Сьогодні в Україні проблемам, що суттєво знижують ефективність функціонування місцевих бюджетів, не приділяється потрібна увага.
Політики та експерти сперечаються навколо досягнення основних макроекономічних показників і це, безумовно, дуже важливо однак, без оцінки ситуації з фінансами держави на місцевому рівні, жоден з прогнозів не матиме достатній ступінь реалістичності.
Відсутність середнього класу, здатного захистити власні інтереси, та збудована система державного управління, що має сьогодні всі ознаки абсолютної централізації, лише заганяють вирішення існуючих гострих питань у глухий кут.
Розриви на місцях
Хронічною проблемою місцевих бюджетів в Україні є нестача доходів для покриття поточних видатків. Це явище отримало не дуже приємне і зрозуміле визначення "касовий розрив".
Наявність таких розривів впродовж поточного бюджетного періоду обумовлює постійну нестачу коштів для оплати праці робітників бюджетних установ та нарахувань на заробітну плату, придбання продуктів харчування та медикаментів, оплату комунальних послуг та енергоносіїв.
Для вирішення цієї проблеми можна знайти багато варіантів. Наприклад, залишати у розпорядженні місцевих бюджетів більше коштів з тих податків, які сплачуються на території регіонів, а не забирати усе до владної верхівки.
Також правильним кроком була б оптимізація видатків та постійний контроль за витрачанням бюджетних коштів. Але влада рухається іншим шляхом.
Основною формою підтримки місцевих бюджетів стало надання позик за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку. Такій підхід значно напружує роботу казначейства та систему державних фінансів в цілому, оскільки щодня необхідно приймати численні рішення на сотні мільйонів гривень і постійно обирати кому з регіонів дати кошти, а кому відмовити.
Як помітно на діаграмі протягом поточного року обсяг надання таких кредитів динамічно зростав.
Якщо наприкінці першого кварталу обсяг кредитів становив 8,29 мільярда гривень, то за підсумками першого півріччя він зріз майже у тричі і сягнув 24 мільярдів гривень.
Такі темпи зростання можуть призвести до перевищення показників щодо наданих кредитів з ЄКР у порівнянні з минулим роком, а це свідчить, м’яко кажучи, про не дуже добрий стан державних фінансів.
Також слід звернути увагу на те, що отримані кредити не повертаються у повному обсязі.
В середньому заборгованість за наданими позиками становить 24-26 відсотків і це проблема, що залишається просто відкладеною у часі і вимагатиме подальшого пошуку фінансових ресурсів.
Іншою формою вирішення існуючих ускладнень є запозичення вже на центральному рівні.
Так, ще у жовтні 2012 року внесено зміни до Бюджетного кодексу, що дали змогу збільшувати обсяги державних запозичень для "ефективного управління ліквідністю єдиного казначейського рахунку".
За експертною оцінкою, при необхідному обсязі погашення боргових зобов’язань в сумі 68,1 мільярда гривень, уряд запозичив близько 110 мільярдів гривень. Простіше кажучи на фінансування дефіциту було витрачено 41,9 мільярда гривень.
Скоріше за все, у цій сумі є й кошти, що було спрямовано на підтримку ліквідності ЄКР. При цьому слід зауважити, що законом про бюджет на 2012 рік обсяг дефіциту був обмежений на рівні не більше 38,8 мільярда гривень.
І якщо до 41,9 мільярда гривень додати 6,8 мільярда надходжень від приватизації, то дефіцит 2012 року складатиме 48,7 мільярда гривень, що становить 3,5%, що є досить критичним показником для української економіки.
Ще однією формою вирішення проблем є різні види списання боргів, що виникли у бюджетно-фінансовій системі.
Наприклад, у червні 2010 року уряд прийняв рішення про списання заборгованості Пенсійного фонду України за позиками, наданими з єдиного казначейського рахунка, на суму списаної заборгованості вугле- та торфодобувним підприємствам.
Про оборотні кошти та справедливість
Ситуація з платіжною дисципліною свідчить не тільки про наявність проблем у бюджетній сфері, ми спостерігаємо суттєве загострення ситуації та неспроможність влади вирішити її у найближчій перспективі.
Під час економічної кризи в Україні значно зросла дебіторська та кредиторська заборгованість у сфері бюджетних відносин.
Якщо на початок 2008 року дебіторська заборгованість установ та організацій, які отримують кошти державного бюджету становила 3,77 мільярда гривень, то на 1 червня 2013 року вона сягнула 5,473 мільярда.
Кредиторська заборгованість на початок 2008 року становила 1,4 мільярда гривень, а в середині 2013 року вже 5,573 мільярда.
На місцевому рівні ситуація з кредиторкою ще гірша. Якщо дебіторська заборгованість на рівні місцевих бюджетів у порівнянні 2008 та 2013 років практично не змінилась і становить приблизно 0,78 мільярда гривень, то кредиторська заборгованість зросла з 1,5 мільярда гривень до 6,873 мільярда, або у 4,6 разів.
Ця ситуація свідчить про кризу платежів на регіональному рівні – місцеві бюджети просто на мають грошей для нормального функціонування і знаходять вже в абсолютній залежності від центральної влади.
Чому ж влада не тільки не виправляє таку ситуацію, а навпаки – поглиблює негативні тенденції. Можливо це управлінська неспроможність, а можливо – найпростіший сценарій підготовки до чергових виборів.
На фоні економічної та бюджетної кризи інформація чиновників про нарощування відшкодування податку на додану вартість викликає непомірне здивування.
За їхнім повідомленням сума відшкодованого ПДВ з січня по червень 2013 року становить 27,5 мільярда гривень. При цьому за аналогічний період 2012 року було відшкодовано 22,3 мільярди гривень.
Таку цікаву ситуацію неможливо залишити без відповідного аналізу. Насправді таке покращення торкнулося не всіх.
Порівняльна оцінка сплаченого та відшкодованого податку в розрізі областей України свідчить, що підприємства окремих областей можуть отримувати подарунки від влади в межах, що, м’яко кажучи, йдуть у розріз із здоровим глуздом.
Наприклад, якщо співвідношення сплаченого та відшкодованого ПДВ у Житомирській області становить 5%, у м. Києві 17%, Одеській 14%, то у Дніпропетровський цей показник дорівнює 46%, Запорізькій 86%.
Окремо слід звернути увагу на показники Донецької області. Там ПДВ відшкодовується в обсягах, що перевищують надходження.
Так за вказаний період зібрано 6,7 мільярда гривень ПДВ, а відшкодовано 8,9 мільярди, що становить 133%.
Невже так працює розрекламоване владою відшкодування у "автоматичному" режимі?
Виходить, що владних чиновників не зупиняють проблеми з нестачею обігових коштів і окремі регіони можуть жити без жодних проблем, а інші чекати на відшкодування роками.
Черговою спробою влади "покращити" ситуацію для розв’язання проблем неплатежів є намагання запровадити вексельні схеми.
Сьогодні йде активна робота щодо введення в дію нових законодавчих норм, які дозволять оформлювати заборгованість державного бюджету фінансовими казначейськими векселями.
За фасадом цієї, начебто корисної ідеї, знаходяться складні і непрозорі процедури та багато запитань технічного характеру. Очікується, що фінансові векселі будуть активно використовуватися у відшкодуванні ПДВ.
Як показує досвід застосування ПДВ-облігацій, що використовувались у 2010 році, першою проблемою для векселів буде неринкова ставка доходності та значний дисконт при намаганні перетворити його на реальні гроші.
При цьому окремі регіони, скоріше за все, будуть й надалі отримувати відшкодування ПДВ живими коштами на власні рахунки.
Другою проблемою, що безпосередньо пов’язана з дисконтуванням, будуть плутані схеми порядку видачі, обігу та погашення цих векселів.
Владі потрібен значний час на підготовчу роботу на проведення інвентаризації потенційних векселеотримувачів – кредиторів бюджету та можливих обмежень, оскільки обсяги для емісії – щоб відповідати здоровому глузду – не можуть бути безмежними.
Але влада вже задекларувала готовність запровадити механізм казначейських фінансових векселів у вересні-жовтні 2013 року.
Розвиток ситуації з місцевими фінансами та з фінансами на загальнодержавному рівні взагалі, а також дії влади викликають значне занепокоєння.
Податки, які запроваджено для оподаткування кінцевих споживачів, фактично, застосовуються для виробників, позбавляючи їх обігових коштів.
Влада не хоче помічати поглиблення кризи та продовжує діяти за хибним сценарієм, залишаючи місцеві бюджети на самоті із своїми проблемами, підтримуючи лише один регіон за рахунок інших.
Андрій Мельник
