Донедавна серед експертів існував широкий консенсус щодо того, що прийшов зоряний час країн, що розвиваються.
Але реакція фінансових ринків на попередження ФРС у травні про можливе завершення нетрадиційної монетарної політики змусила багатьох аналітиків засумніватися у подальшому швидкому зростанні ринків країн, що розвиваються.
Цього місяця відбудеться щорічна зустріч за участі Світового банку і МВФ, на якій головною темою буде обговорення перспектив саме таких країн.
До середини 2013 року МВФ і Світовий банк визначали зростання ВВП на душу населення для зростаючих країн на рівні 3% вище, ніж у розвинених країн на наступні декілька років. Більшість аналітиків очікували значну різницю у зростанні на душу населення протягом десятиріччя, і не сходилися лише у масштабі.
Найбільше зростання прогнозували економісти Арвінд Шубраманін для Китаю і Урі Дадуш для країн, що розвиваються.
Інші, зокрема Дені Родрік, завжди були більш обережними, кажучи, що минули швидке зростання завдячує в основному періоду технологічного "надолуження" у виробництві, яке вже досягає ліміту, і його важко поширити на інші сектори, зокрема, сферу обслуговування.
Як відомо, "міні-криза" стала наслідком оголошення головою ФРС Беном Бернанке про можливе скорочення кількісного пом'якшення – зобов'язання щомісячно скуповувати довгострокові активи на суму 85 мільярдів до кінця 2013 року.
Фондові ринки і валюти більшості країн, що розвиваються, зазнали удару, і заголовки замайоріли повідомленнями про те, що бум зростаючих ринків завершився.
З того часу активи багатьох ринків різко впали, і у вересні ФРС передумав і засумнівався у необхідності скорочення кількісного пом'якшення.
Але настрої вже змінилися і проекція перспективи для зростаючих економік змістилася. Економіки Латинської Америки виглядають особливо песимістично. Хоча МВФ вже аналізував тенденції зростання у липні, він ще раз уточнить дані напередодні щорічної зустрічі.
Чи говорять останні події про завершення конвергенції (термін, що використовується в економіці для позначення зближення різних економічних систем, економічної та соціальної політики різних країн – ред.)?
Чи повертається світ до моделі зростання, за якою прірва між прибутками Півночі та Півдня не зменшується? Чи нинішні розмови про "кінець конвергенції" є лише відображенням звичайної гіперреакції фінансових ринків на погані і хороші новини?
Майбутнє, звичайно, непевне. Але я продовжую вірити, що конвергенція залишиться, хоча і не повторить свій успіх 2008-2012 років, коли світова фінансова криза і проблеми єврозони призвели до особливо слабкого зростання розвинених економік.
Що можливо, так це повернутися до докризових розбіжностей: з 1990 до 2008 року, не враховуючи азіатську фінансову кризу, сукупне зростання на душу населення у країнах світу, що розвиваються, складало на 2,5% більше, ніж у розвинених економіках.
У 2008-2012 роках різниця збільшилась до більше, ніж 4%. Зараз вони відкотилася назад до 2,5%.
Китай значним чином впливає на цю різницю. Хоча щорічне зростання Китаю зменшується до 6-7% порівняно з рекордними 9-10% до 2010 року, економічна вага Китаю продовжує збільшуватися.
До того ж країни Азії, що розвиваються, залишаються на шляху конвергенції, так само як і країни Туреччини, Колумбії, Перу і Чілі. Технологічне надолуження залишатиметься основним драйвером конвергенції, незалежно від короткострокових шоків та тимчасових проблем, які може створити волатильність потоку капіталу.
Звичайно, "обачливі"країни з малим дефіцитом чи профіцитом поточного рахунку будуть мати більший імунітет проти тимчасових потрясінь.
Диверсифіковані економіки будуть також демонструвати кращі результати. Більше того, країни, які інвестують 25 чи більше відсотків свого національного прибутку, будуть рости швидше, ніж ні, у яких низький рівень заощадливості і інвестування, як наприклад, у країн Латинської Америки.
Азія ростиме швидше, тому що її фізичний і людський капітал акумулюється швидше, що не лише напряму збільшує продуктивність, а і також підтримує технологічний прогрес і диверсифікацію того, що Рікардо Хаусманн і Цезарь Гідальго називають "ключем до стабільного зростання".
Конвергенція ніколи не захопить в полон всі країни, що розвиваються, але вона вже змінила природу і структуру світової економіки, особливо в умовах традиціонального поділу Південь- Північ, і продовжить це робити.
Акумулятивні тенденції зростання будуть різнитися, хоча цикли всередині цих тенденцій будуть співпадати, завдяки фінансовій глобалізації і торгівельним взаємозв'язкам.
Серйозне уповільнення економік країн, що розвиваються, призведе до ще одного визначного уповільнення розвинених економік, також, тож диференційна зростання найбільш ймовірно залишиться стабільною, принаймні у річному вимірі.
Довготривале зростання визначається здатністю акумулювати технологічні і інституційні можливості і якістю національної політики.
За останні два десятиліття багато зростаючих країн, у тому числі великі, у цьому плані викликали повагу. Їхні зусилля стануть основою для подальшого сукупного успіху. Не потрібно дозволяти багатьом виключенням та тимчасовим фінансовим негараздам затьмарити цю ключову реальність.
Кемаль Дервіш – колишній міністр економіки Туреччини, колишній керівник програми розвитку ООН і колишній віце-президент Всесвітнього банку. Нині віце-президент Програми глобальної економіки і розвитку в Інституті Брукінгса.
