фінансова сфера.

Галузеві пріоритети російських інвесторів в економіці України, січень 2009 року

 

Вид економічної діяльності

Російські інвестиції,
млн. дол.

Частка у загальному обсязі російських інвестицій, %

Сільське господарство, мисливство

18,2

1

Добувна промисловість

9,3

0,5

Переробна промисловість

235

12,7

Легка промисловість

1,3

0,1

Обробка деревини

0,5

0

Виробництво паперу, видавнича діяльність

11,3

0,6

Виробництво коксу, продуктів нафтопереробки

104,8

5,7

Хімічна промисловість

19,3

1

Виробництво іншої неметалевої продукції

12

0,6

Металургія

10,9

0,6

Машинобудування

23,2

1,3

Виробництво та розподіл електроенергії і газу

1,3

0,1

Будівництво

12,9

0,7

Торгівля

156,8

8,5

Діяльність готелів та ресторанів

32

1,7

Діяльність транспорту та зв'язку

73,6

4

Фінансова діяльність

672,5

36,3

Операція з нерухомим майном

162,4

8,8

Освіта

8,5

0,5

Охорона здоров'я

27,2

1,5

Джерело: Держкомстат, розрахунки автора

Водночас, незважаючи на широку присутність російського капіталу у ряді важливих галузей економіки, офіційна статистика дає підстави для хибного висновку про те, що вони залишаються поза його увагою.

Зокрема, згідно з даними Держкомстату, у металургію було спрямовано лише 10,9 мільйона доларів. В той же час, лише поглинання Evraz вітчизняних гірничо-металургійних активів оцінюється у 3,5 мільярда доларів.

Аналогічні розходження між офіційними даними та масштабом реальної присутності характерні і для регіонального зрізу. Так, у Миколаївську область було спрямовано лише 11,2 мільйона доларів. Насправді ж російський капітал придбав там три потужні суднобудівні заводи загальною вартістю понад 1 мільярд доларів.

Загалом офіційна статистика присутності російського капіталу суттєво відрізняється від реального стану справ. Це може свідчити про наступне.

По-перше, Росія скуповує активи за вкрай заниженою вартістю. Аналіз цін вибіркових угод дає підстави говорити про істотне недоотримання коштів бюджетом від продажу української власності російським інвесторам.

Багато великих підприємств, насамперед, проданих Фондом державного майна, перейшли у власність російського капіталу за низькими цінами, незважаючи на те, що західні інвестори пропонували за них значно більші суми.

По-друге, росіяни практично не інвестують у модернізацію придбаних активів. Це говорить про те, що багато компаній російському капіталу не цікаві з економічної точки зору, а їх купівля продиктована політичними чинниками.

По-третє, значна частина російського капіталу заходить в Україну через офшорні зони, що свідчить про його непрозорість.

Таким чином, оцінка присутності російського капіталу у різних галузях економіки дає підстави говорити про його надзвичайно впливові позиції в Україні.

Через відсутність контролю та непрозорість входження російських інвестицій в українську економіку актуалізувалися наступні значні ризики.

1. Консервація України у статусі сировинного придатку РФ.

 

Вітчизняні підприємства орієнтувалися на випуск сировини і напівфабрикатів для російських заводів. Отже, відновлення кооперації у радянському вигляді консервує економіку України на низькому технологічному рівні.

2. Зменшення інвестицій у модернізацію основних фондів.

 

Збільшення російського капіталу веде до зростання об'єму інвестицій, проте таке нарощення більшою мірою стосується фінансових операцій.

Щодо модернізації виробництва російський капітал проводить вкрай стриману інвестиційну політику. Про це свідчить аналіз становища окремих підприємств, які упродовж тривалого часу перебувають під контролем росіян.

Більш того, російські інвестори досить часто домагаються зменшення інвестиційних зобов'язань, які вони брали у процесі приватизації підприємств.

3. Порушення функціонування ринків та зниження їх ефективності.

 

Більшість ринків, де російський капітал займає домінуюче положення, демонструють підвищений рівень монополізму, що негативно впливає не лише на економічні процеси в Україні. Загалом, російські інвестори характеризуються високим рівним політизації та схильності до картельних змов.

4. Використання контролю над стратегічними об'єктами України для досягнення політичних цілей.

 

Зокрема, до останнього часу в Україні перед важливими політичними подіями досить часто спостерігалися паливні кризи.

5. Тінізація економіки України.

 

Офіційна статистика свідчить про непропорційність власності російського капіталу в Україні та інвестицій у неї. Отже, значна частина російського капіталу надає перевагу роботі в тіні. Критична маса таких підприємств може сформувати відповідну ділову культуру, що є несумісним з ідеологією ринкової економіки.

6. Втрата від маніпуляції російськими банками курсом валют.

 

Негативне сальдо торговельного балансу з РФ створює сприятливі умови для маніпулювання валютним курсом. При цьому особливо ризикованим виглядає переведення розрахунків за російські енергоносії з долара у рубль.

Укріплення рубля щодо гривні на 1% призведе до збільшення відтоку з України валюти до РФ у розмірі 300 мільйонів доларів.

Вітчизняні політики усвідомлюють ці ризики. Проте, намагаючись отримати лояльність Кремля, більшість з них підтримали закиди Дмитра Медведєва у бік Віктора Ющенка.

Очевидно, що деякі з них навіть готові пообіцяти росіянам нові пільгові умови придбання цікавих активів - Одеського припортового заводу, "Турбоатому" та "Укртелекому".

Водночас, українським політикам варто пам'ятати, що надмірно сприятливі умови для російського капіталу та лояльність до нього української влади у 1995-2004 роках не сприяли активізації його інвестиційної діяльності.

 

Частка російських офіційних інвестицій у структурі загального обсягу прямих іноземних інвестицій, залучених в економіку України, у цей період стабільно палала, незважаючи на проникнення російського капіталу у всі галузі економіки.

Глибока суперечність між офіційною статистикою і реальним станом справ може свідчити, що саме у цей період російський капітал проникав каналами, які вітчизняні органи не могли ідентифікувати як публічні чи офіційні.

Це було пов'язано з процесами тіньової приватизації. Остання передбачає широкий спектр механізмів встановлення майнового контролю над вітчизняними підприємствами.

1. Участь у безальтернативному приватизаційному конкурсі.

2. Розмивання контрольного пакету акцій державних компаній шляхом додаткової емісії.

3. Приватизація через доведення державних підприємств до банкрутства.

4. Використання у приватизації офшорних компаній.

5. Контроль над українськими підприємствами через українських бізнесменів.

Економія на придбанні активів не стала чинником збільшення інвестицій у них. Це дає підстави констатувати, що подібне роздержавлення майна завдало державі збитків, які так і не були компенсовані.

Лише з 2007 року російський капітал почав легалізувати свою присутність, про що свідчить різке збільшення офіційних інвестицій у 2006-2008 роках. За офіційними даними, на 1 січня 2009 року обсяг прямих російських інвестицій в Україну склав 1,8 мільярда доларів, або 5,2% від загального обсягу ПІІ.

Позитивне зрушення було, зокрема, обумовлено припиненням практики тіньової передачі підприємств російському капіталу. Також в Україну почали приходити західні компанії, які привнесли публічну модель government relation. Крім того, у державі покращилася ситуація з гарантією прав приватної власності.

Більшість тіньових поглинань українських активів російськими інвесторами, акти ігнорування інвестиційних зобов'язань, зловживання монопольним становищем на ринках широко відомі громадськості і, скоріш за все, особисто президенту.

Проте Віктор Ющенко, не бажаючи йти на конфлікт з РФ, не ініціював жодного реприватизаційного процесу щодо російських інвесторів.

Більш того, саме український президент всіляко захищав власність російського капіталу, коли його намагалася реприватизувати  Юлія Тимошенко. Серед прикладів - "Луганськтепловоз", "Укртатнафта", ЗАлК.

Крім того, саме глава держави дивився крізь пальці, як російські інвестори відмовлялися від взятих на себе інвестицій в алюмінієвій, транспортній та нафтопереробній галузях. За це під кінець свого правління саме український президент був "призначений" головним відповідальним за порушення їхніх прав.

Це показовий приклад для українського політичного істеблішменту: спроби "сподобатись Росії" не завжди продуктивні, але завжди дорогі для держави.

 


Комментарии
комментариев: 0

...


Дайджест
Через найбільші схеми з ухиляння від сплати податків, в яких задіяний великий бізнес, держава недоотримує кожен рік 100 мільярдів гривень.
26.09.17, 112.ua
Зная о типичных схемах работы мошенников, можно уберечь себя и близких.
У премьер-министра Владимира Гройсмана назрела проблема, ошибка в решении которой может стоить ему политического рейтинга и ухудшения взаимоотношений с западными партнерами.
26.09.17, Сегодня
За год цены на мясо и яйца выросли вполовину, на молочку — на треть, а гречка подешевела.
25.09.17
25.09.17, Газета.ru
Порошенко: канадский бизнес готов прийти на Украину.
25.09.17, ubr.ua
Эксперты назвали ТОП-3 изменений, которые помогут снизить цену на газ для населения.
Кирилл Журенков — о сырьевом кризисе, с которым может столкнуться рынок хай-тека.
Начиная с сентября месяца этого года банки существенно ужесточили операции клиентов - физических лиц.
Через скандал в НАК Нафтогаз України під загрозу поставлено основний козир України у переговорах з ЄС та у спорі в Стокгольмському арбітражі — українська ГТС.
25.09.17, Financial club
Держбанки виграли конкуренцію за гроші страхових компаній. Страховики довірили їм 41% своїх депозитів. Така динаміка спровокована минулим банкопадом і жорсткістю вимог регулятора. Страховики кажуть, що крім держбанків віддають перевагу банкам з іноземними капіталом, а також установам, які готові до спільного бізнесу.
23.09.17
22.09.17
21.09.17


Жми «Подписаться» и получай самые интересные новости портала в Facebook!