З європейської розетки

Упродовж жовтня-листопада після початку масованих ракетних обстрілів української енергосистеми державна «Енергетична компанія України», а також приватні трейдери «ЕРУ» і «Д Трейдинг» здійснили кілька тестових відборів електроенергії зі  Словаччини й Румунії в національну мережу. Технологічно все пройшло успішно. Але на цьому все може й закінчитися. Панацеєю від блекаутів експорт електроенергії з ЄС навряд чи стане.

Підбитий експорт

Не те що б перетоки електроенергії через державний кордон були для України вдивовижу. За період з 2014 року ми сумарно імпортували понад 8 млрд кВт-год електроенергії, а на експорт відправили – більш як 40 млрд кВт-год. Різниця в тому, що імпорт відбувався переважно з території Білорусі (хоч були надходження і зі Словаччини, Росії, Угорщини, Румунії), натомість продавали електроенергію переважно на Захід та до Молдови. Інколи це відбувалося одночасно, оскільки за рахунок різниці в тарифах Україні було вигідно відправляти до ЄС електрику власної генерації, а у разі дефіциту в енергосистемі перекривати його за рахунок вигідного білоруського ресурсу. Насправді, це траплялося нечасто, тож такі зовнішні ін’єкції не були надто великими. Наприклад, у 2021 році на імпортну електроенергію припадало лише 1,1% від загальноукраїнського споживання.

З іншого боку експорт електроенергії став для держави суттєвим джерелом доходу. Особливо зараз в умовах війни. Тож обстріли РФ знищують нині не тільки світло в домівках українців, й валюту у державній скарбниці. За січень-вересень 2022 р. Україна продала за кордон електроенергії на рекордну суму – 429,12 млн USD. Це у 2,3 раза більше, ніж за аналогічний період торік. Для експорту електроенергії не потрібно портів і залізничних колій. А після того, як у березні 2022-го українська енергосистема синхронізувала свою роботу зі системою ЄС, технологічно «торгувати світлом» стало ще простіше.

Однак з 10 жовтня Україна змушена була повністю припинити експорт електроенергії. Інколи у прикордонні фіксуються технічні перетоки, але з комерцією воно не має нічого спільного. Після ракетних вражень інфраструктури світла бракує самим. У пікові моменти дефіцит перевищував 30%. А в перші години після ракетних ударів у суцільну темряву впадала більша частина України. На всій території держави діють графіки погодинних та стабілізаційних відімкнень електроенергії. 22 листопада вперше в історії України було знеструмлено всі атомні електростанції. Тому у Києві й замислилися над варіантами реверсу експортних маршрутів електроенергії, там де це можливо. Бо, наприклад, лінія передач «Добротвір-Замостя» може працювати тільки в одному напрямку, польському. Реверс з Угорщини навряд чи реальний нині з політичних міркувань. Але за потреби де-не-де підключитися до європейської розетки можливо.

Непрохідний вольтаж

Проте доцільність такого кроку є предметом дискусій в самій Україні. Перше проблемне питання пов’язане з лімітами на перетоки. Частково воно вже зняте. Бо наприкінці жовтня Континентальне об’єднання операторів європейської енергомережі ENTSO-E збільшило потужність комерційних обмінів електроенергією між Україною та ЄС до 400 МВт для експорту і до 500 МВт для імпорту. У мирний час цього було б цілком досить, щоб підзарядитися на випадок раптового спаду в потужностях. Але нині хотілося б у 2-3 рази більше. За словами голови НЕК «Укренерго» Володимира Кудрицького, максимально українська система здатна прийняти сьогодні 600 мВт енергії з ЄС, а бажано було б  1000-1500 МВт. «Це важливо для нашої безпеки. Енергосистема Євросоюзу здатна допомогти нам у скрутний момент», – зазначив Володимир Кудрицький.

Потенційно наростити потужності з прийому допоможе прокладання нової високовольтної лінії  між Хмельницькою АЕСта польським містом Ряшів. Вартість проєкту  рік тому оцінювали приблизно у 250 млн грн. Але оператор польської енергетичної системи PSE, схоже, готовий взяти на себе ці затрати, з прицілом усе ж таки на майбутній експорт з України. Досить імовірно, що лінія запрацює уже у 2023 році.

Проте якою б не була потужність української енергосистеми на вході, не завжди є можливість розподілити імпортований обсяг по всій території України. Про це уже багато сказано. Тому тільки  коротко зацитуємо прем’єр-міністр Дениса Шмигаля: «Якщо спрощено, то між станцією, яка виробляє електроенергію, та нашими домівками як кінцевим споживачем є підстанції та мережі, що транспортують електроенергію. Російські терористи б’ють саме по цих об’єктах. Через це інколи неможливо транспортувати велику кількість електроенергії в окремі області чи райони». Тобто отримана з Румунії чи Польщі електроенeргія може потенційно заживити прикордонні регіони, але не факт, що її вдасться доправити до Києва чи, наприклад, Дніпра. Розбомблені трансформаторні станції фізично не зможуть пропустити високий вольтаж.

Стримане бажання

Зрештою, постає питання і про механізм розрахунків за електроенергїю з Євросоюзу. Якщо це відбуватиметься на донорській основі, тоді, як резонно зауважив керівник українського МЗС Дмитро Кулеба, необхідно вести мову про збільшення фінансової допомоги з боку ЄС. Якщо ж продавати електроенергією за тією ж ціною, що й на ринках сусідніх європейських держав, то чи знайдеться на неї попит? Бо різниця в тарифах суттєва. До прикладу станом на 18 листопада базова ціна МВт-год. У Польщі становила приблизно 180 євро, в Угорщині – майже 240 євро, тоді як українська трималася в нижче 90 євро.  До того ж, із початком зими ціни в Європі демонструють тенденцію до росту. В Україні ж уряд енерготариф заморозив, принаймні для населення.

На думку Володимира Кудрицького, керівника «Укренерго», Києву та Брюсселю потрібно розробити спеціальні механізми гарантування енергоімпорту з ЄС. Як один із варіантів розглядається можливість придбання європейської електрики на умовах товарного кредиту. Тобто зараз у разі потреби Україні нададуть певний обсяг енергії, а після закінчення війни вона зобов’язується його повернути в енергетичну систему ЄС. Але тут виникають юридично-економічні колізії: яким чином рахувати – у фізичних обсягах чи у грошах. Бо якщо у фізичних обсягах, то єврогенерація може зазнати втрат на різниці цін. Припустимо, влітку традиційно вартість електроенергії може здешевшати, а отже за ту саму кількість мегаватт виробник отримає менший виторг. Якщо  ж у грошах – то від якої саме ціни відштовхуватися? 

Усередині ENTSO-E існує й механізм внутрішньої аварійної допомоги. Це коли потужність у тій чи іншій національній мережі різко падає і тоді, щоб не допустити блекауту, країни-учасниці системи організовують екстрений технічний перетік електроенергії ззовні. Прикрий бік цієї процедури в тому, що вона обходиться дуже дорого. Отримувач допомоги за всю зовнішню енергію змушений буде заплатити ціну, яка значно вища, ніж ринкова. Це можна порівняти з тим, наче ви зірвали стоп-кран. У результаті встигли на потяг, але вам виписали штраф.

З огляду на всі перелічені обставини Україна воліла б радше утриматися від енергоімпорту з ЄС. Тим більше, досі до кінця не незрозуміло, яким мав би бути обсяг цих операцій. За попередніми оцінками, споживання електроенергії в Україні цьогоріч скоротиться на 30% або й більше. Але постійна загроза нових обстрілів не дає змоги сформувати нормальний енергобаланс не те що на 2023 рік, але хоч би на найближчий місяць.

Голова парламентського комітету з питань енергетики Андрій Герус вважає, що за рахунок імпорту Україна зможе забезпечити менше ніж 10% від своїх потреб в електроенергії. «У години пік ми споживаємо приблизно 16 тис. МВт. Те, що ми можемо імпортувати, – це менше 10% нашого споживання, тому одним імпортом ми не можемо закрити наші потреби», – зазначив депутат в ефірі телемарафону «Єдині новини». Але додав, що імпорт може стати є одним зі стабілізаційних чинників для української систему у періоди дефіциту потужностей. Зокрема, щоб скорочувати періоди обмежень в електропостачанні.

Ярослав Ярош