В Україні триває дискусія про реальну ціну можливої Асоціації з Євросоюзом. Так, останнім часом з'явилася цифра в $10 млрд. "на мінімізацію інтеграційних ризиків", яку озвучив перший віце-прем'єр Сергій Арбузов – його вважають ключовим євролоббістом в нинішній команді Кабміну.
Крім того, зберігаються і традиційні "нецінові" аргументи про те, що Асоціація змусить українських виробників підтягуватися під європейський рівень якості продукції за рахунок конкуренції з єврокомпаніями.
Ця теза є справедливою, однак, на далеку перспективу (як і можливість виходу України на нові ринки збуту), а от цифру Сергія Арбузова експерти називають явно неповною. Вона, звичайно, здатна компенсувати якісь ризики, але перелік витрат набагато довший.
Мільярди на стандарти
Основним масивом витрат є гармонізація технічних регламентів (ТР) та інших законодавчих норм за стандартами ЄС, оскільки наш "випадок" Асоціації передбачає максимальну нормативну адаптацію по більш ніж 400 різним нормативам. У т.ч. гармонізацію ТР розпочато ще 12 років тому, проте, поки за євростандартами прийнятий тільки 41 техрегламент (в основному в промисловості) і лише 29 набули чинності. У т.ч. в 2012 р. прийнято всього 3 регламенти.
Вироблений ще в 2005 році спільний з Брюсселем план заходів щодо реалізації Угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислових товарів припускав набагато більш швидкий розвиток, визнає головний консультант Адміністрації президента Леонід Віткін. І пояснює повільну адаптацію технорм браком профільних кадрів в Мінекономрозвитку та у інших уповноважених відомствах.
Адже технічна невідповідність залишається принциповим фактором недопуску вітчизняної продукції до Євросоюзу.
І саме тому вільна торгівля з ним, принаймні, в перші роки після запуску – буде "грою в одні ворота": більшість наших товарів не буде допущено через невідповідність характеристик.
Тим більше, що вихід на ринок ЄС потребує не лише гармонізації техстандартів, а й візування гармонізованих норм в органах Євросоюзу з подальшим підтвердженням відповідності. Тільки це дає формальне право починати переговори про виведення тієї чи іншої продукції на ринок.
Держоргани вже давно обіцяють "значно активізувати" роботу з гармонізації, однак, реальні зрушення знову можуть бути набагато скромнішими.
На недостатній прогрес в даному питанні не так давно поскаржився і глава Мінекономрозвитку Ігор Прасолов:"Ми прекрасно знаємо, що багато виробників, навіть цілі галузі не хочуть модернізуватися за євростандартами, не бачать в цьому сенсу".
Дійсно, можливий сенс досить туманний і віддалений у часі, тоді як фінансувати адаптацію потрібно вже сьогодні. Інститут економіки та прогнозування (ІЕП) НАНУ оцінює їх майже в EUR160 млрд. з урахуванням структурного фактора – стану соціальної інфраструктури та зношеності основних фондів країни.
"Цифра абсолютно реальна. Ви ж прекрасно знаєте, в якому стані знаходиться велика частина промислового фонду, особливо поза великими холдингами, які можуть дозволити собі модернізації або встигли виконати їх ще до світової кризи. Знос основних фондів у промисловості перевищує 60%, в т. ч. в тій же чорній металургії – 65%, і то за рахунок модернізацій і реконструкцій протягом останніх 10 років. Навіть на одну цю галузь треба не менше $10 млрд. першочергових інвестицій, а є ще машинобудування, хімія, харчопром",- каже науковий консультант Центру ім. Разумкова Володимир Сіденко.
До того ж з розрахункових EUR160 млрд. на техрегламенти й інші норми ЄС передбачається 2/3, а решта піде на імплементацію екологічних стандартів. Максимум витрат у разі підписання Асоціації очікується в 2014-16 рр. – від EUR15 до EUR20 млрд. щорічно.
І плюс енергетика
Проте, одними стандартами проблема не вичерпується. Економісти нагадують, що угода про Асоціацію передбачає виконання Києвом раніше взятих зобов'язань в рамках т. зв. другого і третього енергопакетів ЄС, спрямованих на лібералізацію національних ринків електроенергії та газу.
Щорічні витрати на реалізацію цих зобов'язань в період до 2020р. оцінюються в EUR14,6 млрд., тобто сукупно понад EUR100 млрд. – на додаток до інвестицій, передбачених Енергетичною стратегією України до 2030р. (а це ще EUR35 – 36 млрд.).
А після 2020 року річні вкладення повинні будуть знизитися до EUR8,2 млрд. Реалізація директив щодо стимулювання використання поновлюваних джерел енергії потребує ще близько EUR6 млрд. Гроші також потрібні для модернізації газових та електричних мереж, теплових і атомних електростанцій, установки газових лічильників, для перекладу енергомережі на європейську частоту та ін.
При цьому витрати на енергомодернізації промисловості приблизно в 2 рази перевищать розмір економії за рахунок потенційного скорочення закупівель енергоресурсів. І тут ще не враховані витрати, пов'язані з лібералізацією енергоринку, з переходом до нових принципів формування тарифів, плюс екологічні вимоги до енергетичних об'єктів, які мають набрати чинності після 2018 року.
За словами директора ІЕП НАНУ Валерія Геєця, у всіх цих витратах є логіка, але питання в тому, що вони практично не підйомні для економіки.
"А на допомогу Брюсселя в таких масштабах розраховувати не доводилося б, навіть якщо б ми вступали до ЄС, а не просто підписували асоціацію,- уточнює аналітик. – Тому важко зрозуміти, на що в даному випадку розраховували апологети євроінтеграції".
Модернізація в ПЕК вже частково проводиться силами приватних інвесторів, але її обсяги і завдання не співвідносні з десятками мільярдів євро за вимогами асоціації з Євросоюзом.
Так, ДТЕК, що входить до холдингу СКМ, протягом останніх 8 років вкладала в розвиток виробництва на своїх енергетичних і вугільних активах EUR1,7 млрд. До 2030 р. компанія планує завершити реконструкцію 29-ти енергоблоків ТЕС, на що витратить ще EUR1,45 млрд., а на докорінну модернізацію своїх дистрибуційних підприємств – ще EUR3,4 млрд. Неважко помітити, що ці цифри в рази відрізняються від "євроінтеграційних".
Варто також зазначити, що більша частина цих грошей буде отримана за рахунок підвищення тарифів для кінцевого споживача, передусім найбільш енергомістких підприємств національної економіки.
Отже, загальні витрати на Асоціацію перевищують EUR400 млрд., а не тільки EUR160 млрд., оголошені Кабміном.
Для порівняння зазначимо, що до заяви про "європаузу" ЄС обіцяв нам не більше $2 млрд. сукупної щорічної підтримки, плюс прихильність МВФ. Не дивно, що Київ, активно борючись за підписання Асоціації у Вільнюсі (і проти "підступів Москви"), пригальмував і зажадав від Європи більше грошей.
Але європейці не дуже-то йдуть на контакт у цьому питанні, адже і у них триває економічна криза. Так, у ІІІ кварталі ВВП єврозони щодо липня-вересня-2012 знову знизився – на цей раз на 0,4%. А значить, рецесія в Європі триває, незважаючи на те, що влітку намітилися перші паростки стабілізації.
Тим часом недавня зустріч українського і російського президентів, на відміну від розпливчастих обіцянок Євросоюзу, вже дала конкретні результати у вигляді зменшення ціни на газ до $268,5 за 1000 куб. м і вкладення $15 млрд. у вітчизняні єврооблігації.
Разом з тим єврокомісар з політики сусідства Штефан Фюле 17 грудня заявив про те, що московські домовленості Віктора Януковича не є перешкодою для асоціації України з ЄС.
"Іншими словами, якщо результатом переговорів у Москві є нормалізація торговельних відносин між Україною і Росією на вигідних для обох сторін умовах, і якщо ці угоди відповідають зобов'язанням, підписаним українцями, коли вони парафували і стверджували угоду про асоціацію з ЄС у своєму уряді 18 вересня, то можна тільки вітати такий розвиток", – резюмував європейський чиновник.
Володимир Скиба
